14.Вчення Аристотеля.

Аристотель (384-322 рр. до н.е.) Найвидатніший філософ античності. Основна праця «Метафізика». Критикує вчення Платона про ідеї. Вважає, що сутності речей (ідеї), не можуть перебувати в окремому світі, окремо від речей. Тому реальними є тільки самі речі, існує тільки реальний світ, а окремого світу ідей немає. Ідеї це загальні поняття про речі, а самі речі пізнаються емпірично та на основі чуттєвого досвіду.

Кожна річ має матерію, яка є можливістю виникнення і розвитку речі, і форму, яка є причиною існування речі. Форма перетворює можливість речі у дійсність, бо матерія сама по собі інертна. Розвиток природи це безперервний процес оформлення матерії, і все підкоряється першопричині усього Світовому Розуму (Богу).

Людина це поєднання матерії-тіла, та форми-душі. Тіло це можливість душі. Найвищим елементом душі є розум.. Душа це причина та початок людського тіла. Елементи душі руйнуються крім розуму.

Шлях до щастя людини у розумній діяльності – дотримання золотої середини у всьому.

В державі влада закону краща за владу особи. Правління закону не ідеальне, але воно краще, ніж свавілля диктатора. Це основа європейської демократії.

15.Епікуреїзм та Стоїцизм.

В III ст. до н.е. в античному світі настає криза. Епоха еллінізму – поширення грецької (еллінської) культури на завойовані Олександром Македонським землі.

Пріоритет у філософії надається особистості, як морально-етичній істоті. Знання відходить на другий план, а основним завданням філософії є досягнення щастя.

Стоїцизм. Сенека. Марк Аврелій. Людна не може протистояти необхідності, яка панує у світі. Тому потрібної вивчати та підкорятися. Необхідності підкоряються усі, тому ідеалом є пристосування до законів природи, якщо жити у злагоді з природою то здобудеш щастя.

Ідеальний стан людини в повній апатії (байдужості ) до чуттєвих задоволень. Досягнути апатії це зберегти внутрішню свободу.

Епікуреїзм. Ідеал це стан атараксії – незворушності, що передбачає звільнення від хвилювань та пристрастей. Філософія повинна забезпечувати щасливе життя. Головне жити так, щоб уникати страху. Джерелом страху є релігія і страх смерті тому основою є філософія матеріалізму. «Коли ми є смерті немає, коли є смерть немає нас. Боятися її не варто.»

Люди мають свободу волі і можуть розпоряджатися своєю долею Щастя це те, що породжує задоволення, радість життя, душевний спокій.

16.Особливості релігійного світогляду.

. Філософія середньовіччя формується в період феодалізму (V-XIV ст.).Вона характеризується теоцентричністю. (від грецького «теос» бог).

Утвердження християнства як панівної релігії привело до того, що

ідейним змістом середньовічної філософії стає духовно-ідейне тлумачення реальності. Найдосконалішою істотою вважається Бог, тому теологія стає найголовнішим знанням, якому підпорядковані всі інші види знання. В таких умовах філософія була проголошена служницею теології, і за допомогою раціоналізму повинна доказувати основні положення християнства.

Світогляд середньовіччя має такі характерні риси:

• теоцентризм – активне творче начало це Бог, а не природа, тому що Бог вище природи, він її творець. Бог це істинне буття, він вічний, незмінний, незалежний, джерело всього існуючого. Основою його пізнання є віра, яку неможливо передати як знання, вона потребує власних духовних зусиль.

• духовність - людина постає як особа духовна, а не тільки тілесна. На першому плані стоять протиріччя в моральній і етичній сфері. Людина одночасно вінець творіння , та джерело гріха і зла, суперечка земного та небесного. Питання про сенс життя, особистого безсмертя, цінності людської особистості.

• подвійність буття – світ поділяється на дві частини: справжній божественний, небесний і несправжній - земний та гріховний.

Релігійний світогляд – така форма світогляду в якій освоєння світу здійснюється на основі віри, а також поділ світу на земний та небесний. Релігійний світогляд виникає з формуванням політеїстичних, і вдосконалюється з формуванням монотеїстичних релігій. Він базується на емоційному розумінні оточуючого світу, в основі якого є віра. Переважав в Європі та Азії в епоху Середньовіччя і має такі характерні риси:

• віра у єдиного Бога, який є початком усього;

• поділ світу на дві частини – небесний та земний;

• небесний світ-досконалий, земний-грішний;

• людина це дитина Божа, але вона грішна;

• врятуватися можна через віру і духовне вдосконалення;

• мета життя-порятунок душі;

• релігійний оптимізм;