67. Націоналізм, його сутність і роль у політичному житті.

Націоналізм - ідеологія, психологія, соціальна практика, світогляд та політика підкорення одних націй іншим, проповідь національної винятковості та переваги, розпалювання національної ворожнечі, недовір'я та конфліктів.

За походженням націоналізм - політика, ідеологія та соціальна практика буржуазії у національному питанні та первісно спрямований на консолідацію нації, на перемогу національних рухів у боротьбі з феодалізмом. Націоналізм широко розповсюджений у всьому світі, проявляється у суспільному житті практично в усіх країнах, але набуває особливої небезпеки у багатонаціональних, багатоетнічних країнах.

Потужний імпульс націоналізм одержує в епоху краху колоніальної системи та боротьби народів колишніх колоній та напівколоній за рівноправність та рівність у світових, політичних та господарських відносинах.

Націоналізм багатоликий та різноманітний з конкретною своєрідністю змісту і завдань, що вирішуються, і за формами прояву. Націоналізм може виступати у вигляді фашизму, расизму та під маскою витонченої науковості з позицій марксизму, лібералізму, демократизму.

Націоналізм проявляється і як великодержавний шовінізм, та як націоналізм малих народів, та як носій насильницької асиміляції, і як національна обмеженість, замкненість, відокремленість тощо. Носіями ідеології та психології націоналізму виступають не тільки буржуазні та дрібнобуржуазні верства, але й селянство, інтелігенція, широкі маси робітників. Націоналізм - серйозна ідейно-політична сила у ви-сокорозвинених країнах, в країнах середнього рівня розвитку, в країнах відсталих економічно.

Необхідно визнати прогресивний зміст наіоналізму, його конструктивну політичну спрямованість, позитивний, формотворчий, тобто націотворчий потенціал, мобілізуючу роль у соціальній творчості нації. Нація, тобто носій політичного суверенітету, народжується з націоналізму, а не навпаки.

68. Політична психологія як складова політичної свідомості.

Політична психологія – сукупність відчуттів, емоцій, переживань, настроїв, пов'язаних з політичними явищами; у структурному вимірі, як ми зазначали, входить до сфери політичної свідомості. Це сукупність духовних утворень, яка сприяє виробленню у людини безпосередніх мотивів і установок політичної поведінки.

Політична психологія – це практичне усвідомлення суб’єкта владних відносин.

У політичній психології домінуючу роль відіграють чуттєві елементи свідомості, які орієнтують її на відображення сучасних інтересів людини.

З функціональної точки зору політична психологія демонструє наскільки переживання і сподівання, емоції і розчарування людей стали науково-подібними і систематизованими під ідеологічним впливом.

Політична психологія у структурному вимірі входить до сфери політичної свідомості.

Нині можна впевнено стверджувати, що необхідність глибокого вивчення політико-психологічних аспектів соціальних процесів і діяльності суб'єктів політики викликана самим життям.

Недооцінювання психологічного компонента в політичному житті призводило не тільки до низького рівня вивчення політичної свідомості суспільства, а й до її надмірної ідеологізації.

Варто також виокремити функції політичної психології: пізнавальну (гносеологічну), адаптаційну та мотиваційну.

Пізнавальна функція політичної психології полягає в можливості не лише доповнення політичними почуттями інформації, отриманої раціонально-логічним шляхом, а й заміни її під час вибору людиною своєї політичної позиції. Особливо яскраво це виявляється в разі зміни суспільно-політичних парадигм, кардинальних замін провідних цінностей.

Адаптаційна функція політичної психології передбачає забезпечення пристосування суб'єкта політики (насамперед людини) до навколишнього середовища.

Мотиваційна функція політичної психології полягає в перенесенні політичних цілей і намірів зі сфери свідомості до сфери політичних дій, політичної поведінки.