63. Податкове право як фінансово-правовий інститут.

Податкове право як фінансово-правовий інститут становить сукупність норм, що регулюють суспільні відносини у сфері справляння податків та обов'язкових платежів до бюджетів і державних цільових фондів, установлюючи при цьому права, обов'язки та відповідальність сторін.

Предметом податкового права є група однорідних суспільних відносин, що визначають надходження грошових коштів від платників до бюджетів у формі податків і зборів. Характерною рисою податкових відносин є їх чітко виражений владно-майновий характер.

Щодо методу правового регулювання, то він є характерним для фінансового права в цілому, тобто це - метод державно-владних приписів, що підкріплюється можливістю застосувати санкції з боку держави.

Залежно від змісту податково-правові норми поділяються на матеріальні й процесуальні. У свою чергу залежно від характеру впливу на поведінку суб'єктів податкових правовідносин усі матеріальні податково-правові норми поділяються на зобов'язуючі, забороняючі та уповноважуючі.

Принципи податкового права охоплюють керівні положення права, визначають суть системи та інституту. Можна виділити матеріальні (що охоплюють суть категорії), процесуальні (що регулюють сфери компетенції суб'єктів податкових правовідносин) і розрахункові (що регулюють функціонування конкретного податкового механізму) принципи.

Податкові правовідносини - відносини, що виникають на підставі податкових норм, які встановлюють, змінюють чи скасовують податкові платежі.

Особливості:

 вони виникають у процесі фінансової діяльності держави.

 однією зі сторін завжди виступає держава

 система податкових правовідносин підпорядкована встановленню податків і зборів;

 формальній визначеності, де за допомогою норм регулюють чітко визначені зв'язки, що встановлюються між суб'єктами податкових правовідносин;

 забезпеченні державним примусом.

Об'єктом регулювання у податкових правовідносинах виступають грошові кошти платників, які надходять до бюджетів.

Суб'єктом податкових правовідносин може бути будь-яка особа, поведінка якої регулюється нормами податкового права і яка може виступати учасником податкових правовідносин, носієм суб'єктивних прав та обов'язків.

Виділяють три групи суб'єктів: державу (в особі представницьких органів, що приймають нормативно-правові акти у сфері оподаткування), податкові органи та платників податків.

Податкові органи розглядаються в широкому та вузькому розумінні. У широкому розумінні до їх складу входять Державна податкова служба України, у тому числі податкова міліція, органи Державного казначейства та Державної митної служби України, які забезпечують фінансовий контроль за справлянням податків як безпосередньо, так і опосередковано під час здійснення основної діяльності (наприклад, при справлянні мита та непрямих податків під час здійснення експортно-імпортних операцій). У вузькому розумінні податкові органи обмежуються виключно податковими адміністраціями й інспекціями, а також відповідними підрозділами податкової міліції. Їх повноваження визначені законами України "Про систему оподаткування", "Про державну податкову службу України", указами Президента України, чинними податковими законами, а також актами Державної податкової служби

64. Поняття податку, його ознаки і функції.

Податок- встановлена законом безумовна форма відчуження власності фізичних та юридичних осіб на користь суб'єктів публічної влади. При цьому податок являється індивідуально безплатним, стягується на умовах безповоротності, законодавче встановленими методами державного примусу в одноосібному порядку і не носить характер контрибуції або покарання.

Ознаки податків:

1. це вид платежу, закріплений актом органу державної влади.

2. Тісно пов’язана з попередньою ознака індивідуальної безвідплатності, або однобічність установлення податку. Вона зумовлена однобічністю руху коштів від платника до держави. При цьому платник, на перший погляд, нічого не отримує замість цього, що означає відсутність зустрічних обов’язків держави. Кошти платника використовуються на задоволення суспільних потреб.

3. Нецільовий характер податкового платежу, який означає надходження його у фонди, що акумулюються державою і використовуються на задоволення державних потреб.

4. Безумовний характер податку - означає сплату податку, яка не пов’язана з жодними зустрічними діями, привілеями з боку держави.

5. Податок - це платіж, що надходить до бюджету відповідного рівня чи цільового фонду. Розподіл податків між бюджетами, фондами здійснюється відповідно до бюджетної класифікації двома основними шляхами: закріплення податку за певним бюджетом чи розподіл його між бюджетами.

6. Обов’язковий характер стягнення податків, що забезпечує нагромадження коштів у дохідній частині бюджету.

