Тема 7. Методи прийняття управлінських рішень в контролінге

1. Підходи до прийняття управлінських рішень в контролінге.

2. Вимоги до критеріїв прийняття управлінських рішень.

1. Підходи до прийняття управлінських рішень в контролінге

Найважливіший аспект роботи будь-якого керівника - прийняття управлінських рішень, а тому найважливішим завданням системи контролінгу є підтримка прийняття управлінських рішень.

Виконання кожної з функцій управління змушує керівника вирішувати ряд специфічних завдань, найбільш типові з яких: планування, організація діяльності, мотивація та контроль.

Всі управлінські рішення можна розділити на дві групи: запрограмовані та незапрограмовані. Кожна із цих груп пред’являє свої особливі вимоги до контролінгу як системи підтримки прийняття управлінських рішень.

Запрограмовані рішення приймають у стандартних ситуаціях відповідно до готових процедур, традицій, звичок. Запрограмовані рішення можуть бути простими, прийнятими «з ходу», і складними, потребуючими ретельного пророблення. Прикладами запрограмованих рішень можуть служити рішення про покупку матеріалів, рішення про рівень зарплати для нового співробітника й інші. Відповідно й система контролінгу орієнтується на стандартизацію, уніфікацію вихідної інформації і критерії прийняття запрограмованих рішень, розробку єдиних процедур, що чітко описують дії в подібних ситуаціях.

Незапрограмовані рішення приймають у нестандартних, слабко структурованих ситуаціях для рішення нових, незвичайних проблем. Прикладами незапрограмованих рішень можуть бути рішення про вироблення маркетингової стратегії підприємства, рішення про інвестування тимчасово вільних фінансових ресурсів й інші. Для незапрограмованих рішень не існує та не може існувати готового алгоритму. Тому контролінг тут має дослідницький, творчий характер; вихідна інформація, надавана системою контролінгу для прийняття незапрограмованих управлінських рішень, а також самі критерії прийняття таких рішень завжди насамперед орієнтуються на специфіку конкретного завдання.

Внаслідок складності та розмаїття процесу прийняття рішень існує безліч підходів до його вивчення. Залежно від того, який підхід використовується, змінюється й роль контролінгу як системи підтримки прийняття управлінських рішень.

Всі існуючі підходи до вивчення процесу прийняття економічних рішень можна умовно представити у вигляді точек, розташованих на прямій між двома полюсами: з одного боку - абсолютна раціональність, орієнтація переважно на математичні категорії, з іншого боку - абсолютна ірраціональність, сильний акцент на соціальні або психологічні категорії.

I. Процес ухвалення рішення з позицій класичного підходу виглядає в такий спосіб:

• виявлення проблеми;

• визначення мети та вибір критеріїв: установлення значимості («ваги») критеріїв;

• знаходження можливих альтернатив;

• оцінка альтернатив за обраним критерієм;

• вибір найкращої альтернативи.

Існує чотири найпоширеніші ситуації, що сигналізують менеджеру про існування проблеми:

• відхилення фактичних результатів від плану;

• відхилення фактичних результатів від минулого досвіду;

• повідомлення співробітників;

• інформація про діяльність конкурентів.

Основні постулати класичного (раціонального) підходу:

1. Ухвалення рішення є раціональним процесом, орієнтованим на досягнення заздалегідь відомої мети.

2. Існує стійка повна та несуперечлива система переваги, що робить вибір між альтернативами однозначним.

3. Всі доступні альтернативи відомі (тобто має місце ситуація визначеності або відомий повний спектр подій і їх імовірності).

4. Складність процедури ухвалення рішення не принципове: головне - досягнення правильного результату.

Роль контролінгу при раціональному підході складається в наданні максимально повної і точної кількісної інформації, у розрахунку показників, у знаходженні оптимуму.

Всередині раціонального підходу існує кілька теорій, що пояснюють прийняття управлінських рішень: розробка стратегії (SWOT-аналіз), планування стратегії (по Ансоффу), позиціювання (по Портеру).

Найбільш проста із цих теорій - розробка (desіgn) стратегії - була запропонована у 1950-х рр. в перших роботах по стратегічному менеджменту. Відповідно до цієї теорії прийняття управлінських рішень – це контрольований, свідомий, а не інтуїтивний процес (при цьому модель ухвалення управлінського рішення по можливості проста та слабко формалізована). Готових рецептів, на думку прихильників цієї теорії, не існує: кожне рішення приймають із урахуванням специфіки конкретної ситуації. Практичний додаток цієї теорії - широко використовувана в системі контролінгу методика SWOT-аналізу (від англ. слів strength - чинність, weaknesses - слабості, opportunities - можливості, threats - загрози): на основі аналізу зовнішнього середовища (можливості та небезпеки) визначають ключові фактори успіху, на основі аналізу внутрішнього середовища оцінюють сильні та слабкі сторони власно підприємства, а управлінське рішення - результат синтезу цих складових.

