23 Сутність, типи, види і мотивація політичної поведінки особи

Під політичною поведінкою розуміють будь-яку форму участі у здійсненні влади або протидії її здійсненню. Це поняття розкриває структуру й механізм політичної діяльності. Воно охоплює участь у формальних організаціях і масових рухах, залученість до різних елементів політичної системи чи свідоме відмежування від них, активну публічну маніфестацію своїх поглядів з метою впливу на політичні інститути чи політичну апатію. Отже, політична поведінка проявляється у багатоманітних формах.

М. Вебер залежно від ступеня участі людей у здійсненні влади розрізняв три типи політичної поведінки: політики за випадком, політики за сумісництвом і політики за професією. Політиками за випадком є більшість громадян. Участь у політиці для них не є ні професійним, ні постійним заняттям і виявляється лише час від часу. Політики за сумісництвом ведуть політичну діяльність лише в разі необхідності, і вона не є для них першочерговою справою життя ні в матеріальному, ні в інтелектуальному аспектах. Політики за професією живуть «для» або «за рахунок» політики. Політична діяльність є для них професійним заняттям і основним джерелом засобів існування.

Поширеною є типологія політичної поведінки, запропонована польськими дослідниками. Вони розрізняють два основних типи: відкритий (політична дія) і закритий (політична бездіяльність, або іммобільність).

Для розуміння мотивів політичної поведінки в її найпоширенішому вигляді потрібно враховувати, що сприйняття насамперед власної користі є нездоланною рисою людської природи, і ставлення людини до політики зумовлюється передусім прагненням реалізації особистих інтересів. Прагнення людини до влади не в останню чергу пов'язане з тим, що оволодіння нею є найкоротшим шляхом до встановлення особистого впливу і збагачення. Для того щоб досягти успіху, майстерності, досконалості майже в усіх видах діяльності -- ремеслі, науці, мистецтві, спорті тощо, потрібні багаторічне навчання, довготривала практика, тренування. Політика є чи не єдиним видом діяльності, який дає можливість швидко зробити кар'єру, а відтак і використати набуту владу з метою особистого збагачення.

24. Сутність і наслідки відчуження людини від політики.

Політична іммобільність-виключення людини з політичного життя, її відчуження від політичної влади, своєрідна негативна різновидність результату політичної соціалізації особи. Політична іммобільність може виражатися в різних формах: апатія до політичних подій, байдужість до політичних явищ, подій, бойкот виборів, різних політичних акцій. Політична іммобільність зумовлюється відсутністю збалансованості в механізмах політичної соціалізації на соціальному, соціально-психологічному та між-особовому рівнях, панування відповідного типу політичної культури чи неприйняття існуючого політичного режиму тощо.

З позицій науки про політику важливо знищення соціального відчуження людини і створення умов для всебічного розвитку її сил і здібностей. Подолання соціального відчуження здійснюється у сферах праці, політики й культури. Якщо відчуження взагалі - то це соціальний процес, що характеризується перетворенням діяльності людини і її результатів у самостійну силу, панівну над ним і ворожу їй, що відчуження людини від політичної влади підвищує політичну владу до рангу такої сили. Проблема подолання відчуження людини від політичної влади зв'язується з подоланням економічного відчуження.

Певний ступінь автономії людини, спроможність її, виражаючись визначенням Іммануїла Канта, «бути добродієм самому собі», самохіть обраним принципам, є теж наслідком процесу політичної соціалізації особи. Розглядаючи автономію людини як результат політичної соціалізації в процесі реалізації комплексу «інтересу», коли проводиться лінія дистанціювання людини від політичної влади, то при комплексі «примушування», «підкорення» політизація особи має лише видимість. Звичайно ж, це бачиться парадоксом: результат залучення людини в політику - її автономія, досягнута нею свідоме усунення від політичного процесу.