Тема 6. Мiжнародна мiграцiя робочої сили

1. Причини, форми й основні етапи міжнародної міграції робочої сили

2. Основні світові ринки робочої сили (центри трудової міграції)

3. Соціально-економічні наслідки міжнародної міграції робочої сили

4. Державне регулювання міжнародної міграції робочої сили

ЛIТЕРАТУРА:

1. Градобитова Л.Д., Рубинская Э.Т. Международная миграция рабочей силы и проблемы ее регулирования. Ростов-на-Дону, 1992

2. Ионцев В.А. Мировые миграции. М.,1992

3. Мировой рынок труда.Под ред. Цвилева Р.И. М., 1994

4. Мировые рынки труда и проблемы эффективности международной миграции.В кн.”Правила рынка”. ( Ред. Щетинин В.Д.). М.,1994

5. Рофе А.И.и др. Миграция населения: ее социально-экономические последствия и методы управления ею. М.,1997

6. Стокер П. Работа иностранцев. М., 1996

7. Балацкий Е. Государственное регулирование импорта рабочей силы - “МЭиМО”, 1994, №7

8. Балацкий Е. Государственное регулирование экспорта рабочей силы - “МЭиМО”, 1994, №№8-9

9. Виноградова Л. Международная трудовая миграция - “МЭиМО”, 1994, №12

10. Гуадрилья К. Утечка умов - "Курьер ЮНЕСКО", 1996,№12

11. Данюк В Європа вивчає проблеми трудової мiграцiї - “Україна: аспекти працi”,1999, №2

12. Клюев А. Проблемы миграции - "Бизнес-информ", 1999, №№ 1,2

13. Леонтенко О. Державне регулювання трудової емiграцiї - "Україна:аспекти працi",1998,№6

14. Цапенко И. Социально-политические последствия международной миграции населения - "МЭиМО",1999,№3

1. Причини, форми й основні етапи міжнародної міграції робочої сили

Міжнародна міграція робочої сили (ММРС) - це процес її стихійного чи органiзованого переміщення в межах міжнародного ринку праці, обумовлений развитком продуктивних сил та дією економічних законів.

Міжнародна міграція робочої сили є однією з найважливіших складових міжнародних економічних відносин. Поряд з рухом товарів, послуг і капіталів, міграція робочої сили являє собою перемiщення цього провiдного фактора виробництва в міжнародному масштабі. Говорячи про міграцію, потрібно насамперед відзначити, що далеко не всі переміщення представників одних країн в інші, можна віднести до форм функціонування міжнародного ринку праці. Визначальним моментом, що дозволяє виділити міграцію з інших переміщень через кордони, є мотивація. Приїзд в іншу країну може бути викликаний необхідністю укласти угоду чи провести переговори (діловий туризм), брати участь у конференції і т.п. (науковий туризм), бажанням відпочити (рекреаційний туризм) чи страхом залишатися на батьківщині через переслідування по політичних, релігійних і інших мотивах (політична міграція). При міграції робочої сили визначальними мотивами є бажання заробити більше, ніж на батьківщині, а також прагнення знайти краще застосування своєї кваліфікації. У цьому зв'язку міжнародну міграцію робочої сили прийнято визначати як оплачувану професійну діяльність за кордоном.

Найважливішими характеристиками, що дозволяють оцінювати ММРС є:

* географічна структура (її можна розглядати як стосовно до експорту, так і до імпорту РС);

* соціальний склад;

* масштаби.

Розрізняють наступні форми ММРС:

1.

- Емiграцiя - виїзд із країни певних контингентів робочої сили;

- Імміграція - в'їзд у країну іноземних працівників;

- реемiграцiя - повернення мігрантів на батьківщину

2.

- постійна - виїзд на постійне місце проживання;

- тимчасова(ротаційна) - виїзд на заробітки і повернення на батьківщину

3.

- легальна - відповідно до наявних законів;

- нелегальна - з порушенням законодавства .

Причини ММРС поділяються на економічні і неекономічні. Основними економічними причинами міграції є національні розбiжностi в зарплаті і безробіття.

До неекономічних причин відносяться: політичні (війни, тоталітарні режими), національні, сімейні, расовi, релігійні.

Міжнародна міграція робочої сили має древню історію. Ще за кілька тисячоріч до нашої ери великі маси людей "переїжджали на роботу за кордон". Велич держав Древнього світу (Єгипту, Вавилона, Персії, Греції, Рима й ін.) багато в чому була створена працею рабів, основну масу яких складали вихідці з інших держав, захоплені під час численних воєн і походів. Головна особливість древньої міграції робочої сили була в примусовому характері. Тому її важко розглядати в одному ряді з більшістю масових міграційних потоків наступних періодів.

