3.1.2. Особливості емоційно-вольової сфери в підлітковому віці.

Нова соціальна позиція підлітка виявляється в центральному психічного розвитку в цей період – у почутті дорослості. Це почуття визначає спрямованість його активності, систему нових прагнень, домагань і переживань. Формується соціальна спрямованість і моральна свідомість: моральні погляди, судження, оцінки. Шлях оволодіння ними відбувається через реальні стосунки, через оцінки їх діяльності дорослими. Важливі зміни відбуваються в мотиваційній сфері: потреба в самоповазі, в самоствердженні, у визнанні товаришів. З’являється орієнтація на майбутнє: мрії, ідеали, перспективні плани і т.д. Проте для підлітків характерна й відмова від поставленої мети внаслідок слабкої волі. Тому завдання педагогів полягає в розвитку у підлітків вольової саморегуляції, емоційного самоконтролю. Вчить повинен підтримувати підлітка в його цілеспрямованій діяльності, в можливості досягти власного рівня домагань.

Для підлітків характерна легкість у виникненні та зміні емоцій та переживань. Їм важко стримувати радість, образу, гнів, горе. Суперечливі прагнення, які виникають досить часто у підлітків, підсилюють загальний емоційний фон і це призводить до стану афекту. Афективний стан може бути досить тривалим і виникає з незначного приводу. Треба вчити підлітків володіти своїми емоціями, усвідомлювати їх, говорити про них.

3.1.3. Особливості розвитку психічних пізнавальних процесів.

В підлітковому віці формується теоретичне рефлексивне мислення, – цьому сприяє засвоєння системи теоретичних знань на рівні теоретичних узагальнень і за допомогою словесно сформованих гіпотез. Розвивається здатність до дедуктивного міркування.

В підлітковому віці на перше місце висувається словесно-логічна довільна пам’ять. Прийоми логічного запам’ятовування вдосконалюються.. Активно розвивається внутрішнє та писемне мовлення. Значні зміни відбуваються з показниками уваги. На відміну від попереднього вікового періоду, такі показники уваги як обсяг, стійкість, концентрація, розподіл у підлітка значно вище. Відповідно довільна та після довільна увага стають домінуючими. Суттєвих змін у підлітковому віці зазнає уява. Уява зближується з теоретичним мисленням, що сприяє розвитку нових форм творчості: конструювання, написання віршів, тощо.

Не зважаючи на складність, цей віковий період розвитку людини характеризується появою нових позитивних рис: більш різноманітними та змістовними стають відносини з оточуючим світом, зростає самостійність, схильність до самоаналізу, самокритичність, формується потреба в самовизначенні, що має важливе значення для переходу в юнацький вік.

3.2. Психологія раннього юнацтва (14-17 років)

Ранній юнацький вік (14-17 років) співпадає з навчанням у старших класах загальноосвітньої школи або з навчанням у спеціалізованих школах, технікумах, училищах.

3.2.1. Розвиток особистості юнака

В юнацькому віці, в основному, завершується фізичний розвиток організму, закінчується статеве дозрівання. Тілесна конституція стає дорослою. Зникаю характерна для підлітків збудливість, неврівноваженість. Проте в перехідний період загострюються протиріччя, пов’язані з питаннями про те, що робити далі – навчатися в школі в десятому – одинадцятому класі, піти в училище, почати працювати? Ці питання пов’язані з професійним, дійовим самовизначенням. Завдання професійного самовизначення в другий раз вирішується по закінченню школи, коли планується обрання вищої освіти, або безпосередньо включитися в трудову діяльність. Професійне самовизначення як самостійне і незалежне визначення життєвої перспективи й вибір майбутньої професії – найголовніше завдання розвитку в ранньому юнацтві.

В юнацькому віці зростає інтерес до дорослих, підсилюється потяг до спілкування з ними. Поновлюються емоційні контакти з батьками, з ними обговорюються життєві та професійні перспективи. Проте юнаки гостро відстоюють право самостійно вирішувати свої проблеми, які стосуються їх особисто. Головним стає прагнення зайняти внутрішню позицію дорослого. Змінюється ставлення до вчителів – критерієм оцінки останніх постає рівень знань з навчальних предметів та володіння методами викладання.

Змінює юнак і характер спілкування з однолітками. Зменшується кількість друзів, дружба набуває інтимно-особистісного значення. Наростає значення індивідуальних емоційних контактів та прихильності. Дружні стосунки вимагають взаєморозуміння, внутрішньої близькості, відвертості. Вони засновані на ставленні до іншого, як до себе й підтримують самоповагу, самосприймання. Ставлення до ровесників диференціюються, проте дружба юнаків має моральну природу: головне – чесність та вимогливість, здатність оцінювати своє «Я» у власній сутності.