Особливості орієнтування в різних умовах

Умови території, час спостережень чи вибраний спосіб орієнту­вання зумовлюють деякі специфічні особливості. Для успішно­го орієнтування їх корисно знати.

Орієнтування в лісі. Тут обмежений огляд, майже немає орі­єнтирів, за якими можна уточнити своє місцеположення, важко вимірювати відстані. Тому без компаса і карти в лісі найкраще орієнтуватися за ознаками місцевих предметів і за небесними світилами. Як орієнтири в лісі використовуються:

а) дороги та їх перехрестя;

б) просіки;

в) річки і струмки, напрями їх течії, характерні вигини;

г) добре виражені форми рельєфу: вершини, кургани, ями, кручі;

д) заболочені ділянки;

е) лісові галявини, вирубки, згарища, межі ділянок рідколісся і кущів.

Якщо в напрямі руху трапляється добре помітний орієнтир, то слід виходити з лісу, орієнтуючись на нього. У сонячний день орієнтуються за сонцем. При цьому слід враховувати, що за ко­жну годину сонце переміщується по небосхилу зі сходу на захід на 15°. Наприклад, якщо лісом ви йдете 4-6 год, то в кінці руху сонце буде на протилежній ділянці неба, ніж на початку руху. Вночі можна орієнтуватися за місяцем і зорями, беручи до ува­ги їх переміщення по небу.

Під час руху в лісі помилка в додержанні напряму і вимірю­ванні пройденої відстані буде тим більшою, чим густіший ліс і чим він складніший для просування через густі зарості, буреломи. У цьому випадку відстані краще вимірювати за часом, але ви пови­нні знати середню швидкість свого руху в густому лісі (км/год).

Перебуваючи в лісі, слід пам'ятати сторони горизонту і час від часу уточнювати їх. Іноді, щоб уточнити орієнтування, потрі­бно залізти на високе дерево. Під час руху треба також запам'я­товувати свій шлях, звертати увагу на зламані гілки і дерева, галявини, вивернуті пеньки, купи каміння, звірині стежки, особ­ливості рельєфу тощо. Це полегшить вам дорогу назад.

Під час лісовпорядкування в лісових масивах прорубуються просіки. Вони зорієнтовані за сторонами горизонту: основні - у напрямі північ-південь, а поперечні - схід-захід. Іноді (з госпо­дарською метою або через особливості рельєфу тощо) просіки вирубуються вздовж залізниць, шосейних доріг, річок. Просіки поділяють ліс на квартали, які нумеруються із заходу на схід і з півночі на південь (рис. 3.3). На перетині просік містяться ква­ртальні стовпи, на яких пишуть номери кварталів. Квартальні стовпи встановлюють так, щоб ребро між двома меншими номе­рами кварталів показувало напрям на північ (рис. 3.4). Отже, за квартальними стовпами легко визначити сторони горизонту та орієнтуватись у лісі.

Орієнтування в степовій і пустельній місцевостях. У та­ких умовах обмежена кількість орієнтирів, одноманітна поверх­ня і водночас добрий огляд. Удень у ясну погоду тут можна досить точно орієнтуватися за сонцем, а вночі за зорями і міся­цем. Для орієнтування використовують дальні, але добре поміт­ні орієнтири: дороги, річки, населені пункти.

Крім того, слід пам'ятати, що вітер дме у степу в одному напрямі тривалий час; снігові козирки на кучугурах і сніг у заглибинах і за перешкодами (огорожею, сараєм тощо) навіва­ються з підвітряної сторони; напрями дюн, барханів і брижів на піску перпендикулярні напряму переважаючих вітрів; крутість навітряних схилів дюн і барханів до 15°, підвітряних - до 40°. і

Орієнтування в горах характеризується обмеженим огля­дом у лощинах і долинах і, навпаки, добрим оглядом з вершин і хребтів. Орієнтирами в горах є:

а) вершини з характерною конфігурацією, скелі, стрімчаки, типові форми рельєфу;

б) долини річок, струмків, особливо місця їх злиття;

в) рослинність на схилах гір, контури лісів, лук, льодовиків;

г) населені пункти, дороги, геодезичні знаки.

