43.Управління грошовим потоком – виплати працівникам підприємства.

Сюди входять виплати заробітної плати за існуючими формами та системами оплати праці (а також премії, компенсації тощо, командировок, виплати відпусок).

Такий грошовий потік вносять до вихідного.

Основні завдання управління грошовим потоком:

Рівномірне формування грошового потоку у часі

Оптимізація структури грошового потоку

Дотримання термінів сплати заробітної плати

Забезпечення здійснення регулярних виплат працівникам підприємства

Підвищення рівня рентабельності підприємства

Прискорення реалізації продукції

Підвищення рівня фінансової стійкості підприємства

Забезпечення опимальної збалансованості грошових надходжень та видатків підприємства

44.Необхідніть і сутність визначення часової вартості грошей. Основні причини зміни вартості грошей в часі.

Грошова одиниця в попередньому році була такою самою, як і в поточному. Але наслідки Інфляції чітко ілюструють, що купіве­льна спроможність грошей змінюється з плином часу. Розглядаючи реальну вартість грошей, підприємці повинні брати до уваги не тільки руйнівні дії інфляції, а також здатність Інвестування, адже мета фінансового менеджменту — це можливість з грошей робити додаткові гроші. Багато підприємств мають кілька варіантів вкладення грошей, їх мета на цей час — обрати з цих варіантів найприбутковіший. На сьогоднішній день основними причинами втрачання вартості грошей є: інфляція, наявність ризику і віддавання підприємцями переваги наявним грошам.Таким чином:

1.Сьогодні гроші дорожчі, ніж завтра.

2. Гроші втрачають свою вартість через інфляцію, ризик, схи­льність до ліквідності.

45.Типи задач при визначенні вартості грошей в часі. Класифікація, алгоритм та способи їх вирішення.

Проблема «гроші — час» не нова, тому відпрацьовано зручні моделі та алгоритми, які дозволяють орієнтуватися в справжній вартості майбутніх дивідендів з позицій поточного періоду.Різноманітність завдань щодо визначення зміни вартості гро­шей у часі можна поєднати у такі групи:

І. Компаундирування — визначення майбутньої вартості грошей :

1.1) вкладених одночасно на певний термін під певний процент (просте компаундирування);

1 .2) вкладених рівними частками через рівні проміжки під певний процент (РУ або ренти):

1.2.1) компаундирування звичайної (відстроченої) ренти – визначення ренти, вклади по якій проводяться в кінці періоду;

1.2.2) компаундирування вексельної ренти — визначення ренти, вклади по якій проводяться на початку кожного періоду

2. Дисконтування — визначення поточної (теперішньої) вар­тості грошей :

2.1) отриманих у майбутньому одночасно (просте дисконту­вання);

2.2) отриманих у майбутньому через рівні проміжки часу:

2.2.1) в кінці кожного періоду — це визначення теперішньої вартості звичайних ануїтетів, або РУ звичайної (відстроченої) ренти;

2.2.2) на початку кожного періоду — це визначення вексель­ної ренти.

Алгоритм вирішення вищезазначених типів завдань визначено за допомогою рівнянь, які розв'язуються способами:

• числовим;

• табличним;

• із застосуванням фінансового калькулятора;

• із застосуванням числа «72», якщо необхідно подвоїти ка­пітал.

46. Проблеми застосування принципів компаундирування та дисконтування в Україні. Значення визначення зміни часової вартості грошей в світовому господарстві. У світовій економіці для різних типів інвестування застосовуються різні періоди компаундирування. По банківських рахунках, наприклад, проценти в багатьох країнах нараховуються щоденно, по більшості видів облігацій – раз у півроку, по акціях – щоквартально. В Україні інвестиційна д-сть для багатьох суб’єктів підприємницької д-сті є дещо новим видом д-сті, тому, коли фінансовий менеджер збирається обрати той чи інший варіант вкладання грошових коштів, він повинен чітко визначити відповіді на основні питання для здійснення інвестиційного проекту: який потрібен початковий капітал? Якою має бути процентна ставка, період вкладення грошей? Чи є можливість нарахування складного відсотку раз на рік або частіше (з якою частотою)? Якою є репутація фірми, в яку інвестуються кошти? Чи відзначаються стабільністю економіка і політика в країні? тощо.

