15. Зміст права. Об'єктивне і суб'єктивне в праві. Право як міра свободи особи і масштаб її поведінки.

Об'єктивне право - система офіційно виражених і визнаних у суспільстві, охоронюваних державою правил (регуляторів), згідно яким здійснюване членами суспільства поводження оцінюється як правомірне або неправомірне. Об'єктивне право включає правові принципи, дефініції, суб'єктивні права, юридичні обов'язки. Суб'єктивні права - система закріплених в об'єктивному праві дозволів (можливостей) здійснення відповідного поводження, результатом якого є придбання (досягнення) матеріальних й/або нематеріальних благ.

Справедливість у праві виражає принцип: «Права одного суб'єкта закінчуються там, де починаються права інших суб'єктів» й означає вимогу належними, обумовленими поданнями про права людини, поводження всіх суб'єктів громадського життя (громадян, держави й т.д.).

16. «Існуюче» і «належне» у змісті права.

Існуюче в праві виражається, по-перше, у закріпленні правом прав та свобод (можливого поводження) суб'єктів суспільних відносин, і, по-друге, у сприйнятті права як реального регулятора відносин у суспільстві (право як воно є).

Належне в праві виражається, по-перше, у закріпленні правом обов'язків (належного поводження) суб'єктів суспільних відносин, і, по-друге, у сприйнятті права як ідеалу регулювання відносин у суспільстві (право яким воно повинне бути).

17. Право і моральність. Проблема гуманізації права.

Моральність права, надання йому принципів справедливо­сті, — етико-юридична вимога, яка свідчить про генетичну спіль­ність права і моралі, про єдині їх засади з самого початку регулю­вання суспільних відносин. Мораль позитивна до права, якщо його зміст відповідає етичним цінностям, засуджує порушення правопорядку, особливо прав і свобод громадян. Засудження по­ширюється й на випадки, коли порушуються так звані морально байдужі правові норми. Право, як відомо, містить чимало норм, до яких неможливо пристосувати моральні критерії (норми, що визначають структуру організацій, порядок їх діяльності, строк пред'явлення позовів, порядок укладення угод або ведення про­токолу судового засідання тощо). Однак там, де виконання таких дій віднесено до будь-чиїх обов'язків (працівників суду, держав­ної виконавчої служби, нотаріальних контор, прокуратури, орга­нів внутрішніх справ, податкової служби тощо), порушення за­значених норм (недбалість, неохайність, тяганина) породжує моральне засудження винних у цьому працівників.

Характеризуючи співвідношення права і моралі, слід підкрес­лити, що не лише мораль впливає на право, але й навпаки право значною мірою впливає на формування моральних критеріїв. Прикладом є скасування в Україні смертної кари. Суспільна думка не була налаштована на таку зміну в законодавстві. Але прийняті правові норми виявилися переконливими.

Між нормами права і нормами моралі іноді виникають неба­жані протиріччя, коли право вимагає одного, а мораль диктує зовсім інше. Історія нагадує, ще не так давно на підставі вимог законодавства широко практикувалися доноси, що використо­вувалося для розгортання політичних репресій. Нині у ч. 2 ст. 385 Кримінального кодексу передбачено: не підлягає кримінальній відповідальності особа за відмову давати показання під час провадження дізнання, до-судового слідства або в суді щодо себе, а також членів її сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.

Загальною причиною протиріч права і моралі, що виникають, наука називає відставання законодавства від суспільного роз­витку.