не пов’язані між собою, перебувають поза межами міста. У таких випадках часто немає громадського плану використання території. Зонування або існує, або ні. Якщо існуюче зонування забороняє пев- ний тип розвитку, то, як правило, нескладно вимагати і отримувати від місцевих влад (як виняток у зонуванні) дозволу на власність.

З 1965 р. міське розширення в Нідерландах здійснюється згідно із схемою планування. У роботу над схемою залучені центральний, провінційний та муніципальний уряди, дозволяється участь гро- мадськості. Загальне керівництво центрального уряду допомагає провінціям у їхній діяльності при плануванні землі. Провінції мо- жуть розробляти субрегіональні плани, які описують землекористу- вання всіх частин своєї території. Муніципальний уряд вимагає під- готувати план розвитку, затверджений провінційним урядом. Ці процедури означають, що рішення про місце і час процесу розвитку міста є громадським рішенням, у якому беруть участь три урядові рівні та мешканці, а землевласники, яких стосується це рішення, мають у цьому процесі не більший вплив, ніж решта мешканців.

Детальний план розвитку можна порівняти з планом, що підготу- вали підприємці Сполучених Штатів для підрозділу, який у відділі планування слід затвердити на локальному рівні. Рішення щодо роз- витку в Нідерландах є під більшим контролем громадськості, нідер- ландська спільнота потребує більше часу, ніж американська для під- готовки до такого розширення. Коли план затверджений, дозвіл на забудову видається тільки вразі узгодження з планом розвитку.

У Сполучених Штатах перетворення сільськогосподарських зе- мель на землі міського використання набирає більшої ваги. Ферме- ри, які бажають вести сільськогосподарську діяльність, хвилюються через можливість перетворення сусідніх сільськогосподарських зе- мель на землі для міського використання, оскільки тоді зростуть податки на власність і виникнуть певні проблеми, а саме: нові місь- кі мешканці скаржитимуться на шум, запах, пил, хімічні обробки та інші заходи, необхідні для ведення сільського господарства.

2.3.Концептуальні положення теорії землевпорядного проектування

2.3.1. Поняття і сутність землевпорядного проектування

Планування землекористування — це процес прийняття рішень з метою визначення сталої, соціально і екологічно орієнтованої, сус- пільно бажаної і економічно доцільної форми використання земель. Планування землекористування спрямоване на певну площу чи простір, а предметом розгляду є форма землекористування в її суспі- льному контексті.

Розділ 2. Теоретико-методологічні основи землевпорядного проектування

Частина І. Теоретичні основи землевпорядного проектування

Улітературі наводиться також таке визначення: планування земле- користування — це процес інвентаризації і оцінювання стану, можли- востей і обмежень окремого географічного району і його ресурсів, що взаємодіють з населенням, яке проживає на цій території, для визна- чення потреб, бажань і прагнень у майбутньому.

Як зазначалося в п. 2.2, у зарубіжній практиці функції земле- впорядного проектування виконують різні види планування вико- ристання земель.

УЗемельному кодексі України планування використання земель виділено в окрему сферу і охоплює:

загальнодержавні програми використання та охорони земель;регіональні програми використання та охорони земель;природно-сільськогосподарське районування земель;зонування земель.

Одночасно ст. 184 Земельного кодексу України визначає, що роз- роблення загальнодержавної і регіональних програм використання та охорони земель входить у зміст землеустрою, а отже, є предметом землевпорядного проектування.

Планування землекористування є складовою загальнодержавної системи планування. Водночас у зарубіжній практиці планування використання земель і землевпорядне проектування тісно взаємо- пов’язані і в окремих функціях переплітаються.

Планування — функція, що розв’язує проблеми обмежень у ви- користанні земель через урахування обмежених ресурсів суспільст- ва. Планування прямує до досягнення:

суспільного консенсусу;реалізації конкретних заходів;

використання державних органів як носіїв планування. Технократичне планування схематично можна зобразити так, як

показано на рис. 2.3.

КОНСЕНСУС

Рис. 2.3. Основні елементи процесу планування

Загальна організація планування полягає в інтеграції всіх видів діяльності в одну систему. Принцип організації планування можна сформулювати таким чином: усе врахувати, вилучити неістотне.

Основні питання, які слід розглядати, коли йдеться про плану- вання:

1.Хто планує?

2.Для кого планує?

3.Якими засобами?

4.Якими законами керується?

5.План є абсолютним чи орієнтовним?

Складність планування, як і землевпорядного проектування, по- лягає у:

великій кількості альтернатив;

великому переплетінні взаємовпливів;

комплексному поданні.

Хід будь-якого планування можна зобразити логічною схемою, показаною на рис. 2.4.

Інформація про земельні та інші ресурси

Оцінювання цілей розстановки за пріоритетами

Визначення меж доцільного використан- ня земель і управління землекористуванням

Рис. 2.4. Етапи процесу планування землекористування

Отже, процес планування землекористування в зарубіжних кра- їнах багато в чому узгоджується із процесом землевпорядного про- ектування.

