73. Правова освіта і правове виховання, їх поняття і значення для формування правової культури.

Правове виховання — цілеспрямована, послідовна, систематична діяльність держави та її органів, а також громадських об'єднань та організацій щодо формування певної системи правових знань, умінь і навиків, правового мислення, правових почуттів — почуття права, законності, почуття поваги до права і закону, до тих соціальних цінностей, які регулюються й охороняються правом і законодавством.

Правове виховання складається з таких частин:

1) завдання, які можуть бути як загальними, так і конкретними;

2) принципи: системність, безперервність здійснення, цілеспрямованість, послідовність, забезпеченість як певними засобами, так і підготовленими кадрами;

3) форми (їх більше 20), серед яких виділяють:

• правову освіту (навчання) — є найбільш ефективною і результативною формою, оскільки вона дає певну систему правових знань;

• правову просвіту — має обмежені завдання — дати певні знання з тих чи інших питань права і законодавства, роз'яснити чинне законодавство;

• правову пропаганду — поширення певних правових ідей, законодавства серед великої кількості населення;

• правову агітацію — розповсюдження правових ідей, знань серед невеликої кількості населення;

• правомірну соціально активну діяльність — здійснюється практично в процесі реалізації норм права;

• самовиховання;

4) зміст — які правові знання та в якому обсязі потрібно викладати;

5) методи — переконання, примусу, позитивного прикладу, заохочення тощо.

74. Правомірна поведінка: поняття, зміст, види, значення.

Правомірна поведінка — це поведінка, яка не суперечить юридичним нормам або основним принципам права певної держави, тобто це соціально корисна діяльність в інтересах більшості членів суспільства.

її можна охарактеризувати як: соціально корисну діяльність; поведінку, що відповідає приписам норм права; поведінку, котра виражається зовні у формі діяння, яке має свідомо-вольовий характер; поведінку, яка має юридичні наслідки. Правомірна поведінка складається з: об'єкта (суспільні відносини, соціальні цінності); об'єктивної сторони (діяння, наслідки, причинний зв'язок між ними та умови вчинення діяння); суб'єкта (фізичні та юридичні особи, які здатні здійснювати свої права й обов'язки); суб'єктивної сторони (мотив, мета, правові установки та інші психічні фактори).

Класифікація правомірної поведінки здійснюється за різними ознаками.

1. За об'єктивною стороною діяння: діяльність та бездіяльність.

2. За формами реалізації норм права: дотримання (додержання); виконання; використання; застосування.

3. За суб'єктивною стороною: принципова поведінка (зумовлюється особистим внутрішнім переконанням у необхідності поводитися правомірно); конформістська (пристосувальна) (зумовлюється прагненням не відрізнятися від інших суб'єктів, які поводяться правомірно ("робити так, як роблять інші")); маргінальна (зумовлюється загрозою юридичної відповідальності у разі вчинення правопорушення).

4. За ступенем активності: пасивна (суб'єкти свідомо не використовують права, що їм належать), звичайна (зумовлюється особистою звичкою без роздумів і сумнівів виконувати будь-який державний припис) та активна (пов'язана з додатковими витратами часу, енергії тощо).

Здійснюючи правомірну поведінку, суб'єкт вступає у сферу дії права і виявляє свій вибір між різними варіантами вчинків (правових і неправових). Вибір правового варіанта забезпечує йому низку переваг; інші суб'єкти зобов'язані сприяти його діям або не втручатися в них; у разі невиконання ними своїх обов'язків держава в правовій формі примусу забезпечує відновлення порушеного права і виконання зобов'язаним суб'єктом відповідних обов'язків.