12. Обсяг і межі застосування конституційної юрисдикції стосовно конкретних справ і предмета їх розгляду.

Стаття 13. ЗУ «Про Конституційний Суд України» →Повноваження Конституційного Суду України

Конституційний Суд України приймає рішення та дає висновки у справах щодо:

1) конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

2) відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість;

3) додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту в межах, визначених статтями 111 та 151 Конституції України;

4) офіційного тлумачення Конституції та законів України;

5) відповідності проекту закону про внесення змін до Конституції України вимогам статей 157 і 158 Конституції України;

6) порушення Верховною Радою Автономної Республіки Крим Конституції України або законів України.

Стаття 14. Межі повноважень Конституційного Суду України

До повноважень Конституційного Суду України не належать питання щодо законності актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, а також інші питання, віднесені до компетенції судів загальної юрисдикції.

+ Згідно з Основним Законом на КСУ поширюються вимоги здій- снювати свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України (ч. 2 ст. 6); діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19). У Конституції, Законі та актах самого Суду сформульовані правові позиції стосовно меж, недотримання яких унеможливлює вирішення питань щодо офіційного тлумачення поло- жень відповідних правових актів.

1. Конституційний Суд не може здійснювати офіційне тлумачення Конституції та законів за власною ініціативою — тільки за ініціативою встановлених законом суб’єктів.

2. Оскільки частина друга статті 147, пункт 2 частини першої стат- ті 150 Конституції містять вичерпний перелік нормативно-правових актів, тлумачення положень яких належить до повноважень Конститу- ційного Суду, а саме Конституції й законів України, єдиний орган конституційної юрисдикції не уповноважений давати офіційне тлума- чення норм інших правових актів.

3. Конституційний Суд визначив, що конституційне звернення про одночасне офіційне тлумачення кількох статей Конституції є право- мірним лише в тому разі, коли ці статті нерозривно пов’язані між собою і мають спільний предмет правового регулювання (Ухвала від 17 черв- ня 1997 р. № 25-з).

4. Об’єктом офіційного тлумачення КСУ є лише чинна Конституція України та закони України, прийняті як до, так і після набуття чиннос- ті Конституцією України. Закони, які не набрали чинності або втрати- ли чинність, офіційному тлумаченню КСУ не підлягають.

5. Внесення змін до окремих нормативних актів, заповнення про- галин у законодавстві не належать до компетенції КСУ (Ухвала від 20 квітня 1999 р. № 9-у), у тому числі у випадках, коли ці прогалини виникли у зв’язку з визнанням Конституційним Судом неконституцій- ними положень цих актів (Рішення від 25 березня 1998 р. № 3-рп). Зокрема, заповнення прогалин у законах, окремі положення яких КСУ визнані неконституційними, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України є прерогативою органу законодавчої влади — Верховної Ради України.

6. У літературі та міжнародній практиці існує два підходи до проб- леми тлумачення міжнародних договорів: відповідно до першого фактично допускається можливість тлумачення судом країни міжна- родних договорів; згідно з другим вважають, що національні суди у своїй діяльності повинні інтерпретувати виключно закони країни. Практика КСУ йде шляхом визнання, що, з огляду на правову природу міжнародного договору, на нього не поширюється юрисдикція цього органу щодо офіційного тлумачення.

7. Вирішення питань і спорів, що належать до компетенції судів загальної юрисдикції, відповідно до ст. 14 Закону України «Про КСУ» не підвідомчі Конституційному Суду України.

8. Вирішення політичних питань суперечить призначенню КСУ як єдиного органу конституційної юрисдикції (ч. 1 ст. 147 Конституції України), оскільки будь-яка політична діяльність є несумісною з ді- яльністю як суддів судів загальної юрисдикції, так і суддів КСУ (ч. 2 ст. 127, ст. 149 Конституції України)1.

Доктрина політичного питання створена Верховним Судом США в результаті необхідності встановлення правових стандартів відокрем- лення права від політики. Зміст цієї доктрини полягає у тому, що суди не можуть вирішувати справи, у яких порушуються політичні питання, оскільки вони мають вирішуватися політичними гілками влади (за- конодавчою та виконавчою). Застосовуючи зазначену доктрину, суди дотримуються конституційного принципу поділу влади, надаючи за- конодавчій та виконавчій гілкам певну свободу дій. Як тільки суд до- ходить висновку, що питання має політичний характер, це означає, що його вирішення — в компетенції інших гілок влади. Як правило, по- літичним вважається питання, якщо воно є політично доцільним або ж відсутні певні нормативні стандарти його розгляду2.

9. Надання консультацій чи роз’яснень щодо застосування правових норм до конкретного випадку, пошук та аналіз таких норм з метою їх застосування є правозастосовною діяльністю і не належить до повно- важень КСУ.