2. Культурні процеси. “Шестидесятники“.

В культурі була «відлига», певна лібералізація, більша свобода.

У 1958 р. була введена обов`язкова восьмирічка. За 9-11 класи батьки платили. Збільшилось викладання російської мови, тобто русифікація. В 1965 році українською навчалися 62% учнів, хоча українці складали понад 68 % населення. У деяких містах -Харкові, Донецьку, Одесі та ін. - україномовних шкіл була майже не було.

У квітні 1959 р. ухвалено закон про освіту, який висунув принцип поєднання загальноосвітнього і політехнічного навчання. Проте реформа на засадах політехнізації школи відбувалася повільно..

У галузі вищої та професійної освіти збільшувалася кількість вузів. Розгорнулася підготовка фахівців за новими спеціальностями (автоматичні і телемеханічні пристрої, обчислювальна техніка тощо).

В Україні працювали видатний кібернетик В. Глушков, біохімік О. Палладін, хірург М. Амосов. Було багато зроблено для розвитку ракетної техніки і космонавтики. 1964 р. у Харківському фізико-технічному інституті АН УРСР було споруджено один з найбільших у світі прискорювач електронів.

Після XX з'їзду поновились дослідження в галузі суспільних наук. Відкрився доступ до нових архівних матеріалів. Вийшли двотомна «Історія Української РСР» та «Історія української літератури». З'явилися наукові журнали: «Економіка Радянської України», «Український історичний журнал».

Поновився наступ на церкву, припинений Сталіним під час війни. З 1955 по 1965 р. в Україні було зруйновано понад 10 тис. культових споруд, здебільшого унікальних пам'яток історії та культури. На початку 1960-х рр. було закрито Києво-Печерську лавру.

Неоднозначні процеси відбувались в українській літературі. В. Сосюра написав автобіографічну «Третю роту», поеми «Розстріляне безсмертя» та «Мазепа». Творчим здобутком М. Стельмаха став роман «Хліб і сіль». Помітний слід залишив роман Г. Тютюнника «Вир». У ті роки писав свій «Собор» О. Гончар. Плідно працювали П. Тичина, М. Рильський, М. Бажан та ін. З'явилася нова генерація літераторів, серед яких були Є. Гуцало, І. Драч, Л. Костенко, Є. Сверстюк, В. Симоненко та ін. Вони входили до плеяди «шістдесятників» — людей нового політичного мислення, що дотримувались гуманістичних і демократичних поглядів, які не завжди відповідали компартійній ідеології. Тому на початку 1960-х рр. їх твори неодноразово зазнавали критики офіційної влади.

В Україні діяло близько 70 професійних театрів. Кращі традиції театрального мистецтва продовжували П. Куманченко, Б. Ступка, Ф. Верещагін. На українських кіностудіях були зняті «Третій удар» режисера І. Савченка, «Тіні забутих предків» С. Параджанова, «Сон» В. Денисенка та інші стрічки.

3. Дисидентський рух .

У своєму прагненні за будь-яку ціну втримати суспільство під своїм жорстким контролем тоталітарний режим зайшов у конфлікт із інтелігенцією. Наслідком цього стала поява на рубежі 1950—1960-х рр. руху українських інакомислячих — дисидентів, які відкрито висловлювали свої погляди і вимагали від влади змін у політиці.

Дисидентський рух в Україні мав національний відтінок.

У травні 1961 р. у Львові відбувся судовий процес над Українським робітничо-селянським союзом (УРСС), організованим 1959 р. Л. Лук'яненком. Програма УРСС мала на меті вихід України зі складу СРСР, що, як право, було зафіксоване у радянській Конституції. Л. Лук'яненко був засуджений до страти, з часом заміненої 15 роками ув'язнення.

Політичні процеси відбувались у Рівному, Тернополі, Чернівцях, Ворошиловграді

(Луганськ), Києві.

Відомою в цих колах стала праця літературного критика Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?», адресована 1965 р. П. Шелесту. В ній автор гостро критикував національну політику КПРС в Україні з точки зору тієї ж комуністичної ідеології (використовуючи цитати Леніна і Маркса).

Дисиденти критикували русифікацію, цензуру, несправжні вибори, відсутність демократії, вимагали більшої самостійності для УРСР. Широкої підтримки в народі цей рух не мав, тому що, по-перше, зростав добробут, і, по-друге, всі пам’ятали сталінський террор, по- третє, широкому загалу вони були невідомі.

Лекція 25. Економічне становище УРСР у 70-х - на поч. 80-х рр.

1. Ідеологічна криза радянського режиму .

2. Стан економіки - назрівання кризи .

3. Етносоціальні процеси та рівень життя .