Епоха середньовіччя, особливо раннього, характеризується різким ослабленням міжнародної міграції РС у порівнянні з античністю. Найбільш розповсюдженою формою міграції цього періоду була "військова", а найбiльш розвинутим був міжнародний ринок найманої "ратної праці". Особливо популярною військова міграція була в Західній Європі, чому багато в чому сприяла феодальна роздробленість і численні війни. Основними експортерами військової робочої сили були окремі німецькі князівства і, особливо, кантони центральної Швейцарії. Швейцарські наймані солдати завоювали таку високу репутацію, що і сьогодні Ватикан охороняють швейцарські гвардійці. Основними імпортерами найманих солдатів і офіцерів були королі Франції, Швеції, Польщі, імператор Священної Римської імперії, монархи держав Італії й інших європейських государів.

Могутнім поштовхом до масових міграцій робочої сили стали Великі географічні відкриття і розвиток капіталізму в Європі. З кінця XV ст., після відкриття Америки, морського шляху в Індію, островів Тихого океану й інших, раніше невідомих європейцям територій, на нові землі направився потік переселенців.

Період масової міграції робочої сили з кінця XV ст. до початку XIX ст. прийнято вважати періодом первісної, чи "старої" міграції. Цей період має цілий ряд характерних рис і особливостей. Насамперед слід зазначити, що міжнародну міграцію робочої сили в цей час складали два основних потоки. Перший з них був спрямований з Африки в Північну і Південну Америку і Вест-Індію. Основними імпортерами робочої сили в рамках цього потоку були колонії Іспанії, Португалії, Великобританії, Франції, Голландії і Данії в Західнiй півкулі, а з кінця ХVШ - початку XIX ст. - і нові незалежні держави, у першу чергу США і Бразилія. Основними експортерами виступали колонії європейських держав на атлантичному узбережжі Африки і території, що прилягали до них, усередині континенту. Головною особливістю цього потоку був абсолютно примусовий характер міграції, що ріднив її з міграцією Древнього світу. Колонізація Американського континенту, яка почалась з кінця XV ст., спричинила різке зростання потреби в РС. Здійснювавшись переважно військово-насильницьким шляхом, вона призвела до масового знищення місцевого населення. Крім того, індіанці виявилися погано пристосовані до важкої фізичної праці на плантаціях і в рудниках. Однак незабаром європейці з'ясували, що "слабку, невитривалу" місцеву робочу силу можна з успіхом замінити на привезених з Африки чорних невільників. Більш ніж три з половиною сторіччя продовжувалася насильницька міграція робочої сили з Африки в Америку. За цей час за різними оцінками в Західну півкулю було вивезено від 20 до 30 млн. і більш чорних невільників, багато хто з яких загинув ще в дорозi, не витримав нелюдських умов перевезення.

Другий потік міграції цього періоду був спрямований у відкриті землі з Європи. Основними експортерами робочої сили були провiдні колоніальні держави: Іспанія, Португалія, Нідерланди, Великобританія і Франція. Основними імпортерами були колонії цих держав в Америці (Нова Іспанія, Нова Гранада, Ла-Плата, Бразилія, Нова Голландія, Гвіани, Ямайка, Нова Франція, Луiзiана й інші) і в Азії (Філіппіни, Гоа, Ява, тощо). Характерна риса цього міграційного потоку полягала в тому, що в європейці їхали в Новий Світ і на інші землі формально на добровільній основі. На мiсце позаекономічного примуса прийшов економічний. Склад переселенців був досить строкатий. Так, важливою складовою цього потоку була категорія людей, що відправлялися в колонії з обов'язку служби (військові, державні чиновники і священнослужителі). Разом з тим і для них можливість послужити за кордоном відповідала в багатьох випадках їх бажанням. Здебільшого по складу характеру вони були авантюристи чи подвижники. Видне місце серед переселенців займали купці і торговці. Вони завжди були одними з перших європейців, що з'являлися на нових землях і починали там господарську діяльність (відкривали факторії, склади, магазини, пункти обміну з місцевим населенням і т.п.).

Наступний період міжнародної міграції робочої сили (який часто називають періодом "нової міграції") триває з кінця ХVIII - початку ХIХ ст.

