Тема 3. Характеристика об’єктів контролінгу

1.Витрати підприємства як основний об’єкт управління в контролінге. Поняття про центри відповідальності.

2. Класифікація витрат.

1.Витрати підприємства як основний об’єкт управління в контролінге. Поняття про центри відповідальності.

Витративідбивають вартість ресурсів, використаних у процесі діяльності підприємство з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг. Успіх підприємства залежить від інформації про витрати на виробництво продукції, тому що:

- витрати на виробництво продукції є базою для встановлення ціни продажу;

- інформація про витрати лежить в основі прогнозування й управління виробництвом і використається при розв’язанні величезної кількості поточних оперативних завдань управління.

На підприємствах аналіз і управління витратами здійснюється не тільки по підприємству в цілому, але й більш детально - по центрах відповідальності.

Центр відповідальності- це сегмент всередині підприємства, на чолі якого є відповідальна особа, що приймає рішення. Також використається поняттяцентр витрат(cost center) - організаційна одиниця або область діяльності, де доцільно накопичувати інформацію про витрати на придбання активів (це структурний підрозділ нижчого рівня, що не володіє відносною самостійністю, такий як виробнича ділянка, бригада, цех). Здійснюється звичайно на великих підприємствах.

Характерні риси системи управління витратами по центрах відповідальності:

- визначення області повноважень і відповідальності кожного менеджера: відповідає тільки за ті показники, які він може контролювати;

- персоналізація документів внутрішньої звітності;

- участь менеджерів центрів відповідальності в підготовці звітів за минулий період і планів (бюджетів) на майбутній період.

Центри відповідальності розділяють по виконуваних функціях:

1. Основні центри відповідальності - безпосередньо виготовляють продукцію, виконують роботи, роблять послуги для споживачів:

а) стосовні до матеріальних витрат - постачання та складське господарство;

б) ділянки та цехи основного виробництва;

в) управлінські - функції управління, наприклад, плановий, фінансовий відділи, адміністрація);

г) збутові - відділ маркетингу та відділ збуту.

Їх витрати можуть бути прямо віднесені на собівартість продукції (робіт, послуг).

2. Допоміжні центри відповідальності - беруть участь у виробництві побічно, роблячи послуги, виконуючи роботи або виготовляючи продукцію, призначену для основних центрів відповідальності:

а) обслуговуючі процес виробництва (відділ технічного контролю, ремонтний цех, інструментальний цех);

б) об’єкти соціальної сфери.

Витрати допоміжних центрів відповідальності неможливо прямо віднести на собівартість продукції, тому їх спочатку розподіляють по основних центрах, а вже потім у складі сумарних витрат основних центрів включають у собівартість продукції.

Визначення витрат по центрах відповідальності є непростим завданням. Особливо важко визначити відповідальність за витрати в таких сферах, як експлуатація та технічне обслуговування устаткування, контроль якості, календарне планування та транспортування вантажів.

Після того, як відповідальність за витрати чітко визначена в організаційному порядку, по кожному елементу витрат у межах кожної зі сфер відповідальності забезпечується інформація двох видів:

- для кожного відповідного елемента витрат, відповідальність за який несе конкретний менеджер, визначається нормативна та припустима величина витрат;

- по центрах відповідальності збираються та повідомляються відомості про фактичні витрати. Порівняння фактичних витрат із припустимими дозволяє відповідальному менеджеру оперативно планувати та контролювати роботу на своїй ділянці.

2. Класифікація витрат

Ціль будь-якої класифікації витрат- допомогти керівнику в прийнятті правильних, раціонально обґрунтованих рішень. Тому суть процесу класифікації витрат - виділити ту частину витрат, на яку може вплинути керівник. У зв’язку з цим, необхідно ввести поняття - релевантна інформація, і зокрема,релевантні витрати(від англ.relevant- доречний, стосовний до справи) - ті витрати, які залежать від розглянутого управлінського рішення або які можуть на нього вплинути, або відрізняються по альтернативних варіантах. Зокрема, витрати минулих періодів не можуть бути релевантними, оскільки вплинути на них уже не можна.

На практиці застосовують різні методи класифікації витрат, відзначимо деякі з них:

1) по можливості віднесення на обраний об’єкт калькулювання (наприклад, продукцію, замовлення й інше):

- прямі витрати(dіrect costs) - витрати, які можна прямо, безпосередньо віднести на конкретний вид продукції або до конкретної партії продукції, так, наприклад, прямі матеріальні витрати. Однак іноді матеріальні витрати бувають занадто великі й їх важко визначити (заклепки та болти на літак). Тоді такі матеріали відносять до допоміжних і витрати на них відносять до непрямих витрат і їх включають складовою частиною в загальновиробничі витрати (ЗВВ).

Наприклад, швейна фабрика: витрати на матеріал, з якого шиють одяг - це прямі матеріальні витрати. Вартість витрачених ниток, ґудзиків, кнопок можна так само порахувати щодо конкретного виробу, але витрати на створення такої системи обліку в багато разів будуть перевершувати вартість цих допоміжних матеріалів, тому їх треба враховувати як непрямі витрати матеріалів і відносити до ЗВВ. Однак так роблять не завжди, наприклад, якщо мова йде про дуже дорогі матеріали (сухозлітне золото в сувенірній продукції).