7. Безповоротний характер податку. В кінцевому рахунку платник одержує віддачу від внесених ним податків, коли держава задовольняє суспільні потреби, в яких зацікавлені суспільство і кожний його індивід (охорона суспільного порядку, охорона здоров’я, освіта), і в цьому розумінні податки ніби повертаються до платника.

8. Податок — це платіж, що здійснюється у грошовій формі.

Функції оподаткування - це дії інституту податкового права, направлені на досягнення певного результату.

1. Фіскальна – найважливіша, податки виконують своє основне призначення - поповнення дохідної частини бюджету, доходів держави для задоволення потреб суспільства.

2. Регулююча, пов’язана з регулюванням як виробництва, так і споживання (наприклад, непрямі податки).

3. Контрольна. За допомогою цієї функції оцінюють раціональність, збалансованість податкової системи, кожного податку, перевіряють, наскільки податки відповідають реалізації мети в умовах, що склалися.

Додаткові функції податку:

1. Розподільна, її завдання - наповнити скарбницю, щоб потім розподілити отримані кошти (перерозподілу) за допомогою податків.

2. Стимулююча, що створює орієнтири розвитку чи згортання виробництва, діяльності.

3. Накопичувальна, що є своєрідним узагальненням усіх попередніх функцій.

65. Податковий обов’язок.

Поняття податкового обов'язку є однією із центральних категорій податкового права. Зміст податкового обов'язку визначається насамперед імперативними методами фінансово-правового регулювання, особливостями відносин, що складаються між суб'єктами з приводу сплати податків та зборів. Державне управління у сфері фінансів вимагає підпорядкування суб'єкта вимозі управомоченої особи, а точніше - вимозі органів, які здійснюють фінансову діяльність держави. Саме тому правове регулювання відносин у сфері фінансової діяльності держави орієнтовано на односторонні владні приписи державних органів щодо суб'єктів, які беруть участь у сфері фінансової діяльності держави. Владність розпоряджень державних органів виявляється перш за все у тому, що вони приймають рішення, обов'язкові для іншої сторони правовідносин, і приймають ці рішення в межах повноважень, делегованих органу саме державою.

Відповідно до ст. 36 Податкового кодексу України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати, та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Податковий обов'язок виникає у платника за кожним податком та збором. Він є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов'язків платника податків, крім випадків, передбачених законом. Податковий обов'язок може виконуватися платником податків самостійно або за допомогою свого представника чи податкового агента.

Характерною рисою податково-правового регулювання є юридична нерівність суб'єктів. Ця риса базується на нееквівалентній природі фінансових відносин, що відображається в змісті та структурі прав і обов'язків суб'єктів податкового права, коли одні суб'єкти мають владні повноваження стосовно інших. Держава або уповноважений нею орган реалізує свою компетенцію через владні приписи, тоді як інша сторона реалізує компетенцію, що зумовлюється компетенцією владної сторони податкових правовідносин.

Особливості податкових правовідносин визначаються державним примусом, специфічними санкціями. Так, при порушенні платником податкового обов'язку податковий орган має право-обов'язок застосовувати певні санкції. Невиконання цього з боку податкового органу є невиконанням функцій, якими такі органи наділені державою. Подібне застосування державного примусу фактично виступає як право-обов'язок компетентного органу. Друга сторона податкових правовідносин у разі правопорушення характеризується обов'язком випробовувати примусовий захід, хоча це може доповнюватися низкою прав і обов'язків, які випливають із безумовного обов'язку сплати податку і залежать від цього.

Обов'язки суб'єктів у податкових правовідносинах є стабільними, закріплюються насамперед у нормативному-правовому акті. Навіть тоді, коли обов'язок суб'єктів установлюється актами індивідуального регулювання, його зміст виступає як деталізація вимог, що містяться в нормативних актах. До особливостей обов'язків, що випливають із податкових правовідносин, можна віднести також їх складний характер. Сам обов'язок платника становить найчастіше систему обов'язків та реалізується через обов'язок ведення податкового обліку, обов'язок сплати податків та зборів, обов'язок податкової звітності.

Виконання податкового обов'язку регулюється податковими правовідносинами пасивного типу значно менше, ніж правовідносинами активного типу. Обов'язок суб'єктів у відносинах подібного типу полягає насамперед у тому, аби не перешкоджати компетентним органам у здійсненні їх прав. Активні дії в регулятивних податкових правовідносинах пасивного типу притаманні державі й уповноваженим органам при встановленні податків та зборів. Фактично йдеться навіть не про права, оскільки податковий орган зобов'язаний реалізовувати такі дії за певних обставин. Так, податкові інспекції зобов'язані здійснювати податкові перевірки, але коли, в якому обсязі, вони вирішують самостійно.