Логічним продовженням теорії розробки стратегії стала теорія планування стратегії, що розглядає прийняття управлінських рішень із позицій системного аналізу, кібернетики, дослідження операцій. Яскравим представником цієї школи став Ансофф. Відповідно до теорії планування стратегія прийняття управлінських рішень повинна бути контрольованим, свідомим і формалізованим процесом, у ході якого застосовуються методи системного аналізу, розраховуються спеціальні комплексні показники (такі, як комплексний показник конкурентного статусу підприємства й т.д.). Результатом цього процесу є готове стратегічне рішення, що потім втілюється в плани, програми, бюджети. У рамках цієї теорії контролінг займається, по-перше, проектуванням («конструюванням») самої процедури прийняття управлінських рішень на конкретному підприємстві, по-друге, розрахунком показників, що характеризують позитивні або негативні сторони кожного варіанта управлінського рішення та, по-третє, пошуком оптимального рішення.

На початку 1980-х рр. стала популярної теорія позиціювання, основна ідея якої полягає в існуванні готової, єдиної для всіх матриці стандартних ситуацій і стандартних рішень, а завдання керівника полягає у виборі «потрібної клітинки», «обчисленні» єдино вірного рішення. Практичними додатками цієї теорії є матриця БКГ (Бостонської консультаційної групи), матриця Мак-Кінсі, матриця «продукт-ринок» й інші. Завданням контролінгу в рамках цієї теорії є головним чином оптимізація – «обчислення» управлінського рішення.

II. Постулати принципу обмеженої раціональності (абсолютної ірраціональності) по Г.Саймону ґрунтуються на тому, що «абсолютної раціональності» не буває:

1. Наявна у менеджера інформація про природу проблеми та можливі варіанти її рішення свідомо неадекватна. Одержати більш точну та повну інформацію неможливо (звичайно через відсутність грошей або часу). Значна частина наявної інформації нерелевантна, а тому використання досить спрощених моделей дійсності цілком виправдано.

2. Наявна інформація сприймається перекручено. Людська пам’ять здатна утримувати лише обмежений обсяг інформації. Здатність людського розуму до правильного вибору оптимального варіанта дій обмежена.

3. Менеджер прагне не до максимального, а до задовільного результату. Йому можуть бути відомі не всі альтернативи: досить, щоб він знав хоча б про один прийнятний варіант.

Процес прийняття рішення відповідно до принципу обмеженої раціональності виглядає в такий спосіб:

• виявлення потреби;

• визначення мети та формування набору критеріїв, що характеризують мінімально прийнятний варіант;

• пошук альтернатив (як правило, він проводиться в обмеженої добре знайомої області; набір розглянутих альтернатив свідомо неповний);

• вибір варіанта, що забезпечує прийнятний результат. Відповідно до принципу обмеженої раціональності основне завдання контролінгу - раціоналізація процесу прийняття управлінських рішень на основі використання методів прийняття рішень в умовах невизначеності.

Головна відмінність цього підходу від попереднього (класичного раціонального) складається в концентрації контролінгу не стільки на оптимізації, скільки на встановленні обмежень, що характеризують прийнятні варіанти.

В рамках цього принципу використаються соціологічний і психологічний підходи до прийняття управлінських рішень, які ґрунтуються на впливі свідомості людини та людських відношень на процес прийняття рішень.

Соціологи вивчають процес прийняття рішень як процес групової взаємодії.

Наука психологія визначає прийняття рішень як процес, що відбувається в індивідуальній свідомості керівника, а рішення - як концепції, що формуються в індивідуальній свідомості. Відповідно до наукових подань психології процес прийняття рішень підрозділяється на наступні стадії:

• сприйняття;

• формування концепції (concept attaіnment);

• перетворення концепції.

2. Вимоги до критеріїв прийняття управлінських рішень

Вибір критеріїв залежить від моделі прийняття управлінських рішень у конкретній ситуації. Для будь-якої конфігурації визначальних факторів можна сформулювати вимоги, на які повинен орієнтуватися контролер при розробці системи критеріїв прийняття управлінських рішень:

• повна оцінка всіх економічних наслідків прийнятого рішення в короткому й у довгостроковому періодах, виходячи із цілей підприємства (тобто оцінка всіх релевантних результатів);

• відповідність системі цілей підприємства та несуперечність;

• пристосованість до аналізу в умовах невизначеності;

• об’єктивність і доступність вихідних даних;

• універсальність;

• гнучкість (тобто здатність враховувати зміни, що відбуваються);

• облік специфіки розв’язуваного завдання;

• відповідність особливостям особистості керівника та корпоративній культурі підприємства;

• зрозумілість і зручність у використанні;

• вимірність і об’єктивність;

• орієнтація на перспективу, можливість «раннього попередження».

При розробці системи критеріїв прийняття управлінських рішень перед контролером часто виникають наступні проблеми:

• легко вимірним показникам приділяється надмірно багато уваги, у той час як важковимірювані показники ігноруються;

• короткостроковим факторам приділяється більш уваги, чим довгостроковим;

• важко розробити систему показників, що відбиває зміни важливості різних видів діяльності та цілей підприємства.

У прийнятті управлінських рішень керівник використає кількісні й якісні критерії. Якісні критерії визначають індивідуальну специфіку конкретної ситуації, а кількісні - є більш універсальною характеристикою, тому приведемо саме кількісні критерії прийняття рішень по найбільш важливим для будь-якого підприємства питанням:

• короткострокове планування виробничої програми;

• управління матеріальними потоками;

• вибір між власним виробництвом і закупівлею на стороні;

• установлення цін на продукцію.