47. Поняття і сутність компаундирування. Просте компаундирування. Компаундирування ануїтетів (ренти). Поняття звичайної і вексельної ренти. Компаундирування – визначення майбутньої вартості грошей (FV). Майбутня вартість початкової суми на кінець n-ої кількості років може бути визначена за допомогою рівняння: FV_n = PV(1+і)ⁿ. Компаундирування звичайної ренти визначення майбутньої вартості ренти, виплати по якій проводяться у кінці кожного періоду. Для того, щоб визначити суму грошей, вкладених на депозит на певний строк під певний процент, на кінець періоду необхідно розрахувати майбутню вартість ренти, FVA_n. Здійснюється нарахування платежу на платіж до кінця n-го періоду. Сума цих платежів і є майбутньою вартістю ануїтету, FVA_n. Рівнянням для визначення FVA_n є: FVA_n = PMT (((1+i)ⁿ –1)/і), де РМТ – виплати. Внаслідок того, що перша виплата проводиться у кінці першого періоду, відсоток виплачується вже в другому періоді. Таким чином, компаундирування буде проводитися не для періоду n, а для періоду n-1 і т.д. остання виплата проводиться у самому кінці, тому відсотки по ній не нараховуються.

Компаундирування вексельної ренти – визначення майбутньої вартості ренти, виплати по якій проводяться на початку кожного періоду. При цьому на кожний платіж нараховуються проценти додатково за один додатковий рік. При компаундируванні вексельної ренти платежі здійснюються раніше, тому більше заробляється процентів, внаслідок чого майбутня вартість вексельної ренти більше у порівнянні із звичайним ануїтетом.

48. Поняття і сутність дисконтування. Просте дисконтування. Дисконтування звичайної і вексельної ренти. Дисконтування – визначення поточної (теперішньої) вартості грошей (PV):

2.1) отриманих у майбутньому одночасно (просте дисконтування);

2.2) отриманих у майбутньому через рівні проміжки часу:

2.2.1) в кінці кожного періоду – це визначення теперішньої вартості звичайних ануїтетів;

2.2.2) на початку кожного періоду – це визначення PV вексельної ренти.

Процес компаундирування і процес дисконтування тісно взаємопов’язані. Визначення поточної вартості (дисконтування) є прямою протилежністю компаундируванню. Отже, якщо відомий показник FV, то можна розрахувати PV: PV = FV_n(1/(1+i))ⁿ. Показник (1/(1+i))ⁿ називається фактором процента поточної вартості PVIF. Для і та n – це поточна вартість однієї грошової одиниці за період n, дисконтована в майбутньому на і процент за кожний період. Звідси, PV = FV * (PVIF_i,n).

Дисконтування звичайної ренти – це визначення поточної вартості грошей, отриманих у майбутньому через рівні проміжки часу в кінці кожного періоду. Теперішня вартість звичайної ренти розраховується за формулою: PVAn = PMT((1/i) – (1/i(1+i)ⁿ)). Оскільки різниця в дужках даної формули є фактором процента поточної вартості ренти, то рівняння набуде виразу: PVAn = PMT(PVIFAi,n). Фактор процента поточної вартості ренти (PVIFAi,n) – це показник ануїтетів за n періодів, дисконтований на і процентів.

Дисконтування вексельної ренти – визначення поточної вартості грошей, отриманих у майбутньому через рівні проміжки часу на початку кожного періоду. За вексельної ренти кожний платіж буде зміщений ліворуч на один рік, тобто дисконтуватиметься на один рік менше. Принцип обчислення такий самий, як і за звичайного ануїтету. При вексельному ануїтеті кожний період дисконтується однією виплатою. Оскільки виплати виконуються швидше, вексельна рента має більшу вартість, ніж звичайна. Рівнянням вексельної ренти є: PVA(вексельна) = PMTx (PVIFAi,n)x(1+i).

