33. Державна бюрократія як складова частина політичної еліти.

Частиною правлячої еліти є бюрократичний апарат. Iнодi він вважається складовою політичної еліти. Представники бюрократичної еліти надiленi повноваженнями для прийняття важливих рішень, що часто є визначальними. Вони мають змогу істотно впливати на характер і на реалiзацiю політичних рішень, які самі ж готують.

Політичні еліти здійснюють свою владу над народом через державну бюрократію (апарат), яка виконує роль посередника між вершиною політичної системи (політичною елітою) і її основою (громадянами). Держбюрократія є провідником і виконавцем рішень політичної еліти, заломлює їх через призму конкретних ситуацій у своєму професійному середовищі - судді, міліціонера, податкового інспектора і тому подібне Держбюрократія претендує, з одного боку, на вираження інтересів панівного класу і усього суспільства, а з іншої - має власні інтереси збереження і зміцнення свого статусу. Якщо держбюрократію не контролювати, то вона має тенденцію до розширення своїх владних повноважень. Це веде до бюрократизації політичної системи. Макс Вебер не випадково стверджував, що проблема влади в суспільстві - це проблема контролю над бюрократією. Слабкість держбюрократії смертельна для будь-якої політичної системи. Вона є необхідне зло, без якого не обійтися. В період соціальних революцій відбувається заміна одних бюрократів на інших або по соціальному положенню (як було при більшовиках), або за національною ознакою, як це відбувається зараз в колишніх республіках СРСР.

34.Характерні риси і особливості політичної еліти в Україні.

Під політичною елітою, в тому числі й в Україні, найчастіше мають на увазі "меншість суспільства, що становить собою достатньою мірою самостійну, вищу, відносно привілейовану групу, наділену особливими психологічними, соціальними і політичними якостями, яка бере безпосередню участь у прийнятті і здійсненні рішень, пов’язаних з використанням державної влади або впливом на неї". Як складова частина правлячої еліти пострадянського типу вона поділяється на відкриту і тіньову групи.

Головна особливість формування політичної еліти в Україні полягає в тому, що воно переживає трансформаційний етап, який ще далеко не завершився. Це підтверджується наступними вагомими фактами: неусталеністю політичної структури суспільства, одним із показників чого є продовження процесу створення політичних партій (зараз їх понад 120) та об’єднань (останній приклад – оформлення низки виборчих блоків партій – "Наша Україна", "За єдину Україну", Блок Юлії Тимошенко тощо; незавершеністю структуризації правлячої еліти у різних ешелонах влади, що підтверджується, зокрема, приходом до влади "більшості" у Верховній Раді, постійними змінами у складі депутатських груп;, публічно непрозорою політичною спрямованістю представників правлячої еліти. Особливо властива кон’юнктурна зміна власних поглядів для другого ешелону сучасних партійних діячів, хоча вона не обминула й лідерів цих організацій. Сутність політичної кон’юнктури полягає в тому, що насправді той чи інший діяч не має глибоко усталених світоглядних, політичних позицій і намагається якомога швидше і безболісніше пристосуватися до поточного політичного моменту; початковістю, незавершеністю формування, а також недосконалістю існуючих механізмів утримання та передачі влади, а особливо її відповідальності перед суспільством (останнє фактично тільки задекларовано).

Треба зауважити, що великий вплив у сенсі формування сучасної української політичної еліти на її соціальне представництво, якісний склад, професійну компетентність і результативність роботи справляє система її рекрутування або відбору. На жаль, незважаючи на очевидний прогрес у цій сфері політичного, державного життя, за роки незалежності у державі почали складатися певні негативні – принципи формування нової еліти. Зокрема негативні:1) особиста відданість як головний критерій добору на керівні посади; 2) земляцтво, досвід попередньої спільної роботи, взаємна зобов’язаність; 3) клановість; 4) протекціонізм.