12. Тарифні інструменти регулювання міжнар торг

Міжнародні торгові відносини регулюються за допомогою двох груп інструментів:  1) тарифне регулювання;  2) нетарифне регулювання.  Тарифне регулювання міжнародної торгівлі  Митний тариф (customs tariff) у залежності від контексту може визначатися як:  - інструмент торгової політики і державного регулювання внутрішнього ринку країни при його взаємодії зі світовим ринком;  - перелік ставок мита, що застосовуються до товарів, що переміщуються через митний кордон, систематизований відповідно до товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності;  - конкретна ставка мита, що підлягає сплаті при вивозі або ввезенні певного товару на митну територію країни. У цьому випадку поняття митного тарифу цілком збігається з поняттям мита.  Мито (customs duty) – обов’язковий податок, що стягується митними органами при імпорті або експорті товару і є умовою імпорту або експорту.  Мито виконує три основні функції:  - фіскальну, що відноситься як до імпортного, так і до експортного мита, оскільки воно є однією зі статей доходної частини державного бюджету;  - протекціоністську (захисну), що відноситься до імпортного мита, оскільки з його допомогою держава захищає місцевих виробників від небажаної іноземної конкуренції;  - балансуючу, що відноситься до експортного мита, встановленого з метою запобігання небажаного експорту товарів, внутрішні ціни на які з тих або інших причин нижче світових. Існує декілька класифікацій мита.  По засобу стягування:  - адвалорні – начисляються у відсотках до митної вартості товарів, що обкладаються митом (наприклад, 20% від митної вартості);  - специфічні – начисляються у встановленому розмірі за одиницю товару (наприклад, 10 дол. за 1 г);  - комбіновані – містять обидва названих види митного обкладення (наприклад, 20% від митної вартості, але не більше 10 дол. за 1 г). 

13. Нетарифні інструменти регулювання міжнородної торгівлі

Існує розповсюджена класифікація нетарифних бар'єрів за механизмами дії, за якою вони поділяються на такі категорії;

■ паратарифні міри, до яких відносяться інші крім мит, платежі, стягнуті при ВВОЗІ Іноземних товарів; різні митні збори, внутрішні податки, спеціальні цільові збори. Офіційно ці заходи вмиваються не з метою регулювання зовнішньої торгівлі, але здійснюють на неї істотний вплив;

■ міри контролю за цінами, що націлені на захист інтересів національних товаровиробників (компенсаційні й антидемпінгові процедури і мита);

■ фінансові міри, що передбачають особливі правила здійснення валютних операцій для регулювання зовнішньої торгівлі;

■ кількісне регулювання, тобто встановлення кількісних обмежень на ввіз і вивіз товарів (квоти або контингенти);

■ автоматичне ліцензування, тобто спостереження (моніторинг) за обсягами і напрямками товаропотоків;

■ державна монополія зовнішньої торгівлі в цілому або на окремі товари;

■ технічні бар'єри, тобто контроль за відповідністю імпортованих товарів національним стандартам, у тому числі якості і безпеки.

Під квотами (контингентами) розуміють обмеження у вартісному або фізичному вираженні, що вводяться на імпорт або експорт товару на певний період. У випадку встановлення квоти на рівні 0 має місце ембарго, тобто заборона на імпорт або експорт. Квота може бути встановлена на рівні, вищому за можливі імпорт або експорт. Тоді вона не є обмеженням, а служить тільки способом контролю за рухом того або іншого товару.

Експертні квоти застосовуються рідко, тільки у випадку гострого дефіциту даної продукції в країні, а також для досягнення політичних цілей (дискримінаційний характер). Імпортні квоти застосовуються для захисту національного виробництва від іноземної конкуренції, скорочення безробіття, поліпшення платіжного балансу, контролю за рухом товарів. Існують квоти глобальні, установлювані на імпорт певного товару з усіх або з групи країн, і сезонні. Наприклад, у США за допомогою квот регулюється імпорт деяких сортів сиру, шоколаду, бавовни, горіхів, морозива, кави, сталі тощо.

Однією з різновидів квот є угоди про добровільне обмеження експорту,що поширюються на продукцію в основному галузей, що знаходяться в кризовому стані. "Добровільність" у цьому випадку відносна, тому що подібні угоди підписуються під натиском імпортерів. Обсяг експорту встановлюється за окремими видами товару на певний період. На початок XXI ст. близько 15% імпорту розвинених країн стримувалося угодами про "добровільне" обмеження експорту.

Іншим різновидом квот є так звані тарифні квоти. У межах установлених квот товари імпортуються без стягування мит, а при імпорті понад даний ліміт стягуються високі мита. Наприклад, у СІНА подібними мірами регулюється імпорт молока, риби, картоплі та деяких типів мотоциклів.

Квоти звичайно розподіляються на основі ліцензій, що є в даному випадку дозволом на експорт або імпорт. Вони видаються державою через спеціальні уповноважені відомства на проведення зовнішньоторговельних операцій із включеними у відповідні списки товарами.

Охорона здоров'я і навколишнього середовища не є бар'єром у міжнародній торгівлі, але побічно може на неї впливати, коли до імпортованих товарів застосовуються особливі технічні вимоги, що спричиняє додаткові витрати, пов'язані зі зміною технології та одержанням відповідного сертифіката якості.

До додаткових платежів відносять різні адміністративні, митні, гербові, статистичні, прикордонні збори, що так само, як і мита, сприяє обмеженню імпорту. Вони застосовуються в тих випадках, коли використання мита політично невигідне, і встановлюються автономно, на відміну від мита, які, в основному, є договірними.

Податкові пільги як опосередковане субсидування експорту надаються, як правило, в таких формах: повернення експортерам сум мита і податків, сплачених при імпорті сировини, комплектуючих чи товарів, необхідних для виробництва продукції на експорті звільнення від сплати опосередкованих податків на сировину, комплектуючі чи товари, які використовуються у виробництві експортних товарів; дозвіл створення спеціальних фондів для розвитку експортного виробництва, що не оподатковуються; відстрочка сплати певних податків; надання права на прискорену амортизацію основного капіталу; надання знижок як самим експортерам, так і суміжним виробництвам та сферам діяльності, на електроенергію, транспортні тарифи тощо.

Кредитування експортерів – надання фірмам-експортерам через державні банки або спеціальні органи короткострокових і довгострокових кредитів. Такі методи державного заохочення експортного виробництва та експортування за сучасних умов стали органічною частиною механізму реалізації зовнішньоторговельних політик держав. Важливе місце серед них належить прямому державному кредитуванню зовнішньоторговельних операцій, а також різноманітним засобам підтримки приватного кредитування.