49. Оцінка майбутньої та теперішньої вартості грошей з врахуванням фактору інфляції. Методичний інструментарій оцінки вартості грошових коштів з урахуванням фактора інфляції дозволяє здійснювати розрахунки як майбутньої, так і поточної їх вартості з відповідною інфляційною складовою. Для оцінки майбутньої вартості з урахуванням фактора інфляції використовується формула: FV = PV x [(1 + i) x (1 + TI)]ⁿ, де ТІ – прогнозований темп інфляції, виражений десятковим дробом; і – річна процентна ставка. За оцінки теперішньої вартості грошей з урахуванням фактора інфляції використовується така формула: PV = FV/([(1+i) x (1+TI)]ⁿ). При нарахуванні складного процента m-кількість разів майбутню вартість депозиту PV за ставки процента і після n років можна визначити, використавши формулу: FV = PV(1+i/m)^nm.

50. Зміст і задачі управління формуванням прибутку підприємства. На формування прибутку як фінансового показника впливають:  ефективність фінансово-господарської діяльності п-ства;  сфера д-сті;  галузь господарства;  установлений законодавством порядок визначення фін. результатів. Головною метою управління прибутком є забезпечення максимізації добробуту власників п-ства у поточному і перспективному періоді. Ця мета покликана забезпечити одночасно гармонізацію інтересів власників з інтересами держави і персоналом п-ства. Виходячи з головної мети система покликана вирішити такі завдання:

1) забезпечення максимізації розміру формованого прибутку, ресурсного потенціалу п-ства і ринкової кон’юктури. Ця задача реалізується щляхом оптимізації складу ресурсів п-ства і забезпечення їх ефективного використання.

2) забезпечення оптимальної пропорційності між рівнем прибутку, що формується і допустимим рівнем ризику. Між ними існує прямопропорціональний зв’язок. Виходячи із заданого рівня ризику в процесі управління повинен бути оптимізований рівень прибутку.

3) забезпечення високої якості формованого прибутку, в першу чергу, за рахунок резерву операційної д-сті та інвестування. Зростання прибутку має бути забезпечено за рахунок розширення обсягу випуску продукції та освоєння перспективних її видів.

4) забезпечення виплат необхідного рівня доходу на інвестований капітал власникам п-ства. Цей рівень повинен бути не нижче середньої норми прибутковості на ринку капіталу.

5) забезпечення формування достатнього обсягу фін. ресурсів за рахунок прибутку відповідно до завдань п-ства щодо його розвитку.

6) забезпечення постійного зростання ринкової вартості п-ства. Темп зростання ринкової вартості в значній мірі визначається рівнем капіталізації прибутку.

7) забезпечення ефективності програм участі персоналу у прибутку, тобто забезпечення гармонізації власників, найманих працівників тощо.

Зміст управління формуванням прибутку включає:

1) аналіз складу і структури прибутку підприємства;

2) аналіз тенденції зміни обсягу і структури прибутку;

3) розрахунок прибутку на основі факторного аналізу (абсолютні та якісні показники прибутковості);

4) прогнозування отримання прибутку і визначення резервів його росту;

5) здійснення оперативного контролю за формуванням прибутку.

51. Управління прибутком від операційної діяльності. В процесі управління прибутком головну увагу приділяють формуванню прибутку з операційної діяльності. Найважливішим фактором, що впливає на суму усіх видів операційного прибутку є розмір доходів, сформованих у процесі операційної д-сті. Операційні доходи повинні забезпечувати зв’язок таких завдань:

1) самооплатність операційної д-сті, тобто поточні витрати повинні покриватися в основній своїй частині операційними доходами, отриманими від операційної д-сті;

2) частина операційних доходів п-ства служить джерелом виплат податкових платежів, пов’язаних з операційною д-стію;

3) визначена частина операційних доходів п-ства є джерелом формування його чистого операційного прибутку. За рахунок цієї частини операційних доходів п-ство формує на свій розсуд фонд розвитку, фонд резервів тощо.

Поряд з абсолютними значеннями прибутку в процесі управління операційними доходами використовуються і відносні їх показники. Основними з них є:

 рівень чистого операційного доходу до обсягу реалізації продукції;

 рівень торгового валового операційного доходу до обсягу реалізації товарів (розраховується в торгівлі);

 коефіцієнт чистого операційного доходу характеризує питому вагу чистого доходу у загальній сумі валового операційного доходу;

 рівень валового чи чистого операційного доходу до вартості використаних операційних активів.

