15. Характеристика організаційних основ у системі фізичного виховання.

Організаційні основи передбачають функціонування відповідних організацій, установ І товариств, що керують розвитком фізичної культури І спорту в Україні

Центральним органом державної виконавчої влади у сфері фізичної культури і спорту є Державний комітет молодіжної політики, спорту І туризму Він забезпечує реалізацію державної політики в галузі фізичної культури І спорту, несе відповідальність за й виконання

Рада Міністрів автономної Республіки Крим, місцеві органи державної виконавчої влади, органи місцевого та регіонального самоврядування створюють у своєму складі відповідні органи з питань фізичної культури І спорту

Одночасно галузеві міністерства здійснюють контроль І керівництво фізичним вихованням у закладах своєї галузі

З Іншого боку, держава сприяє розвитку суспільної активності І залучає громадські організації до управління в галузі фізичної культури і спорту. Через свої органи вона делегує громадським організаціям фізкультурне—спортивної спрямованості окремі повноваження щодо розвитку видів спорту (підготовка спортсменів до участі у змаганнях, організація спортивних заходів тощо), зберігаючи за собою контрольні функції за реалізацією таких повноважень

До громадських організацій фізкультурно-спортивної спрямованості належать спортивні клуби, спілки І товариства, національні спортивні федерації, Національний Олімпійський комітет України

Громадські організації фізкультурно-спортивної спрямованості у своїй діяльності керуються законодавством України, статутами відповідних міжнародних організацій (якщо вони національні) та власними статутами (див Закон України "Про фізичну культуру І спорт")

Органи державної виконавчої влади з питань фізичної культури І спорту та відповідні органи місцевого самоврядування здійснюють контроль за ефективністю використання спортивних споруд незалежно від форм власності

Всі організації, що забезпечують функціонування галузі "Фізична культура і спорт", об'єднані спільною метою і завданнями, що полягають у задоволенні Індивідуальних та суспільних запитів І потреб громадян України у фізичній І спортивній підготовці

16.Принципи фізичного виховання: визначення поняття, групи принципів.

Принципи фізичного виховання - це особливо важливі теоретико-практичні положення (правила), що відображають загальні закономірності виховання і, в силу цього, служать головними орієнтирами на шляху до мети.

Принципи мають в своїй основі об’єктивні, не залежні від бажання людини закономірності. Це означає, що керівник процесу фізичного виховання не може придумати власні правила фізичного тренування. Він зобов’язаний керуватися у своїй роботі перевіреними всім соціальним досвідом положеннями, нехтування якими приводить до небажаних наслідків.

Розрізняють такі групи принципів:

загальні;

основні;

методики фізичного виховання;

спортивного тренування;

педагогічні принципи;

інші.

До основних принципів фізичного виховання належать:

гуманістичної орієнтації (дозволено те, що не принижує гідності людини);

пріоритету потреб, мотивів та інтересів особистості;

всебічного розвитку;

оздоровчої спрямованості;

індивідуалізації;

зв’язку фізичного виховання з іншими видами діяльності.

Таким чином в лекції розглянуто фундаментальні положення системи фізичного виховання, а саме: мету фізичного виховання, її найбільш загальні завдання та принципи. Ці положення ще називають вихідними, так як вони визначають, якими повинні бути засоби, методи, форми та інші елементи системи фізичного виховання. В лекції також доведено, що мета, завдання і принципи визначаються не стихійно. Вони є прямим віддзеркаленням об’єктивних закономірностей розвитку суспільства.

Загальні

До найбільш загальних принципів фізичного виховання належать:

1. Принцип гармонійного розвитку особистості.

Цей принцип виражає генеральну направленість фізичного виховання. Він означає обов’язковість оптимального розвитку всіх частин тіла та всіх функцій людини. Навіть, якщо мова йде про вузьку спортивну спеціалізацію, наприклад, штовхання кулі в легкій атлетиці, то принцип усестороннього та гармонійного розвитку особистості зобов’язує розвивати атлета у всіх напрямах, що подеколи знаходиться у тимчасових протиріччях з деякими тактичними завданнями. Слід пам’ятати, що молоді спортсмени не здатні самостійно визначити оптимальну міру спеціалізованості тренування. Вони часто захоплюються змагальними вправами, забуваючи про важливість усестороннього та гармонійного розвитку.

Виконання принципу усестороннього та гармонійного розвитку особистості на практиці укладається у двох основних вимогах:

при вирішенні специфічних завдань фізичного виховання, необхідно постійно дотримуватися взаємозв’язку всіх складових виховання особистості;

забезпечувати усебічність фізичного виховання, єдність загальної та спеціальної фізичної підготовки.

