3. Життєвий і творчий шлях а.Вівальді.

На шляху розвитку сольного скрипкового концерту у витоків його тісно пов’язаний із жанром сoncerto grossо, видатна роль належить чудовому скрипалю і композитору Антоніо Вівальді (1678-1741 рр.). Його концерти глибокі і яскраві, логічні за формою, були еталоном для багатьох композиторів-сучасників. Твори Вівальді високо оцінювали І.С.Бах, П.Локателлі, Дж.Тартіні. Виступи його оркестру мали успіх і принесли йому славу диригента. Але Вівальді, який мав велику популярність у житі, дуже скоро був забутий. Тільки декілька його концертів збереглись в репертуарі. В середині ХХ ст.. виконавці знов звернулись до його творчості.

Відомості про життя Вівальді дуже обмежені. Народився, мабуть, у Венеції. На скрипці навчався у свого батька-скрипаля храму Св. Марка, а грі на органі і теорії музики – у Дж.Легренці. Вівальді був першим скрипалем в капелі цього храму понад 30 років (1703-1740 рр.). Викладав, а з 1714 року керував оркестром і хором в музичній семінарії при найкращій венеціанській консерваторії (жіноча – Ospedale della Pieta). Роком раніше,1703, приймає сан священослужбовця, але ця кар’єра тривала недовго. Всю свою енергію Вівальді віддавав педагогіці та композиції.

До початку діяльності Вівальді в Ospedale – характер цих монастирських закладів в значній мірі змінився. Серед учнів – молоденькі дівчата, не тільки сиріти, як раніше. У Венеції існували закони, завдяки яким постригати в монахині можна було в ранньому дитинстві. Це використовували патриції, які не бажали розділяти достатки. Звичайно, що ці монахині не вважали для себе обов’язковим дотримуватись обітниць. Вони одягались витончено і приймали участь у світському житті, а перебування в Ospedale надавало їм світський лоск для успішної життєвої кар’єри. Будь-яка з учениць навчалась не тільки співу, але й грі на декількох інструментах: скрипки, чембало і, навіть, на валторні і контрабасі. Вони робили це легко. По суботах і неділях проходили концерти. Називали Вівальді «рудий священик», оскільки його волосся було рудим, що непритаманне італійцям.

Для цієї семінарії і писав твори Вівальді. В 1713-1738 рр. Вівальді створив багато опер для Венеції. Широку популярність отримали «Обман торжествующей любви» (1725), «Олимпиада» (1734), «Гризельда» (1735). З моцартовською швидкістю і легкістю він писав концерти, кантати, арії. За останніми даними він написав 825 творів: 49 опер, 454 сольних концерти для різних інструментів (з них: 221 скрипковий, 27 віолончельних, 16 для флейти, 12 для гобоя, 38 для фагота), 75 сонат, 49 сoncertі grossі, 23 кантати, 23 симфонічних увертюри, 2 ораторії та ін. Велика кількість церковних творів. З 1718 по 1722 рр. працював при дворі в Мантує, потім – період подорожей. Відвідує Рим, Верону, Амстердам де йдуть його опери. Останній шлях його до Венеції, де він прожив ще декілька років у злиднях.

Жанри і форми інструментальної музики Вівальді перейняв у своїх попередників (А.Кореллі в першу чергу). Однак він зробив значний крок вперед у відношенні масштабів розвитку різноманітних засобів виразного динамізму музики. У відпрацьованій ним 3-х частинній циклічній формі концерту використовував принцип контрасту Allegro-Largo-Allegro. І частина – швидка, енергійна, звичайно без повільного вступу, складається з 5 tutti і 4 solli. Тutti носило назву рітурнеля – повернення. ІІ частина – лірична, співуча, менша за розмірами. ІІІ частина – швидка, блискавична.

Тут ми бачимо риси раннього сольного концерту і сoncertо grossо. Скрипка грає соло або йде використання tutti як суперечність між оркестром і солістом. У Вівальді визначають «Ломбардський стиль» (виразність, схвильованість, пристрасність).

За словами Шарля де Брюса Вівальді береться написати концерт зі всіма його голосами швидше, ніж потребує копіювальник, щоб зняти копію. За 3 дні – 10 концертів. Уффенбах згадував: «3 опери за 3 місяці».

Історичним досягненням Вівальді слід вважати також вживання ним ідей програмності у відношенні симфонічної музики. Програмність при цьому трактувалась в загальному плані, без поверхневої ілюстративності або слідування якійсь конкретній літературній канві. Особливо відомі з них ор.3 «Гармонические вдохновления» 12 конц., ор.4 «Чудачество» 12 конц., ор.8 «Опыт гармонии и фантазии» 12 конц.

У своїх концертах Вівальді розвиває не тільки звуковиразну але і технічну сторону скрипкового мистецтва, в той же час не перетворює віртуозність у самоціль. Прекрасно володіючи технікою інструменту, він використовує її як важливий засіб художньої виразності. Іноді використовує «скордатуру». У концерті, ор.3 він обмежується 5 позицією, в інших – до 8. За словами сучасників, Вівальді мав скрипку з довшим грифом, завдяки цьому він досягав 12 позиції (фа# 4-ї октави).

Техніка смичка у Вівальді пов’язана з різноманітними оживленнями синкопувань, пунктирний ритм, використання арпеджіо.