5} Організовувати позамаску роботу з української мови та літератури;

6) проводити класні години.

Під час проведення уроків як із мови, так І з літератури з подання нового матеріалу в його закріпленні особливих труднощів не було. Складніше проводити уроки аналізу контрольних робіт чи диктанту, а також уроки з розвитку мовлення.

За час педагогічної практики проводила позакласну роботу зі спеціальності: лінгвістичну вікторину, тиждень українськоїмови. До шевченківських свят «В сін'ї вольній, новій,,.)* випустила з учнями стіннівку,

Які ж труднощі були під час практики?

1. Ие завжди могла підвести учнів до сприйняття наочності та організувати роботі? з нею. Найчастіше наочність виконувача лише ілюстративну функцію, а не була важливим органічним еле­ментом уроку.

2. Важко встановяшшпи зв 'лзокужс ■вивченого учнями мате­ріалу з тим, що вивчається, а також показувати перспективу практичного його використання.

3. Не завжди вдало могла визначити виховну мету уроку, хоча протягом уроку її забезпечувала.

4. Не завжди враховувала психічний і фізичний стан дітей на уроці а намагалася утримувати увагу зауваженнями до класу

Висновки:

1. Педагогічна практика поглибила, закріпила знання з фахових і пешояого-педагогічник дисциплін, здобуті в інституті, та дала змогу застосувати їх на практиці.

2. Виробила вміння проводити різні типи уроків, застосову­вати різні методи й форми роботи, які активізують пізнавальну діяльність учнів

3. Закріпила впевненість у правильності вибору професії й фа­ху, викликала прагнення вивчати спеціальні та психолого-пєдаго-гзчні дисципліни у вузі, вдосконалювати свої педагогічні здібності розширювати свою ерудицію.

4. Дала змогу відповідно до знань з педагогіки, психології й ф ізіології проводити нввчадмю-виховну роботу з дітьми середньо­го шкільного віку.

5. Покатала функції класного керівника й дала змогу випробу- вати себе в них.

6. Дата імогу протягай шести тижнів спостерігати за на-

вчально-виховною роботою в шкот/, анаїізувати ЇЇ й робити висновки.

22.03.99 (Піяпне)

§ 31. Особливості відмінювання Іменників II відміни

До II відміни належать: а) іменники чоловічого ролу з нульовим закінченням: (день, обрій, дій) та із закінченням -о {батько. Петро): б) іменники середнього роду з закінченням -о. -є (озеро, небо. море, пазе) та -а (орф -я) (щастя, життя, міжгір'я), крім тих. які піл час відмінювання набувають суфіксів -от-, -ят-, -ем-(теляти. курчати, іисні).

При підмінюванні Іменників II відміни слід звернути уші у на деякі складні для вживання відміїпсові форми.

У родовому відмінку імеїптики чоловічого роду мають закін­чення -а(-я) та -)і-нз) залежно від їх лексичного значення.

Закінчений -а(-и) мають іменник.! які ознвчають:

назви Істот, осіб: учитсія", товариша, ваш. Діда Марою; назви ісонкрстних обчислюваних предметів: кіена. ножа, гло­буса, зошита.

назви мір довжини, площі, ваги, об'єму, часові» проміжків: метра, гектара, кіїограча. кілометра, тижня, минця. карбован­ця (ж року, піку);

іменники І термінологічними значеннями: квадрата, атома, ромба, відмінка, числівника, підмета;

власні назви населених ітунктів: Києва, Харкова. Лондона, Обухова;

гідроніми з наголошеним закінченням. Дніпра, Дінця, Дністра

(але Иізу, Єнісею);

назви місяиів, шив тнжші: жовтня, понеділка, вівторка,

четверга.

зменшені форми (садка, ліска, ярка).

закінчення -у(-ю)

чають іменники, які шначіють:

назви збірних понять: колективу, люду, ансамблю:

назви маси, речовини: чаю. бензину (але хтіба, вівса/;

натви установ, закладів, органітацій: інституту. клубу, теат­ру, тиісаріату:

наїви будівель та їх частин: вокзалу, пашцу, поверху, коридору (і наголосом на закінченні — -а('я): миоіа. гаража, куреня: у назвах архітектурних деталей: карнига);

назви явіпц природи: дощу, вітру, туману, граду:

назви держав і територій: Кавказу, Донбасу. Китаю. Казах­стану:

назви абстрактних понять, станів, процесів, суспільнігх І науко­ва гечій; руху, мітингу, польоту, бігу: назви відчуттів: болю. жалю, страху;

назви просторових понять: щрзу, майдану рХІС горба, хутора'; назви ігор, танців: футболу, хокею, вальсу голе гопака. ко~ іачкаі;

терміни іншомовного походження: синтезу, імпульсу, сюжету.

Деякі іменники мають паралельні закінчення -аі-я) чи -у(-ю) залежно від: а) значеній: каченя (великою) — каменю (назва ма­теріалу); листопада (місяця) — листопаду (порн опадання листа); блока (частини споруди) — блоку (об'єднання держав); б) наго­лосу: моста — мосту; стала — гтіілтї палка — т'/лку.

У давальному відмінку однини іменники чоловічого та серед­нього роду, шо означають назви істот, мають закінчення чнзі. -еві (-сеі) та ~у (-ю): Петрові, начальникові жураялеві, немовляткові і Павлу, шахтарю, добродію, немтлятку. Якщо поряд вживають­ся два іменники чоловічого роду у давальному відмінку, перший пннх слід вживати із закінченням-о*/'-ев/, -еві). л наступний — т -у(-ю): директорові Кравчуку Андрію Петровичу, деканові Галу-бенку (закінчення -ові. -еві (-еві) переважають у назнпх істот. -уі-ю) — у назвах неістот).

У знахідному відмінку однини іменники, що називають кон­кретні предмети, мають паралельні форми: купи» п чин і плаща; знайшов олівець і олівця.

В орудному відмінку поряд із закінченнями -ом. -ем (-см) (май­данам, болем) вживаються закінчення -ям: гнанням, обличчям та -им, члес мають прізвища на -ав, ев (-се), -ів (їв), -ин, -ін (Гн>: Виногг-юдовим, Гаршиним (але Дарвінам, ЧаплІнамІ.

Роїділ III