1. Ідеологічна криза радянського режиму .

Після усунення з посади М. Хрущова на жовтневому 1964 р . пленумі ЦК КПРС лідером СРСР (до 1982 р.) став Л. Брежнєв.

Політично-ідеологічна криза радянського ладу назрівала протягом 1970—1980-х рр. Ідеологічним орієнтиром керівництва СРСР та УРСР була програма КПРС, ухвалена 1961 р. Основним положенням програми була побудова в СРСР до 1980 р. комунізму. У 1970-ті рр. стало ясно, що комунізм побудувати найближчим часом неможливо. Тоді керівництво висунуло тезу, що в країні побудований «розвинутий соціалізм», який передує комуністичному ладу. При цьому наголошувалось, що «розвинутий соціалізм» буде тривалим етапом.

В нових Конституціях СРСР 1977 р. та УРСР 1978 р. з’явилися статті, за якими Компартія проголошувалась «керівною і спрямовуючою силою суспільства, ядром його політичної системи». Таким чином, була закріплена партійна монополія на владу.

Ліквідація раднаргоспів і перехід до централізовано-галузевого управління звузили повноваження республіки та її керівництва. Проти цього виступав1-й секретар ЦК КПУ П. Шелест, який намагався відстоювати інтереси республіки в економічній, мовній і культурній сфері. Невдоволення П. Шелестом у центрі зростало. В 1972 р. на травневому пленумі ЦК КПУ Шелест був усунений зі своєї посади з переведенням його заступником голови Ради міністрів СРСР. Новим керівником КПУ (1972 – 1989 рр.) став В. Щербицький, що був висуванцем Л. Брежнєва. Він, як і Брежнєв, належав до дніпропетровського клану партійно-державної еліти, що домінувала в СРСР у 1970—1980-ті рр. Підбираючи кадри, Щербицький виходив з критерію особистої відданості.

При ньому остаточно сформувалась командно-адміністративна система влади в Україні з “телефонним правом” та “блатом”, що є попередниками сучасної корупції.

2. Стан економіки - назрівання кризи .

В 1965 р. розпочалася реформа управління економікою. Її назвали “косигінською” з-за прізвища голови Ради Міністрів СРСР О. Косигіна. Постанова ЦК КПРС “ Про покращення управління промисловістю “ передбачала:

1) скасування раднаргоспів, повернення міністерств;

2) перевід підприємств на госпрозрахунок, внаслідок чого частину прибутку підприємства могли використати на соціальну сферу для працівників –житло, дороги, їдальні, школи, садки, путівки та ін.;

3) прибуток підприємств визначався не кількістю виробленого, а кількістю реалізованого. Це стимулювало якість продукції.

В результаті восьму п`ятирічку ( 1966-70 рр.) назвали “ золотою “. Промисловість зросла на 50 % , а ВВП – на 30 %.

В 1970 рр. економічне зростання загальмувалося. Цей період іноді називають “застій“ (як за економічні проблеми, так і за культурні обмеження). В Україні , як і раніше, будували шахти, заводи, але технології помітно відставали від країн Заходу.

Постали екологічні проблеми. Серед них – затоплення орних земель під ГЕС. “Штучні моря“ забрали 1 млн. га.

У цей період у колгоспи вкладалися серйозні інвестиції. Березневий пленум 1965 р . ввів гарантовану зарплату колгоспникам. Більще стало техніки. Приріст у 8 п`ятирічці склав 17% , а потім - гальмування. Колгоспно-радгоспна система вичерпала ресурси розвитку.

Причиною низької ефективності праці селян є незацікавленість колгоспників у результатах роботи. Наприклад, під огородами було 1% землі, але вони давали 61% картоплі, 30% молока та м’яса, майже 20% овочів. Соціальною проблемою став виїзд молоді до міст.

Слабкість сільського господарства доводить і той факт, що СРСР імпортував зерно. Капіталовкладення не покращували становище:

	ІІ пол. 1960 рр.	І пол. 1980 рр.
Інвестиції, руб. на рік.	16 млрд.	30 млрд.
Зростання виробництва с/г за рік, %	3-4 %	0,5%