25.Ідеалізм ф. Гегеля.

Г. Гегель.(1770-1831) Твори: «Феноменологія духу», «Філософія історії».

«Абсолютна ідея». Це чиста свідомість, що існує вічно, вона є основою існуючого світу, її рисаками є активний та діяльний характер, постійний рух та розвиток.

В процесі свого становлення ідея спочатку існує і розвивається сама у собі, без зовнішнього впливу, «суб’єктивна ідея». Цей етап вивчає наука логіка.

В процесі саморозвитку ідея виходить за межі самої себе, відображає себе у матерії, породжує природу, переходить у об’єктивну ідею. Її вивчає механіка, фізика та біологія.

Абсолютна ідея втілюється у історії людини і людства, втілюється у еволюції людського духу, що розвивається поступово і проходить також три етапи:

• суб’єктивний дух це поява людини як окремої фізичної та духовної сутності, поява індивідуальної свідомості, і відображається у психології, феноменології, фізіології.

• об’єктивний дух це поява людського суспільства як форми співіснування людей, поява колективної свідомості, відображається у політиці, етиці, моралі.

• абсолютний дух це поява загальнолюдського духу через діяльність людських поколінь, що виражений через загальнолюдську культуру що відображена у релігії. мистецтві, філософії. Це пізнання самого себе, чиста наука про чисту ідею, як втілення розвитку всього існуючого та світової історії

Пізнання. Знання це феномен духу. Суб’єкт пізнання не окрема людина, а всезагальний дух в історичному розвитку. Пізнання це процес прилучення людини до духовної культури людства взагалі, перехід від буденної свідомості до філософської.

Діалектика. Це метод зміни світу, метод розвитку через боротьбу протилежностей, кількісних та якісних змін, заперечення заперечення. Розвиток це теза, антитеза та синтез, в якому примирюються теза та антитеза і появляється новий якісний стан речей.

Історія. Історія це розвиток духу у часі, метою якої є розвиток свободи громадянина у громадянському суспільстві. Історія це прогрес у свідомості свободи. Історію, як розвиток світового духу творять окремі особистості, історичні герої, та історичні народи, чиї інтереси, потреби та пристрасті ведуть до подій епохального, всесвітнього значення. Вершиною розвитку історії є Пруська абсолютна монархія, а німецький народ є визначним народом світу.

26.Особливості філософії хіх-хх століть.

«Філософія життя» виникає в середині Х1Х ст.. До цього часу істину шукали в розумі, цей напрям шукає її в ірраціональних проявах: підсвідомості та над свідомому. Життя це вічний безперервний потік, рух, творчість, що не піддається раціональному поясненню. Життя можна зрозуміти через інтуїцію та його містичні прояви.

А. Шопенгауер. (1788-1860). Засновник філософії життя. Розум відіграє скромну та другорядну роль, а основні життєві процеси відбуваються без його участі. Життєвий світ людини є нерозумним, хаотичним і єдине, що його впорядковує це «світова воля», а не розум.

Ф. Ніцше (1844-1900). Твори: «Анти християнин», «Воля до влади», «По той бік добра та зла».

Світ. Світовий життєвий універсум є алогічний та нерозумний. Його пізнання втрачає традиційну форму пояснення. Пояснення світу може бути довільним. Позиція рішучого заперечення раціоналізму отримала назву «бунт проти розуму».

Людина. Основою життя є воля, прагнення, активність. Стимулом всіх дій людини, які визначають і зміст цих дій, є сфера несвідомих потягів. Справжня людина та, яка прагне виявити свою силу, прагне до самовдосконалення. «Воля до влади» це самоствердження, влада над собою та над іншими. Щастя це почуття зростаючої сили, влади, подолання перешкод. Нехай гинуть слабкі, бо немає нічого гіршого як співчуття.

Християнство. Ця релігія стоїть на боці слабких, потворних, тому це релігія співчуття, а співчуття це вияв слабкості. Вона заперечує свободу мислення, самостійність дій людини. Християнський Бог це Бог хворих, рабів та калік.

27.Екзистенціалізм.

Екзистенціалізм. Це форма сучасного гуманізму, що сверджує що існує особиста (екзистенціальна) істина напротивагу істині як знання незалежного від суб’єкта.

М. Хайдегер (1889-1976) Пріоритет людського існування відносно всього іншого. Буття це те конкретне, що переживається людиною, а не теоретична абстракція. Людина істота смертна. Вона є унікальна, самобутня і вона повинна пройти свій унікальний шлях. Сучасні стандарти, масовість, панування речей робить сучасну людину несправжньою, оскільки знищує унікальну та неповторну індивідуальність.

А. Камю (1913-1960). Твори: «Міф про Сізіфа», «Чума». Основою філософії є поняття Абсурду, що ставить під сумнів цінності. Світ нерозумний бо це позалюдська реальність, що не має нічого спільного з нашими бажаннями. Абсурдність світу заперечує універсальні етичні норми, реалізує вседозволеність Саме по собі життя це джерело сенсу існування кожної людини . Життя варте того, щоб жити. ХХ століття це вік бунту, бунт це вимога людської солідарності, спільний для усіх сенс існування.

Ж-П Сартр (1905-1980). Людина це неповторна індивідуальність, вільна істота що завжди прагне свободи собі та іншим. Людина це не засіб, а мета. Суть існування людини це свобода. Буття матерії (природи)це постійна загроза життю та свободі людини. В світі матерії людина втрачає свою унікальність, стає річчю серед інших речей.

В суспільстві людина також виконує нав’язані їй суспільством. Тому її унікальність проявляється у її цілях, задумах, мріях. Тобто свобода людини проявляється в її виборі майбутнього, право вибору це суть людської свободи.