5. Історія створення смичка.

Поряд з формуванням смичкових інструментів йшов процес вдосконалення смичка. Але вони розвивались неоднаково. В той час, коли формувались сімейства віол, скрипок, лір – смичок залишився без змін: лукоподібний або напівлукоподібний. В ІІ половині ХV ст. художник Венеціанської школи Бартоломео Монтаньї надає зразок смичка-лука.

1. Лукоподібний 2 види:

2. «Напівдугова» (Китай)

3. Напівлукоподібний (Монголія)

Вважають, що це вплив Сходу, але на Сході і досі існують такі смички, тобто залишились без змін. У Європі смичок був спочатку схожий на східний – різної форми і довжини (залежно від кількості струн) короткий. Також у кантилені на ребеках використовували довгий смичок.

У ХV ст. починає формуватись колодка. У Франції це в ХІІ ст. намічається колодка. В Іспанії ХІV ст. – як виделка в кінці трості. Тип колодок-виделок існував і потім в ХІV ст. Одразу колодка була паличкою або шматком дерева, який вставлявся між тростю і волосом. Потім замінили сучком, а потім ввели «штучні колодки», які випилювались разом з тростю з одного шматка дерева.

Таким чином, на смичках ХV ст. колодки ще не було. Паралельно з формуванням колодки зменшувався лукоподібний вигин трості. З середини ХV ст. колодка отримала більш визначений вигляд.

Вдосконалюється і кінець смичка. Спочатку у вигляді «ґудзика», до якого кріпився волос, з ХІV ст. Виконавські можливості у ХV ст. стали вимагати більш різноманітних штрихів – легато, стаккато, тремоло, подвійні ноти, акорди тощо. У зв’язку з цим підв’язували смичок до руки.

На початку ХVІІ ст. колодки і кінець смичка наближується до сучасного типу, але колодка ще зв’язана з тростю (до середини ХVІІ ст.). в середині століття вона відокремлюється від трості. Використовується механізм «кремальєри» - зубчата пластинка, де зверху на зазубринки причіплювалась колодка. Разом з кремальєрою вводиться гвинт.

У ІІ половині ХVІІ ст.. за ініціативою Кореллі (1653-1713) вдосконалюється кінець смичку, встановлюється його довжина. Твори вимагали подальшої досконалості смичка «Фолія» А.Кореллі.

У І половині ХVІІ ст., у 1730 р., видатний скрипаль Дж.Тартіні (1692-1770 рр.) провів 2 реформи: збільшив довжину смичка, більше випрямив трость і ввів каннеліровку для більш зручного утримання смичка.

«Мистецтво смичка» Дж. Тартіні – 50 варіацій на тему гавота з 10 сонати для скрипки з басом Кореллі.

Важливі нововведення до конструкції смичка були внесені німецьким скрипалем Вільгельмом Крамером (1754-1799): випрямив трость і сформував кінець (голівку) смичка. Наблизив до сучасних.

В кінці ХVІІІ ст. еволюція смичка була завершена французьким майстром Франсуа Туртом-молодшим (1747-1835 рр.). вдосконалення Турта були наступними:

1. Вигин трості всередину.

2. Розпластання волоса у вигляді стрічки за допомогою пластинки, яка влаштована у колодку (Віотті (1752-1824 рр.).

3. Введення металевого гвинта.

4. Використання фернамбукового дерева (кращій матеріал).

5. Стандартизація довжини і ваги смичків.

6. Встановив для скрипок, альта і віол строгу масу смичка і його центр ваги ( у скрипок ≈18 см. від кріплення волоса у колодці).

Отже, формування смичка проходило з VІІІ ст. до кінця ХVІІІст.

І етап – VІІІ-ХV ст. – лукоподібний, з’являється примітивна колодка і починає формуватись кінець.

ІІ етап – ХV- ХVІ ст. – з’являється новий тип смичка, більш рівний з нерухомою колодкою, подальше формування колодки.

ІІІ етап – ХІІ – І половина ХVІІІ ст. – поява нового механізму – кремальєри, а потім у Кореллі – випрямлення трості, у Тартіні – подовження трості, покращення її еластичних якостей – нівеліровка.

ІV етап – ІІ половина ХVІІІ ст. - Крамер – випрямлення трості і оформлення голівки сучасного типу і, на кінець, формування смичка завершив Турт.

Способи утримання смичка: бокова, знизу (a gamba) або перед собою. Бокова – у народних музикантів східного типу, а також на контрабасі, її іменують німецькою; зверху «a bracco» і в ХVІІІ ст. на віолончель перейшла (у 1701 р. перше зображення).

З ХІХ ст. утримання смичка «зверху» у контрабасистів – «французьке». Видатний італійський контрабасист Доменіко Драгонетті (1763-1840 рр.) – один з перших солістів на контрабасі, використовує обидві форми утримання смичка. У віол і контрабасів спочатку утримували трохи далі від колодочки (на ширину долоні). Джемініані прохав використовувати всю довжину смичка – до колодочки. Тип смичка, створений Туртом, досконалий, існує і зараз.