27. Юридична доктрина як джерело права.

Юридична доктрина – наукові ідеї, теорії, концепції, вчення, вислові (письмові та усні), а також праці відомих юристів, офіційно визнані й обов’язкові у якості вихідної засади та обґрунтування вирішення конкретних юридичних справ.

Основне практичне значення юридичної доктрини, на сучасному етапі, полягає в формуванні понятійного апарату, тлумаченні правових норм, концептуальному обгрунтуванні проектів нормативних актів. Крім того, досить поширеними є випадки, коли юрисдикційні органи звертаються до за роз'ясненнями у зв'язку з необхідністю кваліфікації того чи іншого юридичного факту.

28. Міжнародний договір як джерело права. Концепції співвідношення міжнародного і національного права.

Міжнародна угода - родове поняття ,що охоплює всі міжнародні угоди, які можуть мати різні найменування: договір, угода, конвенція, пакт, декларація, протокол і т.п., але мають однакову юридичну чинність.

Особливості міжнародної угоди:

1) закріплює волевиявлення сторін з приводу прав і обов'язків, встановлює порядок його реалізації, а також взаємну відповідальність за не­виконання або неналежне виконання добровільно прийнятих на себе зобов'язань;

2) містить загальні правила поведінки і не має персоніфікованого характеру;

3) суб'єктом договору є держава, в особі відповідних органів державної влади;

4) зміст складають є норми права, що ви­никають у результаті згоди сторін та регулюють взаємні інте­реси суб'єктів договору;

5) має тривалий строк дії, він наби­рає чинності лише після проведення відповідної процедури (ра­тифікації);

6) норми угодиє зага­льнообов'язковими до виконання, вони забезпечуються гаранті­ями держави та її органами шляхом застосування різних форм і методів, у тому числі й державним примусом;

7) у разі визнання державоює частиною національного законо­давства і може бути підставою для укладання інших правових актів.

У доктрині вироблено три концепції співвідношення міжнародного і внутрішньодержавного права: одна дуалістична і дві моністичних.

Прихильники дуалістичної концепції вважають, що міжнародне право і внутрішньодержавне право "є окремими правопорядками".

Представники моністичних концепцій визнають єдність обох систем права, вважаючи, що міжнародне і внутрішньодержавне право - це складові єдиної системи. Моністичний напрям у свою чергу поділяється на дві гілки: 1) концепцію примату (верховенства) внутрішньодержавного права; 2) концепцію примату міжнародного права.

Концепція примату внутрішньодержавного правабула поширена наприкінці XIX - на початку XX ст. серед німецьких юристів. Теоретичнаоснова цієї концепції-ідеї Г. Гегеля про те, що держава правомочна з власної волі створювати і змінювати не тільки норми внутрішньодержавного права, а й норми "зовнішньодержавного права", тобто міжнародного права. Продовжуючи цю думку А. Цорн стверджував, що міжнародне право юридично є правом лише тоді, коли воно право державне.

Концепція примату внутрішньодержавного права була поширена в кінці XIX - на початку XX ст. у Німеччині тому, що в цей час економіка країни переживала підйом і потребувала нових ринків збуту та сировини. Але навіть буржуазне міжнародне право було певною перешкодою на шляху німецької експансії. Це і викликало появу концепції верховенства внутрішньодержавного права над міжнародним, з тим щоб теоретично виправдати дії німецького мілітаризму на міжнародній арені.

Міжнародна практика не пішла у цьому напрямі, а статус норм внутрішньодержавного права у праві міжнародному був визначений Міжнародним Судом ООН у рішенні у справі Бельгія проти Іспанії від 5 лютого 1970 р.: "У міжнародному праві повинні враховуватися норми внутрішньодержавного права, що отримали загальне визнання в національних правових системах".

Слід зазначити, що і міжнародне, і внутрішньодержавне право-дві самостійні системи права, що перебувають у взаємозв'язку і взаємодії. Об'єктивно немає примату однієї системи права над іншою, оскільки вони регулюють різні види соціальних відносин. Проте у зв'язку з тим, що норми міжнародного права мають на меті забезпечити загальний мир і безпеку, захистити права й основні свободи людини, сприяти плідній співпраці держав у різних сферах, тобто закріплюють і забезпечують досягнення вищих цілей та цінностей людства, держави можуть у своєму конституційному і поточному законодавстві проголосити визнання верховенства норм міжнародного права над нормами внутрішньодержавного права. Робиться це не через об'єктивно властиве верховенство системи міжнародного права над внутрішньодержавним, а з метою свідомого об'єднання потенціалу двох систем права в справі прогресивного розвитку людства й охорони вищих цінностей людської цивілізації.