2. Абсолютні і порівняльні переваги а.Смiта і д.Рiкардо

Будучи представником класичної політекономії А.Смiт вважав, що виробництво є найважливішою сферою економіки і відіграє вирішальну роль у створенні багатства суспільства. На думку А.Смiта, можливості виробництва обумовлені природними і придбаними перевагами. Переваги обумовлюють організацію того чи іншого виробництва в державі. Вони мають стійкий, довгостроковий характер, що зумовлено низькою мобільністю факторів процесу виробництва. У результаті витрати на виробництво тих самих товарів відрізняються в різних країнах. Саме розходження у витратах є основою для взаємовигiдної торгівлі між країнами. Принцип свободи торгівлі дозволяє країні зосередити свої зусилля на виробництві тих товарів, якi вона може робити дешевше (абсолютні переваги) і відмовитися від виробництва товарів, по яких вона не має таких переваг. Отже, кожна країна повинна спеціалізуватися на виробництві того товару, по якому вона має абсолютну перевагу. У результаті складається міжнародний поділ праці, який дає вигоди всім його учасникам , приводить до збільшення міжнародної торгівлi.

Подальший розвиток теорія Смiта одержала в роботах Рiкардо. Він розробив теорію порівняльних (відносних) переваг, в якiй доводиться можливiсть i вигідність спеціалізації не тільки в умовах абсолютної переваги однієї країни перед іншою, але й у тому випадку, коли такі переваги відсутні.

Порівняльна перевага має місце, якщо країна може здійснювати виробництво даного товару з меншими альтернативними витратами, під якими, як відомо, прийнято розуміти витрати відмовлення від найкращого з відкинутих варіантів.

Для пояснення скористаємося наступним прикладом. Припустимо країна А на протязі робочого дня може виробити або 2 тони зерна, або 1 км тканин, а країна В за той же день - або 4 тони зерна, або 8 км тканин. Абсолютними перевагами в цьому прикладі по обох товарах володіє країна В. Що ж стосується порівняльних переваг, то по зерну ними володіє країна А. Для збільшення його виробництва на 1 тону вона повинна буде скоротити виробництво тканин на 0,5 км. Вiдносно країни В, то їй для збільшення виробництва зерна на 1 тону необхідно скоротити виробництво тканин на 2 км. Іншими словами, альтернативнi витрати виробництва зерна для країни А в 4 рази нижчi нiж для країни В.

По відношенню до виробництва тканин ситуація буде прямо протилежною. Для одержання додатково 1 км тканин країна В повинна буде скоротити виробництво зерна на 0,5 тони, а країна А - на 2 тони. Це означає, що альтернативні витрати виробництва тканин для країни В в 4 рази нижчi, ніж для країни А.

Якщо країна прагне отримати вигоди від участі в міжнародній торгівлі, їй варто спеціалізуватися на виробництві й експорті тих товарів, по яких вона має порівняльні переваги. Коли в двох країнах альтернативні витрати виробництва двох товарів різні, то обидві вони можуть виграти в результаті взаємної торгівлі, якщо кожна з них буде спеціалізуватися на виробництві й експорті того товару, по якому вона має більш низькі альтернативні витрати.

Для того, щоб розрахувати конкретну величину вигод від міжнародної спеціалізації припустимо, що внутрішні ринки обох країн більш-менш близькі до стану досконалості, і, отже, ціни зерна і тканин відбивають порівняльні витрати їхнього виробництва. Іншими словами, на ринку А ціна 1 тонни зерна дорівнює ціні 0,5 км тканин, а на ринку В ціна 1 тони зерна дорівнює ціні 2 км тканин. Будемо вважати також , що якщо країни починають спеціалізуватися відповідно до вимог теорії порівняльних переваг, то в міжнародній торгівлі рівень цін стане - за 1 м тканин 1 кг зерна. У цьому випадку торгівля буде дійсно носити взаємовигідний характер. Для країни А, що спеціалізується на виробництві зерна, в обмін на 1 тону зерна буде забезпечено 1 км тканин, тоді як на внутрішньому ринку - тільки 0,5 км. У виграші виявляється і країна В, тому що тепер їй для одержання додатково 1 тони зерна необхідно експортувати (“жертвувати”) 1 км тканин, у той час як до встановлення торгових відносин ця величина склапа 2 км.

Незважаючи на очевидні вигоди міжнародного поділу праці, існують розумні межі міжнародної спеціалізації. Вони обумовлені зокрема зростанням альтернативних витрат у процесi нарощування обсягів виробництва того чи іншого товару. У цих умовах поглиблення спеціалізації приведе до зростання витрат і на певному етапі порівняльна перевага зникне. Також здатні вплинути на встановлення меж спеціалізації і торгівлі транспортні витрати та мито.

Подальший розвиток теорія порiвняльних переваг Рiкардо одержала в працях неокласикiв, зокрема в моделi альтернативних витрат австрiйського економiста Г. Хаберлера, який використав

криві виробничих можливостей для аналiзу порівняльних переваг кожної країни та вигод мiжнародної спецiалiзацiї.