Слід пам'ятати, що зовнішній вигляд орієнтирів змінюється з наближенням до них, бо їх щоразу видно під іншим ракурсом, а також залежно від стану погоди, ступеня освітлення. У горах у горизонтальній площині відстані здаються значно меншими, ніж вони є насправді. Це пояснюється значною прозорістю повітря і різницею у висоті рельєфу. Відстані, що вимірюються зверху вниз, здаються більшими, ніж вони є насправді, а відстані, вимірювані окоміром круто вверх, - меншими від справжніх.

У горах на північних схилах, як правило, ростуть хвойні де­рева, а на південних - листяні, зокрема дуб. Південні схили гір часто вкриті трав'яним покривом, північні - лісисті. Виноград росте на південних схилах.

Орієнтування під час руху на автомобілі за компасом немо­жливе - компас дає неправильні покази через наявність в автомо­біля свого магнітного поля. Проте відстані можна легко вимірю­вати за спідометром або за швидкістю руху за годинником.

Часто при визначенні точки (місця) повороту для зміни на­пряму виникає таке відчуття, ніби точку повороту вже пройдено, тому щоразу є спокуса повернути передчасно. Щоб цього не ста­лося, слід ретельно контролювати відстань за спідометром, за годинником і швидкістю руху або за місцевими добре помітни­ми орієнтирами.

Орієнтування вночі. У темряві очі людини не розрізняють кольорів, тому всі предмети здаються чорно-білими. Орієнтуван­ня ускладнюється через погану видимість орієнтирів, а в темну ніч або при погіршенні видимості їх зовсім не видно.

Дуже важливо, щоб очі людини адаптувалися (пристосували­ся) до темряви. Для цього за 20 30 хв до початку руху потрібно вийти з приміщення або посидіти у приміщенні без світла.

Відомий орієнтир - Полярна зоря, її легко знайти за сузі­р'ям Великої Ведмедиці, «ківш» якої чітко виділяється на ніч­ному небі. Проведіть уявну пряму через дві крайні зорі сузір'я і відкладіть по ній відрізок, що дорівнює відстані між ними, п'ять разів. Яскрава зоря в кінці п'ятого відрізка - Полярна. Можна орієнтуватися за Полярною зорею, а детально - за силуетами ближ­ніх предметів на фоні неба. Щоб розрізнити силуети навколишніх предметів, слід присісти чи навіть лягти на землю.

Для орієнтування вночі необхідно, щоб окремі орієнтири добре вирізнялися на фоні неба, а відстані між ними були менші, ніж удень.

Орієнтування за звуком. Людина здатна визначати напрям звуку як у горизонтальній, так і у вертикальній площині, розрі­зняючи його силу, висоту і тембр. На чутність впливають рель­єф місцевості, її характер, напрям вітру, вологість повітря. Зву­ки добре чути в тиху погоду, на відкритій поверхні, гірше - в жарку сонячну погоду, коли звук поширюється проти вітру; у лісі, у заростях очерету або чагарнику, на піску, на пухкому снігу, який щойно випав, з-за горба чи іншої перешкоди. Вода, земля, каміння, метал - кращі провідники звуку, ніж повітря.

За звуком можна визначити напрям руху і відстань до його джерела. Але напрям на нерухоме джерело звуку та його сила змі­нюватиметься залежно від характеру місцевості, напряму вітру тощо.

У кожної людини своя індивідуальна здатність розрізняти характер звуку, його силу й віддаленість. Проте вважається, що за нормального слуху чути гуркіт вантажного автомобіля на від­стані 1 км, поїзда - 5-8 км, автомобільні гудки - 2-3 км, грім - 5-10 км, кроки по твердому покриттю дороги - 200-250 м, роз­мову - 30-50 м. Ці величини можуть бути більшими чи менши­ми залежно від умов поширення звуку в даній місцевості. Для кращої чутності прикладають до вуха долоню, невелику кастру­лю, банку, трубку тощо.

