39.Розвиток української педагогічної думки XX ст., у працях та педагогічній спадщині Софії Русової, Григорія Ващенка, Антона Макаренка і Василя Сухомлинського.

Значний внесок у розвиток української педагогічної думки XX ст. зробили ви датні педагоги Софія Русова, Г. Ващенко, А. Макаренко і В. Сухомлинський.

Письменниця, громадська діячка Софія Русова відома як перша жінка педагог-теоретик в Україні. У подальшій діяльності Софія Русова зосереджується на педагогічній творчості, пише підручники, видає "Український буквар", "Початкову географію". На її думку, центральним у розв'язанні проблеми школи й освіти є питання про вчителя. Софія Русова вважала, що школа й освіта повинні запозичувати прогресивні світові здобутки і водночас створювати власну систему навчання на національній основі, враховуючи передусім потреби свого краю, національні особливості та історичні традиції, зокрема традиції братських шкіл. Особливого значення у розвитку дитини вона надавала рідній мові, стверджуючи, що у школах і дитячих садках виховання й навчання мусить здійснюватися рідною мовою. Принципово важливе значення у вихованні й навчанні дітей Софія Русова надавала національному і світовому мистецтву. На її думку, все виховання має бути пронизане мистецтвом, естетичним сприйняттям, емоціями.

Г. Ващенко пропонував таку структуру системи освіти у вільній Україні:

1) передшкільне і шкільне виховання: материнський догляд або ясла (до 3-х років), дитячий садок (від 3-х до 6-ти років);

2) початкова школа (6-14 років);

3) середня школа: класична гімназія, реальна школа, середні технічні школи, учительська семінарія, середня агрономічна школа, середня медична школа (14-18 років);

4) висока школа: університет, високі технічні школи, педагогічний інститут, академія мистецтва, консерваторія, військова академія (18 - 22-23 роки);

5) позашкільна освіта;

6) науково-дослідні установи: Академія наук, Академія педагогічних наук.

Для повноти виховного процесу мусить бути міцний зв'язок між школою і родиною, а також між школою, родиною і виховними молодіжними організаціями, які можуть сприяти вихованню волі, характеру, патріотизму та інших якостей особистості. Важливу роль в утвердженні моральних якостей людини він відводив релігійному вихованню і церкві.

На думку Г. Ващенка, виховним ідеалом має бути заснований на християнській моралі та українській духовності християнський виховний ідеал як образ ідеальної людини, на який має орієнтуватися педагог, виховуючи підростаюче покоління.

41.Стан вітчизняної освіти та шкільництва у працях Івана Котляревського, Тараса Шевченка, Пантелеймона Куліша (перша половина XIX ст )..

Педагогічні погляди Тараса Шевченка виражені у віршах, публіцистичних і художніх творах. Виховним ідеалом він вважав людину з різнобічними знаннями і високими моральними якостями, здатну застосовувати знання в житті, цінувати мистецтво, пройняту любове до праці. Такого ідеалу, за його переконаннями, можна досягти належним вихованням. Заперечував вирішальну роль спадковості у вихованні дітей.

Освіта, за Шевченком, повинна збагачувати серце людини, навчально-виховний процес у школі має вибудовуватися на нових засадах з метою розширення змісту загальної освіти. Він вважав, що початкове навчання покликане не лише привити дітям навички читання, письма, лічби, а й забезпечити здобуття ними знань з історії, географії, етнографії. Великого значення надавав він сімейному вихованню дітей, важливою умовою якого вважав теплі, сердечні стосунки між батьками. Особлива роль у вихованні, за його переконаннями, належить матері, яка правильно розуміє свої благородні материнські обов'язки. Сімейне виховання слід доповнювати суспільним, яке допомагає дітям знайомитися з навколишнім середовищем, спілкуватися з дорослими. Суспільне виховання покликане давати світська загальноосвітня школа.

Великою заслугою письменника, історика, фольклориста, педагога і громадського діяча Пантелеймона Куліша є вироблення українського правопису пристосованого до найлегшої вимови слів (полтавсько-чигиринський діалект). Будучи переконаним у необхідності українського підручника для вивчення "першої науки письменства", написав "Граматику", покликану виховувати в дітей любов до рідного краю, народу, його історії та культури, підібрав змістовні дидактичні тексти, покликані розвивати високі патріотичні почуття: оповідання про славне минуле українського народу, відомості про видатних історичних осіб, уривки з пам'яток культури і фольклору.