10. Афінська школа: освітні та виховні ідеали.

Афіни – головне місто Аттики, що була одним з найвпливовіших полісів Стародавньої Греції. Тут в V-IV ст.. до н. е. активно розвивалася культура: природознавство, математика, історія, мистецтво, література, архітектура, скульптура. Тому афіняни вважали ідеальною таку людину, яка є прекрасною і з фізичної, і з моральної точки зору, через що прагнули поєднати розумове, моральне, естетичне та фізичне виховання.

Але цей ідеал повністю стосувався лише соціальної верхівки – рабовласників, адже школи в Афінах були приватними і платними, тому незаможні вільно народжені люди (демос) не мали змоги отримувати в них освіту. Існував закон, відповідно до якого незаможні батьки зобов’язані були навчити дітей ремеслу, в протилежному випадку діти звільнялися в майбутньому від матеріальної підтримки пристарілих батьків.

Що ж до дітей рабовласників, то до 7 років вони виховувалися вдома. Хлопчики цього віку починали ходити в школу, а дівчатка отримували подальше виховання в сім’ї, привчаючись до домашнього господарства (жіноча частина будинку - гінекея). Хлопчика в школу водив один із рабів – педагог.

Школи:

Школи грамматиста і кіфариста (з 7 до 13-14 років). Навчалися в них одночасно або послідовно. В школі граматиста навчали читати, писати, і рахувати. В школі кіфариста давалося літературне та естетичне виховання (музика, співи, декламація). Заняття проводили вчителі-дидаскали.

Палестра – школа боротьби, в якій займалися п’ятиборством (біг, стрибки, боротьба, метання диска і списа, плавання) протягом двох років (з 13-14). Проводилися бесіди з політичних і моральних питань.

Найзаможніша молодь далі вступала до гімназії, де вивчала філософію, політику, літературу, щоб підготуватися до участі в правлінні державою. Продовжували займатися гімнастикою.

З 18-20 років переходили до ефебії, де продовжувалось військове і політичне виховання.

11.Гуманізм середньовіччя (Вінцент із Бове, Франсуа Рабле, Мішель Монтень, Вітторіно де Фельтре).

Діячі епохи Відродження (XIV-XVI ст.) – гуманісти – висували на перше місце культ людини і вперто боролися проти церковно-релігійного світогляду, який закріпачував особистість. Але їхні прогресивні положення стосувалися лише верхівки соціуму. Вони продовжували вважати головним заняттям народу фізичну працю і не піклувалися про його освіту. Для дітей знатного походження гуманісти вимагали повноцінного фізичного та естетичного виховання, оволодіння латинською та грецькою мовами, які були необхідними для вивчення античних пам’яток літератури. В програму розумового розвитку також входили природничі науки: математика, астрономія, механіка, природознавство. Гуманісти з повагою ставились до дитини, виступали проти схоластичного навчання і суворої дисципліни, прагнули розвинути в дитини цікавість до знань.

Вітторіно да-Фельтре (1378-1446) – італійський гуманіст. Організував школу «Будинок радості», в основу організації якої були покладені принципи гуманістичної педагогіки. Особлива увага приділялася фізичному розвитку учнів. Основними предметами були класичні мови та класична література, також вихованці займалися математикою, астрономією, робили екскурсії в природу. Велика увага приділялась іграм, розвитку фізичних і духовних сил людини.

Франсуа Рабле (1494-1553) – французький гуманіст. Був прихильником ідеї наочності, життєвості навчання, радив поєднати навчання з оточуючою дійсністю. Вважав, що схоластичне навчання, яке полягало в механічному заучуванні, має негативний вплив на розумові здібності дитини.

Мішель Монтень (1533-1592, Франція) виступає за справжню науку, яка вивчає не книги, а речі, не займається пустими роздумами, а спирається на досвід і надприродне, розумне пояснення фактів. Вважав, що освіта повинна розвивати розум учнів, самостійність їх думок, критичне ставлення до будь-яких поглядів і авторитетів. Найголовніше, на думку Монтеня, прищепити смак і любов до наук. Наставник має виховувати в дітях критичне ставлення до матеріалу, який вивчається, а також до самого себе. Поряд з розвитком розуму найважливішим завданням, він вважав, є виховання високих моральних якостей дітей. Для того, щоб виконати це завдання, потрібне спілкування з оточуючим світом – зустрічі з різними людьми, подорожі в чужі країни.