Як сума, так і рівень операційних доходів п-ства залежать від ряду факторів. До основних факторів, що впливають на формування суми валового і чистого операційного доходу відносять:

1. на п-ствах промисловості:

 рівень цін щодо реалізації виготовленої продукції;

 обсяг реалізації продукції;

 рівень оподаткування валового операційного доходу.

2. на підприємствах торгівлі:

 рівень цін закупівлі товарів у постачальників;

 рівень цін реалізації закуплених товарів;

 обсяг товарообігу;

 рівень оподаткування валового операційного доходу.

Основу механізму управління складають: формування ефективної цінової політики та планування операційних доходів.

52. Управління собівартістю продукції і її вплив на формування прибутку від реалізації. Формування прибутку на п-стві відбувається в міру реалізації продукції. Згідно чинного законодавства України моментом реалізації визнається або дата зарахування коштів покупця на поточний рахунок продавця, або дата відвантаження продукції. Прибуток від реалізації продукції безпосередньо залежить від двох основних показників: обсягу реалізації та с/в реалізованої продукції. На зміну обсягу реалізації продукції впливає зміна обсягу виробництва, залишки нереалізованої продукції, частка прибутку в ціні продукції. Зміна обсягу виробництва, залишків нереалізованої продукції впливають не тільки на обсяг реалізації, але й на с/в. Істотний вплив на обсяг реалізації продукції, а також і на прибуток від реалізації, справляє розмір прибутку, що включається в ціну виробу. Отже, можливості п-ства щодо впливу на обсяг прибутку від реалізації є досить суттєвим за умови зміни обсягу виробництва та залишків нереалізованої продукції. В системі управління с/в важлива роль відводиться калькулюванню с/в продукції. Калькулювання с/в продукції являє собою процес визначення об’єму і структури об’єму операційних витрат на виробництво та реалізацію. Зниження с/в продукції є фактором збільшення прибутку від реалізації. Для того, щоб досягти збільшення прибутку від реалізації необхідно враховувати всі фактори, що впливають на скорочення витрат на виробництво та реалізацію продукції. Повний перелік витрат наведений в типових положеннях за галузями д-сті п-ств.

53. Розробка цінової політики та її оптимізація. Цінова політика є однією з складових системи управління операційними доходами п-ства. Ця політика впливає на обсяг операційної д-сті п-ства, а також на рівень фін. стану п-ства. З урахуванням залежності суми чистого операційного доходу і валового операційного прибутку від рівня ціни на продукції формується і цінова політика п-ства. Під формуванням цінової політики розуміють обґрунтування системи цін на реалізовану продукцію та розробку заходів щодо забезпечення оперативного коригування цін залежно від змін ситуації на товарному ринку та умов здійснення операційної діяльності. Формування цінової політики має базуватися на таких основних принципах:

1) забезпечення ув’язки цінової політики із загальною політикою управління прибутком і пріоритетними цілями здійснення операційної д-сті;

2) взаємозв’язок цінової політики п-ства з кон’юктурою товарного ринку і особливостями обраної п-ством ринкової ціни;

3) забезпечення комплексного підходу до встановленого рівня цін на товар, поєднуючи з цим і після продажне обслуговування покупців;

4) здійснення активної цінової політики на ринку, тобто самостійність, диференціація тощо;

5) забезпечення високого динамізму цінової політики, тобто швидке реагування розробленої цінової політики на зміну умов зовнішнього і внутрішнього середовища.

З урахуванням вказаних принципів формується цінова політика на п-стві, яка охоплює такі етапи:

− вибір визначальних цілей формування цінової політики (вибираються цільові орієнтири на покупця, на прибуток тощо);

− оцінка сформованого рівня цін на продукцію. Необхідно визначити мінімальний рівень ціни, нижче якого вона не може бути установлена, виходячи із самоокупності;

− оцінка потенціалу п-ства і особливостей товарного ринку;

− диференціація цілей цінової політики в розрізі конкретних видів продукції з урахуванням можливостей ринку і рівня операційних витрат (враховується роль продукції у задоволенні потреб, якість, стадії життєвого циклу);

− вибір моделі розрахунку рівня цін на окремі види продукції;

− формування конкретного рівня цін на окремі види продукції;

− формування механізму своєчасного коригування рівня цін.

