2.5. Управління ризиком.

Основним питанням теорії і практики безпеки життєдіяльності є питання підвищення рівня безпеки. Порядок пріоритетів при розробці будь-якого про-екту потребує, щоб вже на перших стадіях розробки продукту або системи у відповідний проект, на скільки це можливо, були включені елементи, що вик-лючають небезпеку. На жаль, це не завжди можливо. Якщо виявлену небезпе-ку неможливо виключити повністю, необхідно знизити ймовірність ризику до припустимого рівня шляхом вибору відповідного рішення. Досягти цієї мети, як правило, в будь-якій системі чи ситуації можна кількома шляхами.

Шляхи зниження ймовірності ризику до припустимого рівня:

1. повна або часткова відмова від робіт, операцій та систем, які мають високий ступінь небезпеки;

2. заміна небезпечний операцій іншими — менш небезпечними;

3. удосконалення технічних систем та об’єктів;

4. розробка та використання спеціальних засобів захисту;

5. заходи організаційно-управлінського характеру, в тому числі контроль за рівнем безпеки, навчання людей з питань безпеки, стимулювання безпечної роботи та поведінки.

Кожен із зазначених напрямів має свої переваги і недоліки, і тому часто заздалегідь важко сказати, який з них краще. Як правило, для підвищення рів-ня безпеки завжди використовується комплекс цих заходів та засобів.

Управлінням ризиком — це такий підхід до зменшення ризику небезпе-ки, що полягає в порівнянні витрати на заходи та засоби для підвищення рів-ня безпеки й рівня зменшення шкоди, який очікується в результаті їх запро-вадження, для того, щоб надати перевагу конкретним заходам та засобам або певному їх комплексу.

В основі управління ризиком лежить методика порівняння витрат і одержуваних вигод від зниження ризику.

Існують технічні, організаційні, адміністративні та економічні мето-ди управління ризиком. До економічних методів відносяться ліцензування, страхування, грошові компенсації збитків, платежі за ризик.

Серед питань управління ризиком не останнє місце посідає вартість цього управління.

Аспектом того, як встановлюються співвідношення витрат з розміром прийнятного ризику, є можливість контролювання чи ліквідації ризику. Деякі небезпеки, що мають відносно низький рівень ризику, вважаються неприпус-тимими, хоча їх досить легко контролювати та ліквідувати. Навпаки, існують інші небезпеки, які вважаються допустимими, хоча мають великий потенціал ризику, через те, що їх важко або практично неможливо усунути. Таким чи-ном, вартість не є єдиним та головним критерієм встановлення прийнятного ризику. Важливу роль, як показано вище, відіграє оцінка процесу, пов’язана з визначенням та контролем ризику.

В Законі України „Про об’єкти підвищеної небезпеки” (від 18.01.2001 р. № 2245-ІІІ) під управлінням ризиком розуміється процес прийняття рішень і здійснення заходів, спрямованих на забезпечення мінімально можливого ризи-ку. Мету управління ризиком при здійсненні діяльності потенційно небезпеч-ного об’єкта можна визначити як забезпечення безпеки персоналу і навколиш-нього природного середовища шляхом встановлення і підтримки прийнятно-го рівня ризику при використанні оптимальним чином з максимальною ефек-тивністю наявних матеріальних ресурсів.

Управління ризиками — це діяльність, пов’язана з ідентифікацією, аналі-зом ризиків і прийняттям рішень, спрямованих на мінімізацію негативних наслідків настання вихідних подій (явищ) і/чи зменшення імовірності їхньої реалізації до прийнятних значень. У загальному випадку процес управління ризиками при здійсненні діяльності на об’єкті включає виконання шести про-цедур та постійний моніторинг і контроль:

1) Планування управління ризиками — це процес прийняття рішень по зас-тосуванню методології ризик орієнтованого підходу для конкретної діяль-ності;

2) Ідентифікація ризиків визначає, які ризики можуть вплинути на діяль-ність, що розглядається. Характеристики цих ризиків повинні бути оформ-лені документально. Ідентифікація ризиків повинна проводитись регулярно протягом усієї діяльності об’єкта;

3) Якісна оцінка ризиків — це процес якісного аналізу результатів ідентифі-кації, а також визначення подій, що роблять найбільший внесок у загаль-ний ризик і які потребують вживання заходів до їхнього зниження;

4) Кількісна оцінка ризиків визначає значення ймовірності виникнення ризи-ків і впливу їхніх наслідків на діяльність, що допомагає прийняти опти-мальні рішення й уникати невизначеності при цьому;

5) Планування реагування на ризики — це розробка методів і технологій зни-ження негативних наслідків ризиків. Якісне, науково обґрунтоване плану-вання можливе за умови виконання всіх попередніх етапів процесу;

6) Реалізація прийнятого рішення здійснюється як заключний етап всієї ро-боти з управління ризиками, на основі попереднього планування. Це мо-жуть бути дії, які повинні бути виконані негайно, або протягом якогось не-тривалого терміну, чи довгострокові заходи, що потребують значних мате-ріальних ресурсів;

7) Постійний моніторинг і контроль параметрів проводяться з метою перевірки дотримання вимог встановлених норм.