4. А.Вівальді. Концерти «Пори року».

Самий відомий ор.8 з його 7 програмним концертами. Перші 4 носять назву «Пори року» - Весна, Літо, Осінь, Зима. Ці концерти передували багатьом досягненням програмного симфонізму – «Пасторальній» симфонії Бетховена. Видавництво концертів співпало з періодом розвитку діяльності Вівальді в якості скрипкового віртуоза. Для творчої особистості Вівальді характерний 3 концерт циклу «Осінь». Якщо говорити про нього, як зразок програмного концерту, то він складається з 7 розділів, послідовно відтворених в музиці.

До партитури включені авторські ремарки програмного характеру:

І ч. – А. Поселянин в прохладе плясками и песнями

справляет радость жатвы обильной.

В. И многие, упившись соком Вакха

С. Завершают свою радость сном

ІІ ч. – D. Так каждый упоенный ласковым воздухом,

оставляет пляски и песни, ибо все в этом времени

года манит и прекращает радости сна

ІІІ ч. – E. На заре охотники выходят с собаками, ружьями и

рогами

F. Зверь бежит, охотники за ним.

G. Напрасно он усталый хочет скрыться, вот он уже

падает, пораженный выстрелами.

Розділ А – відкриває енергійна 4-дольна тема рітурнеля, близька селянським танцям того часу, потім скрипка-соло повторює тему у подвійних нотах.

Розділ В – з підзаголовком «сп’янілі» 2 скрипки-соло передають зміст тексту. У безладі звучить послідовність розкладених акордів, пасажів, 16,32 і трелей дуже реально малюють жанрово-характерну сценку, подібно пензлю фламандських художників.

Розділ С – «Сон», зменшується рух солюючої скрипки подібно відчуттю довгоочікуваного покою. Після проведення танцю рітурнеля завершує І фазу розвитку, подібну І частині сольного концерту, обрамляють її.

Розділ D - «Дрімота сп’янілих» виконує роль середньої частини циклу.

Останні розділи E, F, G – малюють сцени полювання, подібні фінальній частині 3-дольний танцювальний ритурнель і фанфароподібні мотиви, стрибаючі тріолі, втекаючі пасажі 32-х у скрипці-соло, що перервані «топочущим» тремоло оркестру, не залишають сумнівів у своїй природі.

Понад 100 років твори Вівальді були забуті, лише після того, як Бах написав транскрипції, вони здобули популярність.

Тема ііі

Розвиток стилю скрипкової музики в творчості Ф.Джемініані, П.А.Локателлі, Дж.Тартіні.

1. Скрипкова музика в творчості Ф.Джемініані, А.Локателлі.

2. Дж.Тартіні. Життєвий і творчий шлях.

3. Періоди творчості Дж.Тартіні.

4. Подальший розвиток жанру сонати в творчості Дж.Тартіні. «Покинута Дідона».

5. Соната «Диявольська трель» - вершина скрипкової музики ХVІІІ ст.

1. Скрипкова музика в творчості ф.Джемініані, а.Локателлі.

Серед видатних італійських скрипалів-сучасників Дж.Тартіні вирізняються імена кращих учнів Кореллі – Франческо Джемініані (1687-1762 рр.) і П’єтро Антоніво Локателлі (1695-1764 рр.).

Першим до історії увійшов Джемініані завдяки своїй особистій спрямованості до виразності, новаторській віртуозності в галузі скрипкового мистецтва. Як новатор також виступав у пошуках форми і образного змісту в розширенні динамічних засобів виразності. Він один з перших вводить до скрипкової музики термін поступових динамічних переходів, а також він надає зміст різноманітним прикрасам. Естетичні принципи Джемініані чітко визначені в його педагогічних трактатах, особливо в його «Мистецтві скрипкової гри» (1740) – це одна з найстаріших праць в історії музики скрипкових шкіл. Джемініані говорив, що гарна музика – це музика, яка відображає «рух душі», а погана музика – «не відображує нічого». Ці погляди знайшли відображення в творчості Дж. Тартіні.

Мистецтву скрипкової гри навчався у К.Лонаті і А.Кореллі, композицією займався під керівництвом А.Скарлатті. У 1707-1713 рр. працював скрипалем в Луккі та Неаполі. У 1714 р. переїхав до Лондону, де отримав широке визнання як скрипаль-віртуоз і викладач. Протягом декількох років (1748-1755 рр.) мешкав у Парижі, потім знов у Англії. До творів Джемініані належать скрипкові концерти, сонати, клавесинні і віолончельні п’єси, тріо та інші твори.

П.А.Локателлі (1695-1764 рр.) – італійський композитор і скрипаль. Мистецтву скрипкової гри навчався у А.Кореллі. видатний віртуоз Локателлі постійно мандрував, виступаючи у містах Італії, Франції, Іспанії, Англії. Залишившись у Амстердамі, займається педагогікою (одночасно керує музичною колегією). Локателлі належить велика кількість скрипкових творів. Його видатний опус – «Мистецтво скрипки» включає 12 концертів і 24 каприси для 2-х скрипок, альта, віолончелі і чембало. Також Локателлі багато зробив у розвитку сонатної форми – написав 6 сонат для скрипки соло, сонати для флейти і баса, тріо-сонати. Йому належить велика заслуга в опануванні жанру програмної інструментальної музики (скрипковий концерт «Плач Аріадни», «Траурна соната» та ін.). Найбільшу цікавість представляють 12 концертів для сколюючої скрипки у супроводі струнного квінтету ор.3. Вони 3-частні і після 2-х швидких частин вводить каприси (каденції). Локателлі розширив скрипкову техніку за рахунок пальцевих розтягнень, сачків по грифу через струни, використовував пасажі на legato через весь діапазон скрипки, смілива техніка подвійних нот і акордів, сполучення мелодичних ліній з тремоло на сусідній струні, використовує віртуозні штрихи (стаккато на весь смичок, летюче стаккато, спікато) у концертах ор.6. Цікава техніка арпеджіо, пасажів,staccato тощо.

Всі ці композитори – представники старовинної скрипкової школи, починаючи від К.Монтеверді, Маріні, Кореллі і Локателлі, Джемініані підготували творчість Джузеппе Тартіні, який завершив формування старовинної скрипкової школи і був самим блискавичним її представником.