54. Управління формуванням прибутку від фінансових операцій. Фін. д-сть п-ства характеризується такими рисами:

1) вона є головною формою забезпечення розвитку операційної та інвестиційної д-сті п-ства;

2) фін. д-сть носить стабільний характер, тобто здійснюється постійно;

3) формування і обсяги фін. д-сті значною мірою залежать від галузевих особливостей і організаційно-правових форм п-ства;

4) фін. д-сть генерує специфічні види ризиків, а саме фін. ризики;

5) фін. д-сть визначає специфічний характер сформованих нею грошових потоків п-ства;

6) фін. д-сть пов’язана безпосередньо з фін. ринком: ринком грошей і капіталу;

7) фін. д-сть впливає на формування прибутку п-ства.

Якщо негативний грошовий потік в процесі фін. д-сті перевищує позитивний, то формування прибутку фід фін. д-сті відсутній. Залучення додаткового обсягу зовнішнього капіталу збільшує суму операційних доходів п-ства, а зниження – призводить до зниження рівня операційних витрат. На формування фін. ресурсів п-ства, їх величину впливають зовнішні джерела. За своїм складом зовнішні джерела формування включають:

 залучення додатково акціонерного чи пайового капіталу;

 безоплатна фін. допомога;

 безкоштовно отримані матеріальні та нематеріальні активи;

 інші зовнішні джерела формування власних фін. ресурсів.

55. Управління розподілом прибутку підприємства. Розподіл прибутку –складова частина процесу управління прибутком. На п-стві розподіляється лише чистий прибуток (валовий прибуток за мінусом податків). Чистий прибуток в свою чергу розпадається на дві частини. Перша частина накопичується і збільшує майно п-ства. Друга частина споживається персоналом і власниками п-ства. Нерозподілений прибуток за своїм економічним змістом прирівнюється до фонду накопичення п-ства. Розподіл прибутку показується у Звіті про прибутки та збитки (ф. № 2). Чистий прибуток поділяється на капіталізований (направлений на розвиток в-ва) і споживчу частини. Управління розподілом прибутку повинно забезпечувати покриття потреб господарюючого суб’єкта у фін. ресурсах, в т.ч. на виробничі, інвестиційні, споживчі, соціальні та інші потреби, виконання фін. зобов’язань перед контрагентами, державою, кредиторами тощо. Розподіл прибутку потрібно планувати. В першу чергу необхідно оптимізувати співвідношення між капіталізованою і споживною частинами прибутку, а також між процесами (і загальними фондами) накопичення і споживання на п-стві. Управління розподілом прибутку підприємства передбачає вирішення таких завдань:

1) забезпечити збільшення абсолютної суми прибутку після сплатити податку на прибуток;

2) забезпечити збільшення абсолютної суми чистого прибутку підприємства;

3) визначення оптимального співвідношення у використанні чистого прибутку на споживання і накопичення;

4) визначення оптимального розміру прибутку, який спрямовується на виплату дивідендів.

Дані завдання фінансові менеджери вирішують, враховуючи особливості чинної податкової політики (шляхом оптимального зменшення оподатковуваної суми прибутку, використання діючих податкових пільг, оптимізації податкових платежів у часі, врахування чинних умов оподаткування дивідендних виплат тощо).

56. Чистий прибуток підприємства. Фактори, що впливають на його формування. Чистий прибуток – це частина балансового прибутку, яка залишається в розпорядженні п-ства після відрахувань до державного бюджету, виплати процентів за банківський кредит і деяких інших обов’язкових платежів. Чистий прибуток використовується для формування фондів економічного стимулювання. Прибуток підприємства залежить від трьох основних факторів:

1) зміна обсягу реалізації продукції;

2) підвищення ціни реалізації;

3) зміна с/в;

4) зміна податкових ставок.тощо.

