23. Проблема запровадження права громадян на «конституційну скаргу» як конституційна гарантія забезпечення прав і свобод людини і громадянина.

Сутність конституційної скарги за всієї різноманітності її моделей зводиться до визнання за громадянами права звертатися до органів конституційної юрисдикції з письмовою заявою про перевірку конституційності законів та інших правових актів, які порушують гарантовані конституцією права і свободи.

Слід погодитись з професором В. Шаповалом, на думку якого потенціал конституційної юстиції щодо захисту прав і свобод людини використовується в нашій країні недостатньо. Наприклад, практика діяльності органів конституційного правосудя країн Європи показує, що ні посадові особи вищих органів державної влади, ні суди загальної юрисдикції не використовують можливості конституційного правосуддя щодо захисту прав і свобод людини так активно, як це роблять фізичні особи. Для прикладу наведемо статистику роботи Конституційного Суду Іспанії з середини 90-х років XX ст. він щороку розглядає близько тисячі справ за скаргами громадян про порушення гарантованих конституцією прав і свобод особи, тоді як кількість звернень аналогічного характеру від вищих державних органів звичайно не перевищує двох десятків [6, С. 78]. Нажаль, в законодавстві України відсутній загальновідомий світовій демократії інститут конституційної скарги. Порівняльно-правовий аналіз свідчить, що інститут конституційної скарги є в першу чергу винаходом європейської демократії. Сьогодні його застосування можна віднайти в таких країнах, як Австрія, Албанія, Угорщина, Німеччина, Чехія, Хорватія, Швейцарія, Російська Федерація, Латвія тощо. Серед країн – членів СНД він прийняттий у Росії та Киргистані. Тому очевидно, що в процесі триваючих інтеграційних процесів, реалізації курсу на вступ в ЄС Україна не може не сприйняти конституційну скаргу в своїй національній правовій системі. Зарубіжний досвід вказує на можливість надання права подавати скаргу про порушення конституційних прав і свобод до Конституційного Суду не лише фізичним, а й юридичним особам, зокрема об’єднанням громадян.

Протягом трьох останніх десятиліть європейська конституційна юстиція всіляко сприяла громадянам, які вирішили захищати свої права в конституційних судах, і не в останню чергу тому, що суди поступово набували більшої самостійності щодо інших гілок влади. Оскільки більшість конституційних проваджень стосовно прав людини в конституційних судах Італії, Німеччини, Іспанії відкривається з конкретних правових спорів, можна стверджувати, що за наявності жорстких обмежень компетенції конституційного суду (коли він не має права законодавчої ініціативи, не може самостійно відкривати конституційне провадження) цей орган повинен мати у своєму розпорядженні такий сильний важіль захисту прав і свобод людини, як конституційна скарга [7, С. 33]. В основі права на конституційну скаргу знаходиться принцип правової держави - обмеженості державної влади конституційними правами і свободами людини і громадянина. Таким чином, рівень демократичності держави характеризується, саме, за показником дозволення нею верховенства в її діяльності природних прав і свобод людини й громадянина, що практично забезпечується гарантуванням кожній особі захисту її абсолютних та конкретних можливостей в будь-який, в тому числі конституційно-юрисдикційний, судовий спосіб. Україною сьогодні досягнуто такого рівня розвитку, коли є всі підстави говорити про її реальну демократичність, сформованість влади народом. Але подальший рух у напрямку побудови правової держави й громадянського суспільства неможливий без удосконалення процедур реалізації та захисту основних прав і свобод кожною людиною як першоджерелом публічної влади – без запровадження конституційної скарги.

На думку багатьох науковців, Українська держава має надати людині можливість дбати про захист її основних прав і свобод самостійно, коли вона сама усвідомить відповідну потребу. У зв’язку з цим професор А. О. Селіванов слушно відзначає, що "громадяни не можуть чекати, коли Президент або Уряд знайдуть можливість підтримати їх індивідуальну чи колективну скаргу щодо порушення прав людини чинними законами" . У деяких країнах поряд з конституційними скаргами окремих осіб для захисту їх основних прав і свобод допускаються й так звані народні скарги (Асtіо рорularis), тобто звернення певного громадянина до конституційного суду для захисту інтересів інших осіб чи колективних прав. Вони розповсюджені головним чином в країнах Африки, Центральної та Північної Америки (Бенін, Гана, Конго, Бразилія, Венесуела, Колумбія, Панама та ін.).

