Тема іі

Старовинна скрипкова школа.

Видатні представники старовинної скрипкової школи.

А. Кореллі.

А. Вівальді.

1. Основні жанри скрипкової музики ХVІІ ст.

2. Життєвий і творчий шлях А. Кореллі.

3. Життєвий і творчий шлях А.Вівальді.

4. А. Вівальді. Концерти «Пори року»

1. Основні жанри скрипкової музики хvіі ст.

Основними жанрами скрипкової старовинної музики ХVІІ ст. були сюїта, тріо-соната і соната для скрипки і басу, в кінці ХVІІ ст. з’являється concerto grosso.

Сюїта – циклічна музична форма, що має декілька контрастних частин (франц. «сюїта» - послідовність). Форма сюїти виникла у ХVІ ст., коли були обєднанні 2 контрастних танці : повільна павана і жвава гіл’ярда.

У ХVІ- ХVІІІ ст. складалась форма старовинної сюїти. На початку до павани і гіл’ярди додались алеманда і куранта. Такі 4-х частині сюїти використовуються у творчості італійських композиторів Андреа і Джованні Габріеллі. В цей час (кінець ХVІ ст.) сюїти, складені з декількох контрастних танців, використаних в музиці англійських вьордженелістів (О.Гіббонс, Д.Булл), німецьких майстрів – Г.Хасслер, І.Штейн та інші, у Франції – Ж.Шамбон’єр.

Поступово в сюїті закріплюється стійка послідовність 4-х танців – алеманда помірного темпу, жвава куранта, повільна сарабанда і швидка жига. Часто до старовинної сюїти включались менует, гавот, бурре, пасп’є, рігодон, а також нетанцювальні п’єси – прелюдія, арія, рондо, фуга тощо. Іноді до основних танців додавались дублі. Всі частини старовинної сюїти писались в одній тональності (припускається співставлення однойменного мажору або мінору).

Тріо-соната – твір для 3-х інструментів (2 скрипок і басу) у супроводі клавесину або органу або дублюючою партією басового інструменту.

Партія клавесину викладена за допомогою цифрованого басу (запис цифрами гармонії). Скрипка іноді замінялась флейтами або гобоями.

Тріо-сонати були розповсюджені в ХVІІ- ХVІІІ ст., перші з них (1613 р.) належали італійському композитору Саломоне Россі. Існували 2 типи тріо-сонат: церковна (sonata da chiesa) і камерна (sonata da camera). Церковна – для виконання у церкві, відрізнялась відповідним характером, важливою роллю в циклі повільних частин, головне – обов’язкова участь органа. До складу тріо-сонат входило, як правило, 4 частини: повільний вступ, фугоподібне allegro, наспівне adagio і жвавий поліфонічний фінал.

Разом з цим кількість частин, а також їх послідовність, як і склад ансамблю, часто змінювалась.

Камерна соната виконувалась у домашніх умовах, нагадувала за складом танцювальну сюїту (алеманда, куранта, сарабанда, жига) іноді один з танців опускався і його місце займав інший, порушувалась послідовність частин.

Особливість тріо-сонати – вступна п’єса (типа прелюдії). Класичні зразки тріо-сонат створили А.Кореллі, Г.Перселл, І.С. Бах, Г.Гендель.

Соната ( від італ. sonare – звучати) – одна з форм інструментальної музики для 1 або 2 інструментів, написаного в формі сонатного циклу. Термін sonata виник в кінці ХVІ ст. для позначення інструментального твору (ансамблевого виконання). Витоки жанру сонати – інструментальний супровід мадригалу. На відміну від канцони (інструментальне втілення вокальної музики) в сонаті більш яскраво виявились риси вільного інструментального розвитку. В ранніх сонатах відчувається наявний зв'язок з поліфонічним стилем, однак, вже соната для 3-х скрипок і цифрового басу Дж. Габріелі (кінець ХVІ ст.) є зразком гомофонного твору.

Далі відрізняються 2 типи сонат sonata da chiesa (церковна) та sonata da camera (камерна). Перша – попередниця класичної сонати, друга – більш схожа із жанром сюїти. У творчості А. Кореллі церковна соната затвердилась у формі 4-частинного циклу: повільне Grave, жваве фуговане Allegro, гомофонно-гармонічна 3 частина (ліричний центр сонати) і швидкий поліфонічний фінал. Як правило, ці сонати виконувались двома мелодичними голосами (скрипками) у супроводі органу, отримали назву тріо-сонат. Відмічена рисами духовної стриманості (оскільки виникла з церковного мистецтва). Вище досягнення у цьому жанрі належить А.Кореллі і Г.Перселлу. На початку ХVІ ст. – італійська скрипкова школа Ф.Джемініані, П.Локателлі – внесли до сонати віртуозний блиск і багато виразних відтінків.

Старовинна сонатна форма розповсюджена на рубежі ХVІІ- ХVІІІ ст. передує виникненню сонатної форми, спиралась на співставленні 2-х подібних тем. Відсутність розробки суттєво відрізняло від класичної сонатної форми. Складалась з 2-х розділів: експозиції і репризи. Досконалі зразки старовинної форми – створені Д.Скарлатті.

Сонатна форма закінчила своє творення у ІІ половині ХVІІІ ст. (І.Гайдн, В.Моцарт, Л.Бетховен).

Concerto grosso – віртуозний оркестровий твір у формі старовинної сюїти, в якому група солюючих інструментів змагаються з оркестром (італ. сoncerto grosso – великий концерт).

Солюючі інструменти називаються concertino (італ. – мала концертна група), вся маса оркестру – ripieno (повний) або tutti(всі). Це одна із ранніх форм симфонічної музики, як самостійний жанр, який найбільш поширений в кінці ХVІІ ст. – ІІ половині ХVІІІ ст. Витоки зародились ще у ХVІ ст. з багатоголосного мотету – духовний концерт-змагання 2-х хорів. Цей принцип в оркестровій музиці привів до виникнення сoncerto grosso. Родоначальником нової форми вважається італійський композитор Л.Віадана (1564-1627 рр.). перші зразки сoncerto grosso складались з 5 та більше частин, створювались для струнного оркестру (мала концертна група включала 2 скрипки і віолончель). Вже в цих творах намічались основні риси жанру: контрастне співставлення частин, патетичний характер музики, а головне – чергування щільних масивних і легких пластів музики. Останнє визначало жанр, що призвело до створення сольного інструментального концерту. В період розквіту сoncerto grosso кількість частин в ньому змінювалось від 3 до 6. На рубежі ХVІІІ ст. композитори стали включати до партитури духові інструменти (іноді мала концертна група складала 2 гобоя та 2 фагота). Найвищого розвитку жанр сoncerto grosso досяг у творчості А. Кореллі (знамениті 12 сoncertі grossі, ор. 6), А.Вівальді (49 сoncertі grossі), Г.Генделя (12 сoncertі grossі, ор. 6).

У ХХ ст.. багато композиторів звертаються до жанру старовинного сoncerto grosso (І. Стравинський, Б.Барток, Б.Мартіну та інші).