14. Джерела фінансового права. Фінансове законодавство.

Джерела фінансового права — це правові форми зовнішнього вираження норм фінансового права. Фінансове право, з цієї точки зору. - це галузь законодавства, що є сукупністю нормативно-правових актів та інших джерел фінансового права, в яких фінансово-правові норми знаходять своє зовнішнє вираження. Якщо система права — це внутрішня будова права, його зміст; то система законодавства — його зовнішня форма як система нормативно-правових актів й Інших правових форм, в яких відображені норми фінансового права, а відповідно й Інститути та галузі останнього. Зміст і форма права перебувають у нерозривному взаємозв'язку. Система права і система законодавства діалектично пов'язані, їх не слід ні протиставляти, ні ототожнювати.

Для системи права первинним елементом є правова норма, структуру якої створюють гіпотеза, диспозиція та санкція. Для системи законодавства первинним елементом є стаття нормативно-правового акту, яка не обов'язково має містити всі три структурні елементи правової норми. Отже, стаття нормативно-правового акту і виступає зовнішньою формою правової Норми (у неповному, рідко — у повному обсязі). Характерною особливістю нормативно-правових актів є також те, що в них, як правило, відображені норми різних галузей права, і тому вони регулюють різні за змістом види суспільних відносин.

Основним джерелом фінансового права є нормативно-правові акти — письмові документи компетентного органу публічної влади, в яких закріплені формально-обов'язкові правила поведінки загального характеру, що регулюють фінансові правовідносини.

Серед нормативно-правових актів вишу юридичну силу мають закони— нормативно-правові акти законодавчого органу державної влади, які регулюють найважливіші питання суспільного життя, встановлюють права й обов'язки суб'єктів суспільних відносин та мають вищу юридичну силу. Закони в Україні приймаються виключно Верховною Радою України.

Серед законів найвищу юридичну силу має Конституція України, яка закріплює засади суспільного і державного ладу, якими визначені основні принципи здійснення фінансової діяльності держави і місцевого самоврядування. На її основі повинні прийматися закони та інші нормативно-правові акти в галузі формування, розподілу й використання публічних фондів коштів, а також укладатися й ратифікуватися міжнародні договори. Конституція України містить норми прямої дії, що слугує гарантією охорони й захисту прав і свобод людини та громадянина

Джерелами фінансового права є також інші закони, до яких належать закони, в яких відображені саме норми фінансового права і які є переважно джерелами фінансового права (спеціальні закони), наприклад. Бюджетний кодекс. Закони України "Про систему оподаткування", "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами державними цільовими фондами" тощо, та закони, які є насамперед джерелами інших галузей права, проте також регулюють окремі питання у сфері фінансової діяльності (загальні закони), наприклад. Закони України "Про місцеве самоврядування", "Про цінні папери та фондовий ринок". Господарський кодекс України тощо. Слід також зазначити, що закони можуть бути кодифікованими і некодифікованими. Серед кодифікованих законів як джерел фінансового права сьогодні діє лише Бюджетний кодекс України. Відсутні поки ще в Україні кодифіковані джерела з інших окремих розділів фінансового права, наприклад. Податковий кодекс.

До джерел фінансового права і дотепер слід відносити також чинні Декрети Кабінету Міністрів України, які регулюють сферу фінансової діяльності і за юридичною силою відповідають законам, зокрема Декрет "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 року. Це зумовлено тим, що в період з 21 грудня 1992 року по 21 травня 1993 року з метою оперативного вирішення питань, пов'язаних з проведенням ринкових реформ. Верховна Рада тимчасово делегувала низку своїх повноважень у сфері законодавства Кабінету Міністрів України. Відповідно до Закону України "Про тимчасове делегування Кабінету Міністрів України повноважень видавати декрети в сфері законодавчого регулювання" від 18 листопада 1992 року Кабінету Міністрів України було тимчасово делеговано строком до 21 травня 1993 року, повноваження видавати декрети у сфері законодавчого регулювання щодо відносин кредитно-фінансової системи й оподаткування. Такі декрети можуть бути змінені або скасовані тільки законом, прийнятим Верховною Радою України.

Окрім того, джерелами фінансового права є міжнародні договори України, які містять положення, що відносяться до сфери публічних фінансів, оскільки відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Необхідно наголосити на тому, що, відповідно до статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" від 29 червня 2004 року, чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, застосовуються в порядку, передбаченому для норм національного законодавства, а якщо міжнародним договором України, який набрав чинності у встановленому порядку, встановлено Інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

До підзаконних нормативно-правових актів як джерел фінансового права, які видаються на підставі закону, відповідно до закону та для його виконання належать наступні акти:

- укази і розпорядження Президента України;

- постанови Кабінету Міністрів України;

- акти центральних органів виконавчої влади (наприклад, таких як. Міністерство фінансів. Національний банк України, Державна податкова адміністрація тощо);

- акти органів влади Автономної Республіки Крим (Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим), місцевих держави їх адміністрацій, органів місцевого самоврядування, якими регулюються питання місцевого значення в галузі формування, розподілу й використання фондів грошових коштів.

Особливе місце серед джерел фінансового права посідають акти Конституційного Суду України. Адже Конституційний Суд України приймає рішення та дає висновки у справах щодо: конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим; 2) відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість; офіційного тлумачення Конституції та законів України. Рішення і висновки Конституційного Суду України рівною мірою є обов'язковими до виконання на всій території України.