57. Управління використанням чистого прибутку підприємства. Чистий прибуток поділяється на капіталізований (направлений на розвиток в-ва) і споживчу частини. Капіталізований прибуток поділяється на:

 обов’язкові відрахування в резервний, страховий та інші фонди спеціального призначення;

 створення фонду накопичення на п-стві (використовується на розширення операційної, фінансової та інвестиційної д-сті);

 створення фонду споживання;

 здійснення інших форм виробничого споживання прибутку.

Фонд накопичення використовується на: а) придбання і будівництво основних виробничих і невиробничих фондів; б) здійснення капіталовкладень, які не носять безповоротного характеру (тобто їх вартість залишається на п-стві, змінюючи лише свою форму); в) витрати безповоротного характеру (благодійність, сплата штрафів, відсотків по банківським кредитам). За рахунок фонду накопичення здійснюються приріст оборотного капіталу, випуск цінних паперів п-ства, вклади у створення спільних п-ств, витрати на страхування майна п-ства тощо.

На відміну від фонду накопичення загальний фонд споживання п-ства використовується:

1) на виплату з/п, премій, а також на соціальний розвиток;

2) на виплати доходу власникам п-ства (в т.ч. дивідендні виплати в АТ);

3) на інші споживчі цілі.

Між фондами накопичення і споживання повинен існувати певний оптимум. На кожному п-стві це співвідношення індивідуальне. Інфляція знищує оптимум, невиправдано збільшуючи фонд споживання і відповідно зменшуючи фонд накопичення. На дану пропорцію також впливає тип дивідендної політики, що проводиться п-ством.

58. Управління використанням чистого прибутку підприємства на виплату дивідендів. Найбільш значний вплив на прийняття рішень про виплату дивідендів чинить зіставлення мотивів п-ства з факторами ринкового середовища та встановлені терміни виплат дивідендів. Фактично дивіденди нараховують із нерозподіленого прибутку п-ства, який є сумою минулого та поточного прибутку, не сплаченого у вигляді дивідендів, і залишку для фінансування господарської д-сті. Тому перед їх виплатою слід переконатися, що грошових засобів вистачить і на виплату дивідендів, і на реалізацію інвестиційних цілей для росту. Існує три основні методи виплати дивідендів:

 метод стійкого збільшення дивіденду на акцію. Суть його полягає у тому, що п-ство встановлює певний темп зростання дивідендів у вигляді щорічного фіксованого проценту.

 метод постійного коефіцієнта виплат. Суть його полягає у виплаті певного постійного процента від прибутку. Оскільки величина прибутку коливається, то і коливається частина прибутку, що її розподіляють між акціонерами.

 метод виплати низького регулярного дивіденду плюс приплати. При цьому методі встановлюється низький рівень дивідендів, який може бути виплачений у найменш сприятливі роки і здійснюються доплати до нього в роки успішної роботи.

59. Сутність і класифікація активів підприємства. Активи – це економічні ресурси підприємства у формі сукупних матеріальних цінностей, які використовуються в господарській діяльності з метою отримання прибутку. Активи п-ства поділяються за багатьма класифікаційними ознаками, основинми з яких є:

1. Форма функціонування активів:

а) матеріальні активи (основні засоби, НЗВ, МШП, сировина, матеріали тощо);

б) нематеріальні активи. Характеризують активи п-ства, що не мають речової форми, але приймають участь в господарській д-сті і приносять прибуток (права на користування природними ресурсами, „ноу-хау”, торгова марка тощо);

в) фін. активи. Характеризують різні фін. інструменти, які належать п-ству або знаходяться у його володінні (грошові кошти, дебіторська заборгованість, фінансові інвестиції).

2. Характер участі в господарському процесі і швидкість обороту активів:

а) оборотні активи. Характеризують сукупність майнових цінностей п-ства, які обслуговують поточну виробничо-комерційну д-сть і які повністю використовуються протягом одного операційного циклу (МШП, сировина, напівфабрикати, НЗВ, готова продукція, дебіторська заборгованість, грошові кошти, короткострокові фін. інвестиції, витрати майбутніх періодів);

б) необоротні активи. Характеризують сукупність майнових цінностей п-ства, що багаторазово використовуються в процесі господарської д-сті і які переносять на продукцію використану вартість частинами (основні засоби, немат. активи, довгострокові фін. інвестиції тощо).

