23. Система та повноваження органів управління у сфері природокористування та охорони довкілля.

Державне управління у сфері природокористування й охорони довкілля може бути загальним (має територіальних характер і здійснюється органами заг. компетенції) і спеціальним (здійснюється спеціально уповноваженими органами державної влади, для яких відповідні функції є основними).

Мінприроди України на виконання покладених на нього завдань має право в установленому порядку:

1) залучати до виконання окремих робіт, участі у вивченні окремих питань, що належать до компетенції Мінприроди України, вчених і фахівців, у тому числі на договірній основі, працівників центральних та місцевих органів виконавчої влади;

2) одержувати в установленому законодавством порядку безоплатно від міністерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування інформацію, документи і матеріали, зокрема від органів статистики - статистичні дані, необхідні для виконання покладених завдань;

3) скликати в установленому порядку наради з питань, що належать до компетенції Мінприроди України, та створювати в установленому порядку комісії та робочі групи;

4) користуватися відповідними інформаційними базами даних державних органів, державними, в тому числі урядовими, системами зв'язку і комунікацій, мережами спеціального зв'язку та іншими

5) передавати відповідно до законодавства правоохоронним органам матеріали про виявлені правопорушення;

6) виступати замовником науково-дослідних робіт з питань, що належать до його компетенції;

7) здійснювати інші права, визначені законом та покладені на нього Президентом України.

Органи загальної компетенції та їх повноваження у сфері управління природокористуванням та охороною довкілля.

Конституція України (ст. 92) передбачає, що виключно законами визначаються, зокрема, питання екологічної безпеки, запроваджується режим зон надзвичайної екологічної ситуації. Правомірно, що до повноважень вищого законодавчого органу України – Верховної Ради України – належить законодавче регулювання вище наведених відносин, а також затвердження протягом 2 днів з часу звернення Президента України його указу про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації. Центральне місце у системі правового забезпечення екологічної безпеки належить Президенту України. На нього Конституцією покладається забезпечення державної незалежності, національної безпеки, здійснення керівництва у сфері національної безпеки у тому числі екологічної). Президент України оголошує у разі необхідності окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації з наступним затвердженням такого рішення ВР України, очолює Раду національної безпеки і оборони, яка створюється для координації питань національної безпеки і оборони при Президентові України. Рада національної безпеки та оборони України, має повноваження щодо визначення основних напрямів стратегії національної, в тому числі екологічної, безпеки; здійснення нормотворчих робіт та практики застосування нормативно-правових актів; здійснення аналітично-інформаційної діяльності; координації та контролю. Головою Ради національної безпеки і оборони України є Президент України.

У справі організації забезпечення екологічної безпеки важливу роль виконує Кабінет Міністрів України та його спеціально створені спеціалізовані функціональні структури. КМ України забезпечує розробку загальнодержавних і регіональних екологічних програм, регламентує порядок визначення плати та її граничних розмірів за користування природними ресурсами, ухвалює рішення про організацію територій та об'єктів природно-заповідного фонду, припиняє або забороняє діяльність підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності та підпорядкування в разі порушення ними вимог екологічного законодавства і виконує інші управлінські функції в галузі охорони навколишнього середовища.

Органи спеціальної компетенції та їх повноваження у сфері охорони довкілля

До органів спеціальної надвідомчої компетенції в сфері екологічої безпеки можна віднести систему органів Міністерства екології та природних ресурсів, і Міністерства охорони здоров’я. На них покладаються переважно координуючі, організаційні, контрольні та інші виконавчо-розпорядчі функції, спеціальний надвідомчий характер яких надає їм прерогативу реалізації цього напряму державної екологічної політики.

Міністерство екології та природних ресурсів України (Мінекоресурсів України) є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Це провідний орган у системі центральних та ін. органів виконавчої влади у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів і, зокрема, екологічної, ядерної, радіаційної безпеки. Повноваження Мінекоресурсів України визначаються відповідним Положенням. Для виконання відповідних функцій і повноважень при Мінекоресурсів України створено спеціальні структурні підрозділи – Департамент екологічної безпеки, у складі якого функціонують Управління екологічної експертизи та оцінки впливу на довкілля, управління відходів, управління екологічної безпеки хімічних речовин. У той же час Мінекоресурсів України здійснює свої повноваження через підпорядковану йому систему органів – Державну екологічну інспекцію, Державний комітет АР Крим по охороні навколишнього природного середовища і природних ресурсів, державні управління екології та природних ресурсів в областях, містах Києві та Севастополі, Державну інспекцію по охороні Азовського моря і Державну інспекцію по охороні Чорного моря, які реалізують аналогічні функції на відповідному адміністративно-територіальному та басейновому рівнях у межах наданої їм юрисдикції в сфері забезпечення екологічної безпеки.

Деякі функції у сфері забезпечення екологічної безпеки реалізуються Міністерством охорони здоров’я України – центральним органом виконавчої влади, щодо забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я, санітарного та епідемічного благополуччя населення, створення, виробництва, контролю якості та реалізації лікарських засобів і виробів медичного призначення.