Тут виділяють такі етапи ММРС:

* Перший - відноситься до ХIХ ст. Він був обумовлений промисловим переворотом, що викликав масову міграцію з Європи в Канаду, США , Австралію і Нову Зеландію, Південну Африку, Аргентину. За наявними оцінками на цьому етапі мігрувало 28-30 млн. чол. Основну масу мігрантів складали представники тих класів і соціальних груп, що втрачали базу для свого існування в Європі в умовах розвитку капіталізму. У першу чергу це мало відношення до найбільшого по чисельності загону переселенців цього періоду - ремісникам. Вони не могли на рівних конкурувати з мануфактурами і фабриками. Значна частина з них розорялася і поповнювала ряди найманої праці, комусь вдавалося розбагатіти і продовжити "свою справу" на більш високому рівні, багато хто вирішув шукати щастя в нових землях. Чимало було серед мігрантів селян, що позбавилися своїх земель, представників аристократії, що почала втрачати колишню роль у Старому Світі, але не бажала миритися з цим. Ще однією особливістю цього міграційного потоку було його в багатьох випадках релігійне фарбування. Європу частіше залишали представники тих напрямків християнства, що піддавалися гонінням у себе на батьківщині. Особливо це стосувалося переселенців з Англії (пуритани, католики, баптисти й ін.) і Франції (гугеноти).

* Другий - з останніх десятиліть ХIХ ст. до початку I-ї світової війни. Важливими подіями, що послужили поштовхом до його початку, були Громадянська війна в США 1861 - 1865 рр., об'єднання Німеччини 1866 - 1871 рр., об'єднання Італії 1860 - 1870 рр., утворення Австро-Угорщини, Селянська реформа в Росії в 1861 р., електротехнічна революція кінця ХIХ ст.,тощо. Центри залучення робочої сили залишалися тими ж, а основними експортерами стали Австро-Угорщина, Італія, Росія, Болгарiя, Греція, Румунія. На цьому етапі зміни торкнулися і складу переселенців. У загальній їхній масі більшість складали селяни, що пояснювалось їх переважною більшістю в структурі населення країн-експортерів. Разом з тим серед емігрантів починає стрімко зростати частка найманих робітників, що відповідає росту їхньої питомої ваги в структурі зайнятих у європейських країнах. Ще однією особливістю цього потоку стало його певне націоналістичне забарвлення. Це в першу чергу стосувалося емігрантів з Росії й Австро-Угорщини, а також - з Німеччини. Більшість людей, що залишали ці країни і бажали почати нове життя за океаном, були представники не корінної національності, а національних меншостей, що проживали в цих імперіях. Так, з Росії в першу чергу їхали поляки, прибалти, фіни, вірмени, українці, євреї та ін.; з Австро-Угорщини - поляки, українці, чехи, словаки, румуни, серби, хорвати, італійці, угорці, євреї; з Німеччини, поряд з німцями, - поляки. З початку XX ст. особливо помітною стає поява нового міграційного потоку "з колоній - у метрополії", зворотного стосовно традиційному ("з метрополій - у колонії"). У його рамках основними експортерами були Індія, Малайзiя, Гвіани, Індокитай, Північна Африка і ряд інших колоній. Провiдними імпортерами були - Великобританія, Франція і Нідерланди. Робоча сила з колоній у першу чергу використовувалася для найбільш трудомісткої і малокваліфікованої роботи.

* Третій - між двома світовими війнами. У цілому для цього етапу характерне скорочення трудової міграції під впливом державного регулювання притоку робочої сили в розвинуті країни через масове безробіття, яке було обумовлене могутніми економічними кризами.

* Четвертий - розпочався після II -ї світової війни. Для цього (сучасного) етапу характерні наступні особливості:

- активізація ММРС (до цього процесу підключилися практично всі країни);

- висока питома вага внутріконтинентальної міграції ( у Європі, Америці й Азії) і відносне скорочення міжконтинентальної;

- зміни в професійно-кваліфікаційній структурі мігрантів (на користь робочої сили високої кваліфікації);

- посилення державного регулювання трудової міграції;

- ротаційний характер ММРС;

- велике поширення нелегальної міграції.

З певним ступенем умовності відзначимо основні напрямки ММРС:

1. з країн, що розвиваються, в розвинуті країни;

2. у межах промислово розвинутих країн;

3. між країнами, що розвиваються;

4. з колишніх соціалістичних країн в індустріально розвинуті;

5. міграція науковців, кваліфікованих фахівців з розвинутих країн в країни, що розвиваються.