2. Принцип зв’язку з трудовою та оборонною практикою (принцип зв’язку з життєдіяльністю).

Цей принцип підкреслює основну прикладу функцію фізичного виховання - готувати людину до повноцінної трудової діяльності, а при необхідності - до виконання патріотичної повинності у захисті Батьківщини.

Прикладна функція фізичного виховання здійснюється у двох напрямах:

через формування спеціальних прикладних рухових навичок, що дозволяють підвищити продуктивність праці (якість та швидкість роботи);

через підвищення опірності організму до дії шкідливих чинників виробництва (виробничих шумів, сонячного випромінювання, перепадів температури, загазованості, запиленості, вібрації, недостатку кисню, гіподинамії тощо).

Реалізація принципу зв’язку з трудовою та оборонною практикою здійснюється за посередництвом таких чинників:

забезпеченням максимально прикладного ефекту фізичного виховання;

створенням передумов для освоєння різних видів діяльності;

використанням можливостей, що надаються фізичним вихованням і спортом, для здійснення трудового та патріотичного виховання.

3. Принцип оздоровчої спрямованості фізичного виховання.

Головна вимога цього принципу в оптимізації дії фізичного навантаження на організм з метою досягнення найбільшого ефекту у зміцненні здоров’я. Інакше кажучи, які би спеціальні завдання не вирішувалися під час фізичного виховання та які би ситуації при цьому не складувалися, незмінною залишається настанова на обов’язковість досягнення оздоровчого ефекту. Може здатися, що особливих проблем у практичній реалізації цього принципу немає. Заняття фізичними вправами є завжди корисними. Однак проблема значно складніша, ніж здається. У спортивній боротьбі за максимальний результат дуже важко утриматися в оптимальному діапазоні фізичного та психічного навантаження, за верхньою межею якого починаються незворотні процеси відхилення здоров’я людини від норми.

Для досягнення максимального оздоровчого ефекту ТМФВ передбачено обов’язкове виконання трьох правил:

1. при відборі засобів фізичного виховання виходити з їх оздоровчої цінності як обов’язкового критерію;

2. планувати та регулювати функціональні навантаження в залежності від закономірностей зміцнення здоров’я;

3. забезпечувати регулярність та єдність лікарського і педагогічного контролю.

Три найбільш загальних принципи фізичного виховання тісно пов’язані міх собою. Так, принцип оздоровчого напряму фізичного виховання органічно пов’язаний з двома іншими. Адже без належного здоров’я реально не здійснити ні усебічний розвиток, а ні повноцінну життєдіяльність людини.

Перша група принципів відображає соціально-педагогічні детермінанти виховного процесу особистості та суспільства в цілому. Вона визначає генеральний напрям виховного процесу у суспільстві, виконуючи його соціальне замовлення. У сфері фізичної культури сукупність предикативних ознак інтегрує у систему принципів оздоровчої спрямованості виховного процесу, гармонійного розвитку особистості (його зв’язок з розумовим, моральним та естетичним розвитком індивіда), принципи цільової підготовки до трудової та оборонної діяльності. Друга група так званих методичних принципів фізичного виховання відображає загальні закономірності навчально-виховної діяльності у процесі занять фізичними вправами. Вона включає сукупність принципів навчання, розвитку фізичних якостей та загальнодидактичних принципів. Дидактичні принципи виховання конкретизуються відповідно до специфіки педагогічного процесу у сфері фізичної культури. Вони детермінують методологію і особливості навчання рухових дій, засвоєння парадигми специфічних знань, а також передбачають оптимізацію процесів цілеспрямованого розвитку фізичних якостей. Структуру цієї групи принципів визначає сукупність нерозривно пов’язаних принципів свідомості й активності, наочності, доступності й індивідуалізації, систематичності.

Третя група принципів відображає специфічні закономірності побудови навчально-виховного процесу. Основні вимоги цієї групи передбачають його алгоритмізацію на основі технологічних підходів. До цієї групи входять принципи безперервності, прогресування тренувальних дій, циклічності та вікової адекватності впливу. Реалізація вимог цієї групи принципів на практиці передбачає врахування закономірностей біологічного розвитку об’єкта виховання (стрибкоподібний характер моторних функцій і вегетативних систем організму, нерівномірність темпів розвитку фізичних якостей та ін.), а також генетично обумовлену здатність індивіда до саморегулювання і самоуправління. Отже, уніфікована система принципів фізичної культури інтегрує усі три зазначені групи принципів у цілісний процес формування фізичної культури суспільства й особистості.