3. Валютні ринки і валютні операції

Валютні ринки - це офіційні центри, де відбуваються операції по купівлі-продажу валют на основі попиту та пропозиції за певним курсом. Вони є одiєю з найважливіших ланок світового господарства і виконують наступні функції:

- здійснення міжнародних розрахунків у процесі міжнародного обiгу товарів, послуг і капіталів;

- формування валютних курсів;

- поповнення і диверсифікацiя валютних резервів центральних і комерційних банків;

- хеджирування (страхування) від валютних ризиків;

- одержання прибутку за рахунок різниці курсів валют;

- проведення валютної політики центральними банками.

У залежності від сфери й обсягу торгівлі розрізняють національний, регіональний і світовий валютні ринки. Провiдними міжнародними валютними ринками є Лондон (близько 30% валютних операцій на міжнародних ринках), Hью-Йорк(16%) і Токіо (11%).

Основними суб'єктами валютних операцій сьогодні є банки (від 85 до 95% валютних операцій). У деяких країнах (Німеччина, Японія, Франція, Росія, Україна й ін.) у торгівлі валютою беруть участь валютні біржі. Однак роль останніх постійно знижується і валютний ринок в сучасних умовах має головним чином міжбанківський характер.

Під валютними операціями, що відбуваються на валютних ринках, розуміють дії, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності; з використанням валютних цінностей у міжнародному обігу як засобу платежу і обiгу, з передачею заборгованостей і інших зобов'язань; із ввозом, переказом і пересиланням на територію країни і вивозом,переказом і пересиланням за її межі валютних цінностей.

У валютній операції бере участь щонайменше дві сторони, одна з яких, як правило, банк. Оскільки банк несе витрати по цих операціях, при проведенні валютних операцій через банки необхідно розрізняти:

1. Курс покупця, по якому банк купує валюту у клієнта;

2. Курс продавця, по якому банк продає валюту клієнту .

Банк пропонує клієнту такий курс продажу чи купiвлi, який дозволяє йому покривати витрати і одержувати прибуток (маржу).

Історично склалися і використовуються у світовій практиці два методи котирування валют на міжбанківському ринку:

* прямий (пряме котирування), коли одна одиниця (чи кратне число одиниць - 10, 100, 1000) іноземної валюти прирівнюється до певної кількості національної валюти. Наприклад, на Україні 1 дол.США = 5, 5655 гр., у Німеччині 1 дол.США = 2, 4455 німецьких марок;

* непрямий (непряме котирування), коли одна одиниця (чи кратне число одиниць) національної валюти прирівнюється до певної кількості іноземної валюти. Наприклад, в Англії 1 фунт стерлінгів = 1, 6745 дол.США чи в США 1 дол. = 5,2525 французьких франка.

При прямому котируваннi курс продавця вище курсу покупця, а при непрямій - навпаки. Отже, використовуючи або пряме, або непряме котирування, ми одержуємо в підсумку прямо

протилежний результат. Це особливо важливо мати на увазі, тому що в більшості країн використовується пряме котирування, але в ряді випадків (наприклад, Великобританія) - непряме.

Оскільки котирування валют здiйснюють як державні (національні), так і комерційні банки, розрізняють:

* офіційне котирування, по якому здійснюються усі валютні операції держави;

* вільне (ринкове) котирування, по якому вiдбувається міжбанківська торгівля валютою.

На міжбанківському валютному ринку використовується також крос-курс. Крос-курс - це котирування двох іноземних валют, жодна з яких не є національною валютою учасника угоди, чи співвідношення двох валют, що випливає з їхніх курсів стосовно якої-небудь третьої валюти (до долара США, до росiйського рубля). Наприклад, якщо курс долара США у Франкфурті дорівнює 2,40 німецькі марки, а курс долара в Цюріху - 1,92 швейцарських франка, то крос-курс швейцарського франка у Франкфурті складе: 1 фр.= 2,40:1,92 = 1,25 нiм. марки.

Усі валютні операції поділяються на двi групи:

1. Угоди з негайною поставкою (“касові” чи “spot” угоди). При здійсненні цих операцій валюта поставляється не пізніше, ніж протягом 2-х наступних банкiвських днiв після її укладання;

2. Термінові валютні операції, розрахунки по який здійснюються в терміни, що перевищують 2 робочих дня з моменту їх укладання. Термінові угоди відбуваються за курсом, зафіксованим в момент її пiдписання.

Різновиди термінових валютних операцій:

* прості форвардні угоди чи угоди "аутpайт" (outright). Використовують з метою зменшення валютного ризику. У момент укладання цих угод фіксується курс і сума, але розрахунки до настання терміну виконання контракту не здiйснюються. Обсяги простих форвардних операцій можуть бути будь-якими;

* опціонні угоди (option). У цьому випадку дата поставки валюти не фіксується. Клієнт, сплативши премію, має право купити чи продати валюту в будь-який момент встановленого періоду за курсом, зафіксованим при укладаннi угоди. Таким чином об'єктом цих угод є право купити чи продати валюту в майбутньому, яким можна і не скористатися, якщо на реальному ринку складається більш вигідний курс;

* ф'ючерсні угоди (futures). Це стандартні контракти, у яких регламентована сума, термін і спосіб розрахунку. Ф”ючерси передбачають здійснення контругоди, тобто якщо укладений контракт на продаж валюти, то він може бути виконаний шляхом пiдписання аналогічного контракту на купiвлю валюти і навпаки. Основна мета таких контрактів не купівля-продаж валюти, а хеджирування та валютні спекуляції;

* своп-угоди (swap). Це операції, що поєднують купівлю-продаж двох валют на умовах негайної поставки (касову) з одночасною контругодою на певний строк (термінову) з тими ж валютами. Ці операції зручні банкам, тому що не створюють відкритої валютної позиції, а також забезпечується економія на маржі.

Особливим різновидом валютних операцій є валютний арбітраж. Це - валютна операція, що об” єднує купiвлю-продаж валюти з наступним здійсненням контpугоди з метою одержання прибутку за рахунок різниці в курсах валют. Існує кілька видів валютного арбітражу:

* просторовий арбітраж, коли прибуток утворюється за рахунок різниці в курсах на різних валютних ринках (наприклад, купiвля у Лондоні і продаж у Сингапурi);

* часовий арбітраж, коли доход формується за рахунок курсових коливань на протязi певного часу;

* простий арбітраж. У цьому випадку угоди відбуваються з двома валютами;

* складний арбітраж. Тут угоди здійснюються з трьома і більшою кiлькiстю валют.

Оскільки суть арбітражу - купити в одному місці дешевше, а в іншому - продати дорожче, наслідком цих операцій є збільшення попиту в місці купiвлi і збільшення пропозиції в місці продажу. У результаті арбітраж сприяє вирівнюванню валютних курсів.