Прямі трудові витрати містять у собі всі витрати робочої сили, які можна прямо віднести на певний вид готової продукції. Однак з виробництвом зв’язані й допоміжні робітники, майстри, керівники виробництва. Ці витрати не можна безпосередньо віднести на певний вид продукції, вони розглядаються як непрямі трудові витрати, що є частиною ЗВВ;

- непрямівитрати(іndіrect costs) - не можна прямо віднести на конкретний вид продукції. Наприклад, ЗВВ включають всі непрямі витрати.

Основними групами ЗВВ є:

- допоміжні матеріали;

- непрямі витрати на оплату праці (заробітна плата ремонтників, інших допоміжних робітників й інші);

- інші непрямі ЗВВ (витрати на утримання виробничих будинків, технічне обслуговування та ремонт устаткування, комунальні послуги, орендна плата, амортизаційні відрахування від вартості основних фондів й інші).

Непрямі витрати розподіляють по видах продукції пропорційно якій-небудь базі розподілу (прямій заробітній платі виробничих робітників, прямим витратам й інше).

Необхідно відзначити, що прямі матеріальні витрати, прямі трудові витрати та ЗВВ представляють собою сумарні виробничі витрати або виробничу собівартість продукції, що використовується для розрахунку собівартості одиниці продукції шляхом розподілу загальної суми виробничих витрат, які увійшли в готову продукцію, на кількість зробленої продукції.

Однак для забезпечення процесу реалізації продукції і функціонування підприємства як господарської одиниці, у звітному періоді виникають періодичні витрати(perіod costs), які не входять у виробничу собівартість продукції і не враховуються при визначенні її собівартості. До таких витрат відносятьадміністративні витрати та витрати на збут, які повністю списуються на зменшення оподатковуваного прибутку. Ці витрати також ставляться до непрямих.

Розподіл витрат на прямі та непрямі більшою мірою залежить від конкретної ситуації. Якщо на підприємстві виробляється один вид продукції, то всі витрати можуть класифікуватися як прямі.

2) по ступені регульованості витрат (таблиця 3.1).

Таблиця 3.1 – Класифікація витрат по ступені регульованості

Група витрат	Опис	Приклад	Місце виникнення	Часовий обрій
Повністю регульовані	Відбивають чіткий (функціональний) взаємозв’язок між входом і виходом	Основні матеріали	Сфера виробництва та розподілення продукції	Короткий період
Частково регульовані (довільні)	Відсутний твердий причинно-наслідковий зв’язок між входом і виходом. Виникають періодично (наприклад, щорічно)	Реклама	НДДКР, маркетинг, обслуго-вування клієнтів	Більш тривалий період
Слабко регульовані (задані)	Виникають як результат володіння довгостроковими активами (наприклад, основні фонди)	Будівництво нового цеху	Всі функціональні області	Самий тривалий період

Ступінь регульованості витрат залежить від специфіки конкретного підприємства: застосовуваної технології, типу організаційної структури. Тому універсальної методики класифікації витрат по ступені регульованості не існує. Ступінь регульованості витрат може розрізнятися залежно від тривалості періоду часу (при значному періоді часу з’являється можливість впливати наті витрати, які в короткому періоді вважаються слабко регульованими), а також від повноважень особи, що приймає рішення (слабко регульовані витрати з боку начальника цеху можуть виявитися регульованими на рівні директора підприємства).

3) по динаміці витрат щодо обсягу випуску продукції:

- змінні витрати(varіable costs) - у сумі змінюються прямо пропорційно зміні обсягу виробництва продукції (рівню ділової активності), а розраховані на одиницю продукції являють собою постійну величину (витрати на матеріали, заробітну плату основних виробничих робітників);

- постійні витрати(fіxed costs) - у сумі не змінюються при зміні рівня ділової активності, вони є відносно постійними, але розраховані на одиницю продукції змінюються при зміні рівня виробництва продукції. Всі прямі витрати є змінними, а в складі ЗВВ, адміністративних витрат і витрат на збут є як змінні, так і постійні витрати.

Деякі витрати не можна класифікувати ні як змінні, ні як постійні, їх називають напівзмінними(semіvarіable costs) - вони мають одночасно змінні та постійні компоненти (наприклад, плата за телефонні переговори).

Для витрат будь-якої групи існує один або кілька факторів, що визначають їх величину - фактори виникнення витрат (cost drіvers). У багатьох випадках фактором, що визначає величину витрат, як було відзначено раніше, є обсяг випуску продукції. Приклади впливу факторів на величину витрат представлені в таблиці 3.2.

Таблиця 3.2 – Види витрат і фактори, що впливають на них

Вид витрат	Фактор, що впливає на витрати
Орендна плата	Площа приміщення
Страхування майна	Вартість майна
Витрати на утримання їдальні	Кількість працівників
Витрати на оформлення замовлень	Кількість замовлень
Витрати на переналагодження устаткування	Кількість переналагоджень

Впливаючи на ці фактори, менеджер може управляти витратами, наприклад, для зниження витрат на оформлення замовлень необхідно збільшувати частку великих замовлень (одночасно можна одержати знижку за обсяг замовлення). Але необхідно стежити при цьому за зміною витрат на утримання запасів на складі.