Предметом конституційних скарг у першу чергу виступають нормативні акти (закони, акти глави держави, уряду, інша підзаконна нормотворчість). При цьому допускається існування певних обмежень щодо видів нормативно-правових актів, які можуть бути оскаржені особою до конституційної юстиції. Так, у Російській Федерації це прийнятно тільки щодо законів, в Іспанії навпаки - можна оскаржити будь-який нормативно-правовий акт за винятком закону тощо. Предметом конституційних скарг можуть виступати також акти правозастосування (судові, адміністративні рішення).

Водночас, в Україні усе наполегливіше порушується питання про розширення повноважень Конституційного Суду України в сфері захисту прав і свобод людини і громадянина. Власне, йдеться про запровадження інституту конституційної скарги - одного з важливих засобів захисту конституційних прав і свобод громадян. Під час запровадження в Конституції України інституту конституційної скарги, її предметом мають бути визначені питання конституційності законів, постанов Верховної Ради України, нормативних актів Президента України та Кабінету Міністрів України, тобто все те, що знаходиться сьогодні поза сферою повноважень національної системи судів загальної юрисдикції. Наприклад Президент України В. Ющенко пiд час урочистого засiдання з нагоди 11-ї рiчницi Конституцiї України в Нацiональнiй оперi України iм. Тараса Шевченка зазначив, що iнiцiює введення таких iнститутiв як "конституцiйна скарга" та "народна законодавча iнiцiатива", якi нададуть можливiсть ширше вiдстоювати права громадян у Конституцiйному Судi та у Верховнiй Радi.

Фахівці, говорячи про введення інституту “конституційна скарга”, звертають увагу на те, щоб насамперед, цей інститут поширювався на закони.

На думку П. Ткачука, інститут конституційної скарги дає можливість громадянину або об’єднанню громадян звернутися до Суду з приводу порушення їхніх конституційних прав і свобод законом, який застосовувався або має застосовуватися у конкретній справі в судах загальної юрисдикції чи в інших органах. І Суд має вирішити питання щодо конституційності цього закону. Якщо він визнає його неконституційним, то справа громадянина повинна бути переглянута компетентним органом у звичайному порядку. Тобто тут Судом здійснюється звичайний конституційний контроль, а права і свободи громадян, які звертаються зі скаргами, захищаються шляхом визнання неконституційними законів (найбільш поширена модель конституційної скарги).

Якщо розглядати це питання з іншого боку, то слід відмітити, що визначною ознакою конституційно-правового регулювання в Україні на сучасному етапі є бурхливий темп законотворення. Однак прийняті за роки незалежності закони та підзаконні акти ні за кількістю, ні за якістю не відповідають реальним потребам конституційного реформування суспільства. В Україні, на сьогодні, інституту конституційної скарги ще намає, але громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, а також юридичним особам надано право звертатися до Суду з приводу офіційного тлумачення як Конституції, так і законів України, чого немає в країнах, де діє вищезазначений інститут. Оскільки рішення та висновки Суду, з приводу офіційного тлумачення законів та з приводу конституційності законів та інших актів, однаковою мірою обов’язкові до виконання і є підставою для відновлення порушених прав і свобод громадян. Про таке зауважує і професор В.Шаповал, який підкреслює, що в Україні «є таке повноваження Конститувйного Суду, як тлумачення законів, тлумачення Конституції, у тому числі і за зверненням громадян. Але це паліатив, замінник конституційної скарги».

Інститут конституційної скарги існує в деяких європейських державах (Австрія, Угорщина, Бельгія, Німеччина, Іспанія) та державах Латинської Америки (зокрема, у Бразилії), Азії (Киргизстан, Монголія, Сирія, Тайвань, Корея), Африки (Бенін, Маврикій, Сенегал, Судан).

Так, конституційною скаргою індивіда можуть бути оскаржені:

а) закон або його окремі положення (Бразилія,Германія, Іспанія, Словенія тощо);

б) інші нормативні акти (Грузія, Германія);

в) індивідуальні адміністративні акти (Австрія, Швейцарія),

г) судові рішення .

У Російський Федерації Конституційний Суд за скаргами про порушення конституційних прав і свобод громадян і за запитами суддів перевіряє конституційність закону, який застосовується чи має бути застосований у конкретній справі.