30.Філософські Київської Русі.

Філософія  як один із інтелектуальних  напрямків  була занесена  на територію держави – Київська Русь разом з християнством  православною візантійською державою, яка виникла  після  падіння Римської імперії на Балканському півострові Більш розвинутого деталізованого  і уточненого  характеру  християнська думка  набула у Візантії  під час хрещення  народу Київської Русі  київським князем Володимиром Великим.

Так як Візантія була прямою  спадкоємницею  Стародавньої Греції то у її філософському використані  увесь час переважали  твори  класичних  античних філософів, які  у поєднанні з  християнством  Візантії та книжною премудрістю  стали невід’ємним  елементом  духовної культури  Русі Слід зауважити, що  в українській  культурі  досить довгий час використовувалися елементи  язичництва з християнством, а тому можна стверджувати  про  становище речей, які є присутніми  у нас час Якщо ж ми будемо звертатися  до першоджерел  філософії  Київської Русі, то  нам  необхідно пригадати   відомий  староруський літопис Нестора Літописця «Повість  минулих  літ» (початок ХІІ ст..).  У ньому  містяться як історичні свідчення  так і звичаї,  світоглядні уявлення людини. Літопис  розпочинається зі звернення  до  історії  буття світу, тобто його створення  Богом; це є також свідчення  того, що історія  народу – русичів розглядається  через контекст усієї всесвітньої  історії

Наступною  історичною культурною  пам’яткою філософської думки Київської Русі  став  відомий  «Збірник Святослава 1073 р.», в якому  як не дивно  містилися   «Категорії»   грецького  філософа Арістотеля  з коментарями  неоплатоніків – послідовників  філософа Порфирія, що врешті  свідчить про  філософську (книжну) мудрість До нас дійшли і інші філософські твори, зокрема «Шестиднев» Іоанна Болгарського, датований  Х століттям нашої ери, у якому до людини звучить гімн  Божої мудрості, який виявив себе у  гармонійній світобудові. Відбувається своєрідний поділ  на чуттєве і духовне. Духовне ж розділяється  на живе і розумне. Людина  займає  важливе місце у центрі всесвіту, тому що її людська  природа  є  складовою цього світу.   Світ єдиний,  але  складається із чотирьох елементів, з яких  ефір та небо – це не матеріальні сутності.

Таким чином  і  в Київській Русі  намагалися  почерпнути,  зрозуміти і донести книжну  мудрість,  філософську думку  до  людей. Першоосновою  цієї  думки стала  класична антична філософія, від якої  Київська Русь бере свій початок формування поглядів, основних ідей.

31.Філософія в Києво-Могилянській академії

У Києво-Могилянській академії, заснованій Петром Могилою (1597-1647), вперше в Україні філософію викладали окремо від теології. Однак філософські "курси, які тут читалися, були значною мірою схоластичними. Хоч це не було повторенням схоластики Заходу, а швидше використанням на українському грунті західної філософії у поєднанні із сучасними досягненнями прогресивної наукової думки. Видатні професори Києво-Могилянської академії розуміли філософію як систему дисциплін чи всіх наук, покликаних віднайти істину, причини речей, даних людині Богом, а також як дослідницю життя й доброчеснесті. Істину вони ототожнювали з вищим буттям, тобто з Богом/якого називали також творящою природою. Будучи переконаними у раціональності світу, професори академії шукали істину на шляху дослідження наслідків Божої діяльності створеної природи. Професор академії І.Гізель (бл. 1600-1683), зокрема, описує процес пізнання відповідно до поширеної у схоластиці теорії образів. Речі зовнішнього світу, діючи на органи чуття, посилають їм, на його думку, чуттєві образи. Останні, потрапляючи на якийсь із органів чуття, відбиваються на ньому і стають "закарбованими образами". Уявляв собі процес здобуття істини Теофан Прокопович (1681-1736). Визнаючи важливу роль чуттєвого досвіду в пізнанні істини, він не меншого значення в її осягненні надавав Оригінальне у філософії Києво-Могилянської академії представлено вчення про матерію і форму. Згідно з цим вченням, в основі всього існуючого в світі лежить певний субстрат, що завдяки привнесенню форми перетворюється у ту чи іншу річ. Серед натурфілософських проблем, що розглядалися у філософських курсах Києво-Могилянської академії, значна увага приділялася проблемі руху. Рух розумівся як зміна певного кінцевого стану: природний рух — до відповідного даному тілові стану спокою, а вимушений — до цільового прагнення двигуна. За такого підходу рух розумівся як взаємодія протилежностей. Сенс життя, твердять професори академії, — у творчій праці, спрямованій на власне й на громадське добро.