34. Поняття, види і значення систематизації нормативно-правових актів.

Систематизація – діяльність з об’єднання правових норм в єдину цілісну, внутрішньо узгоджену систему на підставі спеціально встановлених ознак (критеріїв).

Відомі чотири головних види систематизації: консолідація, інкорпорація, кодифікація, створення Зводу законів.

Консолідація — це поєднання, об'єднання нормативних актів різних епох і пристосування їх до нових економічних і політичних відносин. Так, в багатьох країнах Європи в XVI—XVII століттях відбулася рецепція (пристосування) римського цивільного права до нових відносин. Консолідація широко використовувалась в Англії.

Інкорпорація — це така систематизація нормативних актів, яка не вносить ніяких змін в зміст норм права цих актів.

Вона може проводитись з різних підстав: хронологічно — по роках видання, по сферах правового регулювання, по галузях права тощо.

Інкорпорація може бути за юридичною силою: офіційною (державною), неофіційною — кожна організація чи юрист самі проводять систематизацію.

За обсягом вона може бути: генеральна (загальна), галузева, міжгалузева, спеціальна (по інститутах права).

За критерієм об'єднання нормативних актів: предметна, хронологічна, по суб'єктах (хто приймав ці акти).

Кодифікація — це така систематизація або впорядкування нормативних актів, яка пов'язана із переробкою їх змісту. Кодифікація в зв'язку із цим може бути тільки офіційною.

За обсягом вона може бути: галузева, міжгалузева, спеціальна; за формою вираження: основи законодавства, кодекси, статути, закони, положення тощо.

Звід законів — це така систематизація, яка включає всі види систематизації (інкорпорацію, кодифікацію), в т.ч. і прийняття нових актів, яких не було раніше.

Значення систематизації: впорядкування правового матеріалу, розташування його за певними розділами і рубриками, тобто класифікування і полегшення пошуку необхідних правових актів чи норм; досягнення внутрішньої єдності правових норм, тобто усунення колізій та прогалин у праві.

35. Порядок введення в дію і припинення дії нормативних актів.

Дія нормативно-правового акта в часі визначається моментом набрання ним чинності та моментом припинення його юридичної сили.

Нормативно-правові акти набирають чинності:

• з моменту прийняття;

• з моменту опублікування;

• з моменту, передбаченого в самому нормативно-правовому акті чи в супроводжувальному акті про порядок введення цього нормативного акта в дію;

• по закінченні встановленого терміну після його опублікування (наприклад, для законів Україні це 10-денний строк, якщо в законі чи постанові про введення його в дію не вказаний момент набрання законом чинності);

• з моменту фактичного отримання акта виконавцями

(якщо нормативно-правовий акт не підлягає опублікуванню);

• з виникненням певних обставин (проголошення війни, надзвичайного стану тощо);

• з дати реєстрації (затвердження) нормативно-правового акта.

Нормативно-правові акти втрачають юридичну силу:

• після закінчення строку, на який вони були прийняті;

• зі зміною обставин, на які вони були розраховані;

• при прямому скасуванні іншим нормативно-правовим актом чи спеціальним актом (рішенням Конституційного Суду);

• при фактичному його скасуванні, тобто коли прийнято новий нормативно-правовий акт з цього самого питання, а попередній формально не скасовано.