Практично скрізь податковий обов'язок ототожнюють із обов'язком щодо сплати податку. Але це тільки частина його змісту. Дійсно, сплата податку являє собою реалізацію основного обов'язку платника податків і може бути розглянута як податковий обов'язок у вузькому значенні. Однак податковий обов'язок у широкому значенні включає: І) обов'язок щодо ведення податкового обліку; 2) обов'язок щодо сплати податків та зборів; 3) обов'язок щодо складання та подання податкової звітності.

Податковий обов'язок у широкому значенні можна диференціювати й за видовими обов'язками платника податків, що виникають стосовно кожного податку або збору. Сукупність же подібних окремих обов'язків і складатиме комплекс податкових обов'язків платника податків або податковий обов'язок у широкому значенні.

Обов'язок щодо сплати податку або збору виникає, змінюється або припиняється за наявності підстав, установлених податковим законодавством. Важливо враховувати, що в податкових правовідносинах діє розширювальний принцип, принцип дозволеної поведінки, тобто такий, що охоплює сукупність дій, прямо запропонованих законодавчими актами про оподаткування. У той же час подібне становище закріплює й певні гарантії, встановлюючи рамки для контролюючих органів: підстави виникнення, зміни та припинення обов'язків платника податків як об'єкта контролю мають бути встановлені тільки податковими законами.

Найважливішим питанням при регулюванні правовідносин з приводу сплати податків та зборів є з'ясування моменту, з якого виникає обов'язок сплати податку. Нормативні акти, що регулюють порядок внесення цих платежів, пов'язують обов'язок їхньої сплати з настанням обставин, передбачених законами та підзаконними актами. Такою підставою, зокрема, може бути наявність об'єкта оподаткування при обов'язковому одержанні податкового повідомлення. Таким чином, формується складний юридичний факт (фактичний склад), точно зазначений в гіпотезі фінансово-правової норми. Тому, мабуть, недостатньо виділяти як підставу виникнення податкових правовідносин, що випливають виключно із закону.

Виникнення податкових правовідносин пов'язується з виникненням податкового обов'язку. Таким виступає безпосередній і першочерговий обов'язок платника податку щодо сплати податку або збору за наявності певних обставин. Цими обставинами є такі: по-перше, можливість віднесення конкретного суб'єкта до платника податку відповідно до чинного законодавства; по-друге, наявність у платника податку об'єкта оподаткування або здійснення ним діяльності, пов'язаної зі сплатою податку або збору; по-третє, наявність нормативно-правового (насамперед законодавчого) регулювання всіх елементів податкового механізму.

Податковий обов'язок виникає у платника податку з моменту настання обставин, з якими Податковий кодекс України та законодавство з питань митної справи пов'язують сплату ним податку. Підставами для припинення податкового обов'язку, крім його виконання, є: 1) ліквідація юридичної особи; 2) смерть фізичної особи, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою; 3) втрата особою ознак платника податку; 4) скасування податкового обов'язку у передбачений законодавством спосіб (ст. 37 Податкового кодексу України).

Припинення податкового обов'язку сплатою податку платником податків відображає загальне положення теорії права про те, що будь-який обов'язок припиняється належним виконанням. Три інші підстави припинення податкового обов'язку фактично пов'язані з відсутністю особи, зобов'язаної сплачувати податки та збори (смерть фізичної особи, ліквідація юридичної особи). Визначення законодавцем такої підстави, як "скасування податкового обов'язку в передбачений законодавством спосіб", видається штучним. Фактично у цьому разі йдеться про таке внесення змін до податкового законодавства, яке пов'язуватиметься з припиненням податкового обов'язку, тобто скасуванням відповідної законодавчої норми, яка і породжує обов'язок зі сплати податку чи збору. Але в цьому разі не можна наголошувати на тому, що існуючий податковий обов'язок змінюється, при відсутності норми його не існує взагалі. У деяких випадках як підстава припинення податкового обов'язку розглядається скасування податку. Однак навряд чи тут є зовсім однозначна ситуація. Дійсно, обов'язок щодо сплати податку припиняється, але тільки відносно періоду, що випливає за скасуванням податку, а не відносно минулого періоду адже в остаточному підсумку й обов'язку щодо сплати податку з моменту його скасування не існує. У встановлених законодавством випадках податковий обов'язок може припинятися взаємозаліками з бюджетом шляхом направлення сум переплат стосовно одного податку в рахунок погашення недоїмки за іншим або майбутніх платежів за цим самим податком.