Планування охоплює такі основоположні аспекти:

можливості розвитку (виходячи з наявності та якісного стану ресурсів);

прогнози;

Розділ 2. Теоретико-методологічні основи землевпорядного проектування

Частина І. Теоретичні основи землевпорядного проектування

Рис. 2.5. Постановка проблеми при плануванні

Його місце в загальній системі державного планування можна зобразити логічною схемою, показаною на рис. 2.6.

Національне

планування

Планування

землекористування

Проекти

землеустрою

Рис. 2.6. Зв’язок між плануванням землекористування, іншими видами планування та землевпорядним проектуванням

Наведемо ще кілька визначень планування землекористування.

Планування землекористування — планування використання землі впродовж довгих періодів таким чином, щоб воно якнайкраще відповідало цілям проектів і побажанням місцевого населення та зберігало природні ресурси.

Планування землекористування — це оцінювання стану вико-

ристання землі й альтернативних моделей землекористування та інших природних, соціальних і економічних умов з метою вибору і освоєння видів та типів землекористування, напрямів та діяльності, які є найкращими для досягнення поставлених завдань.

Державне планування використання та охорони земель в Украї- ні є об’єктивною необхідністю. Воно зумовлене низкою соціально- економічних чинників і насамперед особливою роллю землі в еко- номічній системі економіки держави.

Завдання планування щодо використання та охорони земель по- лягає у забезпеченні оптимального розподілу земель між галузями виробництва і для інших народногосподарських потреб, а також у максимальному збереженні земель сільськогосподарського призна- чення, особливо найцінніших сільськогосподарських угідь. Це пов’язано також із залученням до сільськогосподарського обігу не- використовуваних земель і постійним підвищенням їх родючості, здійсненням протиерозійних і протисельових заходів, створенням умов для широкої рекультивації земель і всебічної охорони їх від забруднення та засмічення. Для вирішення цих завдань розробля- ють загальнодержавні та регіональні програми використання та охорони земель.

Землевпорядне проектування — це процес пошуку оптима-

льних рішень організації використання земель, формування право- вого режиму землекористування та інформації для прийняття управлінських рішень.

На землекористування мають певний вплив історичні передумо- ви — політика, технології господарювання, стан суспільства та еко- номіки. Кожен із цих чинників відмінний у різних країнах. Ми мо- жемо щось знати про землекористування в інших країнах, але гли- боко зрозуміти його сутність можна тільки в контексті особливих обставин розвитку певної країни.

Результати землекористування мають чотири загальні характе- ристики:

1)які зумовлюють одну чи більше невизначеностей;

2)які можуть виступати і як проблема, і як можливість;

3)яким властиві попит і пропозиція;

4)які можна розглядати як систематично, так і концептуально. Наявність таких характеристик передбачає виникнення питань,

пов’язаних із землевпорядним проектуванням:

Розділ 2. Теоретико-методологічні основи землевпорядного проектування

2)досягнути більшої ефективності у використанні земельних ре- сурсів певної території;

3)зменшити або унеможливити певні ризики;

4)зберегти або захистити цінні елементи довкілля.

Деусон подає три мезошкали і макрошкали завдань планування землекористування:

а) контролювати цілісність розподілу землі серед імовірних ви- користань;

б) досягти певних рівнів виробництва (особливо у сільському гос- подарстві);

в) контролювати змішане використання, щоб забезпечити безпеч- не та приємне довкілля.

Суспільство визначає потенційну неефективність і неякісність, яка виникає при вирішенні ринкових питань землекористування: політики проектують процеси, які регулюють рішення землевлас- ників, а землевпорядники, здійснюючи землевпорядне проектуван- ня, їх застосовують, ураховуючи при цьому «загальні блага». Цей підхід заснований на передумові існування так званого загального блага, загальносуспільних цінностей.

Для обґрунтування необхідності проектування землекористуван- ня можна навести велику кількість аргументів. Наприклад, зару- біжний вчений Д. Стівен вказує на такі головні збитки внаслідок безпланованого використання територій:

нераціональне використання земель сільським господарством;

існування землекористування, що призводить до деградації ґрунтів;

позапланове вирубування лісу без забезпечення лісовіднов- лення;

перевикористання водних ресурсів.

Інший зарубіжний вчений Дудал бачить основний обов’язок про- ектування землекористування у забезпеченні людства продуктами харчування. Дослідження FАО стосовно майбутнього світових ре- сурсів продуктів харчування дали такі висновки:

1.У цілому світ має в своєму розпорядженні достатньо землі для постачання продуктами сучасного і майбутнього населення планети.

2.Земельні ресурси нерівномірно розподілені як у межах країн, так і між ними.

3.У країнах, які розвиваються, витрати на виробництво є вели- кими, потрібно обов’язково враховувати проблемність самозабезпе- чення цих країн.

4.Беручи до уваги деградацію земель, особливо ґрунтів як ресур- су, потрібно дбайливо його охороняти.

5.Існують території, земельні ресурси яких не готові нині забез- печувати проживання населення.

Розділ 2. Теоретико-методологічні основи землевпорядного проектування