3. Характер обслуговування окремих видів д-сті:

а) операційні активи. Являють собою сукупність майнових цінностей, що безпосередньо використовуються в операційній д-сті п-ства з метою отримання операційного прибутку (виробничі основні запаси, немат. активи, що обслуговують операційний процес, оборотні операційні активи за мінусом короткострокових фін. інвестицій);

б) інвестиційні активи. Характеризують сукупність майнових цінностей п-ства, пов’язаних із здійсненням його інвестиційної д-сті (незавершені капітальні інвестиції, обладнання призначене для монтажу, фін. інвестиції).

4. Характер фін. джерел формування активів:

а) валові активи. Являють собою всю сукупність майнових цінностей (активів) п-ства, сформованих за рахунок як власного, так і позикового капіталу;

б) чисті активи. Характеризують вартісну сукупність майнових цінностей (активів) п-ства, сформованих виключно за рахунок власного капіталу.

5. Характер володіння активами:

а) власні активи. Знаходяться у постійному володінні п-ства і відображаються у складі його балансу;

б) орендні активи. Знаходяться у тимчасовому володінні п-ства у відповідності із укладеними договорами оренди.

6. Ступінь ліквідності активів:

а) активи і абсолютно ліквідній формі. До них відносяться активи, що не потребують реалізації і являють собою готові засоби платежу (грошові кошти);

б) високоліквідні активи. Характеризують групу активів п-ства, яка швидко може бути перетворена на грошову форму (короткострокові фін. інвестиції і дебіторська заборгованість);

в) середньо ліквідні активи - можуть бути перетворені в грошову форму в строк від 1 до 6 місяців (всі форми дебіторської заборгованості, крім короткострокової і безнадійної, запаси готової продукції);

г) мало ліквідні активи – можуть бути перетворені в грошову форму на протязі значного періоду часу (МШП, сировина і напівфабрикати, немат. активи, НЗВ, основні засоби, довгострокові фін. інвестиції);

д) неліквідні активи – можуть бути продані лише у складі цілісного майнового комплексу (безнадійна дебіторська заборгованість, витрати майбутніх періодів, збитки поточні і минулих років).

60. Принципи формування активів підприємства. Формування активів п-ства пов’язано з трьома етапами його розвитку на різних стадіях життєвого циклу:

 створення нового п-ства;

 розширення, реконструкція і модернізація діючого п-ства;

 формування нових структурних одиниць діючого п-ства.

Основною метою формування активів п-ства є виявлення і задоволення потреб в окремих їх видах для забезпечення операційного процесу, а також оптимізація їх складу для забезпечення умов ефективної господарської д-сті. З врахуванням цієї мети, процес формування активів п-ства будується на основі наступних принципів.

1. Врахування найближчих перспектив розвитку операційної д-сті і форм її диверсифікації.

2. Забезпечення відповідності об’єму і структури формованих активів об’єму і структурі в-ва і збуту продукції. Така відповідність повинна забезпечуватися в процесі розробки бізнес-плану шляхом визначення потреби в окремих видах активів.

3. Забезпечення оптимальності складу активів з позицій ефективності господарської д-сті. Така оптимізація направлена з одного боку на забезпечення майбутнього повного корисного використання окремих їх видів, а з іншого – на підвищення сукупної потенціальної їх здатності генерувати операційний прибуток.

4. Забезпечення умов прискорення обороту активів в процесі їх використання. Необхідність реалізації цього принципу пов’язана з тим, що прискорення обороту активів виявляє як пряму, так і непряму дію на розмір формованого операційного прибутку п-ства.

5. Вибір найбільш прогресивних видів активів з позицій забезпечення росту ринкової вартості п-ства. Сучасний ринок засобів і предметів в-ва, а також фін. ринок пропонують для формування активів п-ства ряд альтернативних об’єктів і інструментів. В процесі їх конкретного вибору варто при інших рівних умовах враховувати їх перспективність, багатофункціональність, здатність генерувати прибуток в різних господарських ситуаціях і власне підвищувати ринкову вартість п-ства.