У результаті тренувань можна навчитися чітко орієнтувати­ся за звуками вдень і вночі, під час руху і перебуваючи у спокої, а також визначати джерела звуків та їх характерні особливості.

Орієнтування за світлом. Кожне видиме і визначене дже­рело світла як удень, так і вночі є орієнтиром. У гарну погоду світло від фар автомобіля видно на відстані 10 км, вогнище - 8 км, промінь прожектора - 50 км, кишенькового електроліхтаря - до 1,5 км.

Якщо джерело звуку випромінює світло, то відстань до нього можна визначати, помноживши 330 м/с (швидкість поширення звуку в повітрі) на час (у секундах) його проходження. Так, від­стань до місця спалаху блискавки дорівнюватиме добутку від множення 330 м/с на кількість секунд, що пройшли від спалаху блискавки до початку гуркоту грому.

Орієнтування за слідами. Для орієнтування за слідами на землі від ніг людини, лап тварин, колес автомобіля треба мати гострий зір, бути спостережливим, вміти розпізнавати сліди.

Особливості ходи залежать від:

• положення ступні щодо лінії руху її кута. Він може бути додатним, коли ступні розвернуті назовні, а п'ятки всередину, чи від'ємним, коли носки повернуті всередину, а п'ятки - назовні;

• доріжки слідів. Якщо центри п'яток слідів сполучити, то ді­станемо ламану лінію - лінію ходи. Відстані між центрами п'яток правої та лівої ніг є довжиною кроку;

• дефектів взуття - викривлені каблуки, зношені носки та ін.

Довжина кроку залежить від зросту людини, її віку, швидко­сті ходьби, вантажу, який несе людина, твердості ґрунту, типу рослинності.

За слідами босих ніг можна приблизно визначити зріст лю­дини, тому що довжина ступні становить 13-14% її зросту.

Дуже допомагає орієнтуванню на місцевості вміння розпізна­вати сліди транспортних засобів на польових та лісових доро­гах. Для цього треба знати малюнок протектора шин усіх марок, скажімо, автомобілів, ширину колії, кількість осей і коліс. Під час руху автомобіль розкидає грязь, пил, пісок обабіч колії у ви­гляді опахала, розкритого у протилежний рухові бік.

Напрям руху автомобіля через калюжу, рів з водою тощо визначають за розташуванням бризок уздовж сліду колії.

Якщо автомобіль рухається лісом, то кінці розчавлених гіло­чок, соломи тощо розташовані в напрямі руху.

Особливості орієнтування взимку. Під снігом місцевість дуже видозмінюється, зокрема її рельєф. Снігові заноси зміню­ють форму місцевих предметів: не видно доріг, струмків, ям, з'яв­ляються снігові горби тощо. У цей час точками-орієнтирами до­цільно вибирати темні об'єкти, які чітко виділяються на фоні снігового покриву і вдень, і в місячну ніч. Крім того, слід пам'я­тати ряд ознак. Наприклад, снігу звичайно більше з північного боку дахів будинків, різних споруд і дерев. У степовій частині України, де взимку переважають східні вітри, будівлі заносяться снігом зі сходу.

Навесні сніг починає танути з південного боку горбів, буді­вель, парканів, каменів, стовбурів дерев, стовпів чи пеньків.

Пересуваючись на лижах, для збереження орієнтування та напряму руху слід вибирати маршрут уздовж лінійних орієнти­рів - річок, доріг, обсаджених деревами, вітрозахисних смуг, те­лефонних та електричних ліній тощо. Якщо лінійні орієнтири не збігаються з потрібним напрямом руху, варто (і безпечніше) для виходу в заданий район навіть подовжити маршрут, але щоб він усе-таки проходив уздовж лінійних орієнтирів.