2. Життєвий і творчий шлях а.Кореллі.

Формування вищевказаних жанрів старовинної музики визначили перелом в музичному мистецтві. Якщо до ХVІІ ст. панувала поліфонія – шлях до фуги, то у ХVІІІ ст. визначився гомофонний – шлях до сюїти, концерту, симфонії. На початку цього переломного моменту стояв А. Кореллі (1653-1713 рр.) – італійський композитор, скрипаль і диригент. Засновник італійської класичної скрипкової школи. А.Кореллі оказав великий вплив на Європейську музику кінця ХVІІ ст. – І половини ХVІІІ ст. під його впливом формувалась майстерність А.Вівальді та Дж. Тартіні. Творчість А.Кореллі вивчали І.С.Бах і Г.Гендель, їм захоплювався Ф.Куперен. безпосередньо у А.Кореллі навчались такі видатні скрипалі ХVІІІ ст. як П.Локателлі, Ф.Джемініані, Дж.Соміс та інші, які передали традиції свого викладача. Як скрипаль А.Кореллі розвивав кантилену – широке дихання смичка. За словами Джемініані, звук Кореллі був схожий на звук м’якої труби. А як говорить француз-сучасник, штрих учня А.Кореллі Дж.Соміса, був таким довгим, що перехоплювало подих. Віртуозний початок виявлявся у фугованих частинах творів, які вимагали чіткої координації рухів пальців і смичка, а також А.Кореллі використовував у своїх творах техніку сачків через струни.

Високо була відмічена диригентська майстерність А.Кореллі, в якій, за відгуками сучасників, глибока виразність поєднувалась із благородством та простотою.

Життєвий шлях А.Кореллі не дуже багатий на події. Музичну освіту він отримав у Болоньї, де навчався грі на скрипці під керівництвом Дж. Бенвенутті. Ще юнаком А.Кореллі досяг такої досконалості володіння інструментом, що у віці 17 років став членом знаменитої Болонської академії. В середині 70-х років А.Кореллі переїздить до Рима, де спочатку грає в оркестрі, а потім керує струнними ансамблями і стає капельмейстером церковних концертів. Одночасно він виступає як соліст і швидко завойовує славу видатного скрипаля – віртуоза. Композицію А Кореллі вивчав на початку 80-х років, займався у М.Симонеллі. З 1681 р. до кінця життя служив при дворі римського кардиналу П.Оттобоні. На початку ХVІІІ ст. увійшов до складу Академії аркадських пастушків, де зустрічався з А. Скарлатті, Б.Паскуїні та молодим Г.Генделем.

Кількість творів не дуже велика, особливо порівнюючи з творчістю його сучасників (А.Вівальді – 825 творів). Складається тільки з творів для смичкових інструментів. Це: 24 церковних тріо-сонати (у супроводі органу), 24 камерні тріо-сонати (у супроводі клавесину), 11 сонат і варіації La Folia (у супроводі клавесину) та 12 Concertі grossі.

Творчість А.Кореллі поділяється на «церковну» і «камерну», хоча і в самій музиці цей розподіл умовний і втрачає своє первинне значення. Ознаки церковного стилю – поліфонічність, фуговані швидкі частини, органна партія басу; камерний стиль – народний вплив, танцювальне найменування частин, бас надається клавесину (чембало) відчувається взаємопроникнення жанрів. В цілому музика А.Кореллі відмічена мелодичною строгою простотою, досконалою формою, емоційною оновленістю і разом з цим мудрим обмеженням у підборі засобів виразності. Інакше кажучи, композитор створив досконалий гармонічний стиль яскравий і одночасно вимогливий, величаво стриманий, щирий та академічно строгий. Широке застосування отримали у композитора народно-танцювальні іі пісенні елементи. Особливо важлива роль А.Кореллі у розвитку форми сонати і сoncerto grossо. За це його називали «новим Орфеєм» або «Колумбом в музиці».

Його сонати – закінчені зразки концертного стилю того часу, у них найбільш повно виявились можливості скрипки як солюючого інструменту. Їм створені видатні сoncertі grossі, які зіграли основну роль у розвитку симфонічної музики.

Кореллі – композитор, Кореллі – віртуоз у поєднанні «оба утвердили в скрипичном искусстве – пише Розенфельд – стиль высокого классицизма, сочетавших глубокую жизненную содержательность музыки с гармоничным совершенством формы, итальянскую эмоциональность с полным господством разумного, логического начала».

«Фолія» - 23 варіації на тему народного походження (португальське – безшабашне весілля) – старовинний португало-іспанський танок-пісня, відомий з ХІV ст. Виконання фолії відмічалось пристрасністю, емоційною збудженістю. По композиційній побудові і темпу фолія наближується до сарабанди і чакони. Розмір 3-и частинний, ритмічний малюнок гнучкий, рухливий. З ІІ половини ХVІІ ст. фолія виходить за межі Піренейського півострова. Особливу популярність вона отримує у Франції та Італії.

У ХVІІ - ХVІІІ ст. мелодію цього танцю використовували багато композиторів, вона була темою інструментальних п’єс віртуозного характеру. Найбільш відомий зразок Folia А.Кореллі. Взяв цю тему за основу 23-х варіацій, завершуючи збірник сонат для скрипки з басом ор.5 (1700). Сама форма варіацій дозволила автору в кінці свого опусу зробити підсумок, що у технічному відношенні, було використано у попередніх сонатах цього опусу. Значимість цього твору не тільки у техніці але й підпорядкування її художньому початку. Виразність теми сприяє життю «Фолії» у концертній та педагогічній практиці. До цієї теми звертались Дж.Фрескобальді, А.Вівальді, А.Муддарі, Ж. д’Англебер, Ж.Галло, Б.Паскуїні та інші. Фолію А.Кореллі використали Л.Керубіні, Ф.Ліст «Іспанська рапсодія», С.Рахманінов «Варіації на тему А.Кореллі ор. 42» та інші.