Специфічним є статус інших окремих судових актів. Згідно Із положеннями Закону України "Про судоустрій" від 7 лютого 2002 року Пленум Верховного Суду України дає роз'яснення судам загальної юрисдикції з питань застосування законодавства, у разі необхідності визнає нечинними відповідні роз'яснення вищих спеціалізованих судів, а Пленум вищого спеціалізованого суду дає роз'яснення з питань застосування спеціалізованими судами законодавства при вирішенні справ відповідної судової юрисдикції. Такі керівні роз'яснення даються в межах повноважень, розраховані на багаторазове застосування та є обов'язковими для виконання всіма учасниками судочинства, у тому числі при розгляді питань, пов'язаних з фінансовою діяльністю.

Окремі вчені вказують на Існування так званих локальних актів в якості джерел фінансового права, які приймаються органами управління підприємств, установ та організацій (статути, положення тощо).

Джерела фінансового права можна класифікувати за різними критеріями: за юридичною силою, за характером норм фінансового права, за властивостями правового регулювання, за територіальною ознакою, за суб'єктом правотворчості, за часом дії, за сферою дії, за формою.

- вихідні первісні елементи, з яких складається фінансове право як галузь права. їм характерні всі загальні риси правової норми, але при цьому вони мають й особливості, які характерні саме для даної галузі права. Фінансово-правові норми, подібно до інших правових норм, містять установлені державою та забезпечені її примусовою силою правила поведінки учасників суспільних відносин, виражені в їх правах та обов'язках.

Особливості фінансово-правових норм зумовлені специфікою предмета правового регулювання. Вони полягають у специфіці своєрідного виду суспільних відносин - фінансово-економічних, тобто наявність закріплених у фінансово-правових нормах правил поведінки учасників таких соціальних зв'язків визначено їх економічним змістом. Таким чином, можна констатувати, що фінансово-правові норми мають особливо важливе значення у житті суспільства, яке окреслене важливістю самих фінансів, як одного з основних інструментів проведення державою своєї економічної політики. Оскільки широке коло відносин, що виникають у процесі фінансової діяльності при мобілізації, розподілі і використанні грошових фондів держави та органів місцевого самоврядування, регулюється фінансово-правовими нормами. Як і норми всіх інших галузей права, вони встановлюються державою в суворо визначеному порядку, в певній формі, вводяться в дію офіційно і припиняють діяти в точно визначений час. Норми (правила поведінки) всіх галузей права носять загальнообов'язковий характер.

Держава, будучи зацікавленою в точному і неухильному дотриманні юридичними і фізичними особами встановлених нею правил, забезпечує їх функціонування примусовою силою, тобто норми всіх галузей права є обов'язковими або, інакше, вони мають імперативний (наказовий) характер. Фінансово-правові норми регулюють тільки відносини у сфері фінансової діяльності і містять приписи й заборони, встановлені державою з приводу порядку збору, розподілу та використання централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів. Вони, природно, носять імперативний характер, оскільки містять державні веління. Проте імператив у даному випадку має форму категоричного припису, що виключає зміни змісту норми з волевиявлення суб'єктів фінансових відносин.

Норма безпосередньо визначає поведінку юридичних і фізичних осіб за певних умов (наприклад, обов'язок підприємця сплачувати податок з прибутку за встановленою законом ставкою) і не ставить цю поведінку в залежність від їх згоди.

Категоричність фінансово-правової норми властива всім видам фінансово-правових норм, які визначаються залежно від того, яку поведінку суб'єктів фінансових відносин вони регулюють, - активну або пасивну.Наприклад, кожний в Україні знає, що згідно зі ст. 67 Конституції України він зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку та розмірах, установлених законодавством. Проте відповідно до діючих норм указів Президента України суб'єкти малого підприємництва - фізичні і юридичні особи - мають право самостійно вибрати спосіб оподаткування доходів єдиним податком шляхом придбання Свідоцтва про оплату єдиного податку. Але законодавство встановлює жорсткі рамки для одержання такого Свідоцтва підприємцем. Так, на його придбання має право тільки фізична особа, що здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в трудових відносинах з яким, включаючи членів його сім'ї, протягом року знаходиться не більше 10 осіб, а об'єм його виручки від реалізації продукції за рік не перевищує 500 тис. грн.

Це і є межа використовування повноваження, наданого фізичним особам-підприємцям Указом Президента України "Про внесення змін в Указ Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва". Окрім вищезгаданих обмежень, особам-підприємцям заборонено одержувати Свідоцтво про сплату єдиного податку, якщо вони торгують лікеро-горілчаними і тютюновими виробами, паливно-мастильними матеріалами. Поєднання імперативності і повноважень дає можливість державі ефективно управляти фінансами з урахуванням місцевих умов та бажань платників податків.

Категоричне вираження фінансово-правових норм стосується в основному відносин, що виникають при надходженні грошових коштів до бюджету, їх витрачанні.

При добровільному методі мобілізації грошових коштів імперативність дещо обмежена, але не виключається повністю. Держава та органи місцевого самоврядування в односторонньому порядку визначають умови позик, але придбання цінних паперів здійснюється за волевиявленням одержувачів.