29.Предмет філософії б. Рассела.

РАССЕЛ (Russell) Бертран (1872-1970), англійський філософ, логік, математик, громадський діяч. Навчався і в подальшому викладав у Кембриджському університеті, неодноразово запрошувався для викладання в університети інших країн, насамперед США. Його першою книгою була 'Німецька соціал-демократія "(1896, російський переклад 1906). Під час навчання в університеті перебував під впливом "абсолютного ідеалізму '(британської версії неогегельянства), але згодом разом зі своїм колегою Д. Е. Муром став противником ідеалістичної метафізики, поклавши початок традиції аналітичної філософії.

Предмет філософії

У творах Рассела можна зустріти кілька визначень предмета філософії, проте найбільший інтерес представляє його раннє трактування філософії як правильного логічного (глибинного) аналізу мови ('логіка є сутність філософії'). Найважливіша якість філософії, по Расселу, - здатність усувати всілякі парадокси. В 'Історії західної філософії "він характеризує філософію як' нічийну землю між наукою і теологією '; взагалі вона має справу з проблемами, ще не освоєними наукою.

Б.Рассел представник неопозитивізму. А представники цього напряму виходили з передумови, що предметом філософії не може бути не тільки теорія буття, а й теорія пізнання, оскільки її рішення змушені виходити на світоглядну проблематику, а це неминуче призводить філософське мислення в сферу "метафізичних" проблем. На їхню думку, філософія взагалі не має предмета дослідження, тому що вона не є змістовною наукою про якусь реальності, а являє собою вид діяльності, особливий спосіб теоретизування. Процес мислення, процес пізнання, на думку логічних позитивістів можуть бути доступними логічного дослідження лише у мовній формі.

30.Соціально-політична доктрина Карла Поппера.

Карл Поппер народився в 1902 р. у Відні в родині юриста, переконаного ліберала, шанувальника Е. Канта і Дж. Ст. Мілля. Батьки його за переконаннями були пацифістами. Основна сфера інтересів Поппера - методологія наукового дослідження, теорія пізнання. Але поряд з філософією його приваблювала і громадське життя. Навесні 1919 р. юний Поппер співпрацював з Комуністичною партією Австрії, виконуючи різні доручення. Але в червні того ж року відбувся розрив. Поппер, за його словами, "уникнув марксистської пастки".

"Я останній запізнілий прихильник Просвітництва, - говорив Поппер в 1958 р. - Це означає, що я раціоналіст і що я вірю в істину і в людський розум" 1. Однак у Поппера, вченого XX століття, помітні й істотні відмінності від класиків епохи Просвітництва. Він відкидає їхню віру в можливість постійного вдосконалення життя людей, називаючи її теорією (або, вірніше, міфом) раціоналістичного оптимізму. Не поділяє Поппер і властивою багатьом просвітителям XVIII ст. переконаності у всесилля людського розуму, його здатності пізнати істину. Попперу близька позиція Канта, в теорії пізнання він дотримується принципів неокантіанства, що набули широкого визнання в природних науках.

Завданням суспільних наук "не є пророцтво про майбутній хід історії". Істина, за Поппера, непізнавана, ми можемо наблизитися до неї, але ніколи її не досягнемо, не існує остаточних, непогрішних джерел знання. Ми не можемо довести істинність наших теорій. За винятком математики, наші аргументи ніколи не є повністю переконливими. При вирішенні тих чи інших проблем нам відкритий тільки один шлях - метод проб і помилок. Але якщо істину встановити і довести неможливо, хибність теорій, тверджень піддається виявленню. Ми йдемо до істини відкидаючи концепції, неправдивість яких доведена. Звідси особлива роль у процесі пізнання відводиться критиці. За Поппера, критика - це "життєдайна кров всякого раціонального мислення" 3. Піддаючи самої суворій критиці різні теорії, ми в експериментальному порядку приймаємо ті теорії, які краще витримали це випробування. Більш надійного підтвердження теорій не існує.

Політичні ідеї Карла Поппера будуються на протиставленні "відкритого" і "закритого" ​​суспільства. Обидва поняття носять значною мірою символічний умовний характер і іноді можуть вживатися в різних сенсах.

Модель закритого суспільства будується Поппером на основі племені. Він так і каже: "племінне чи закрите суспільство". Для нього характерне підпорядкування магічним силам, магічне, або ірраціональне, некритичне ставлення до звичаїв соціального життя. Приписи (закони, звичаї) і заборони (табу) визначають повністю все життя суспільства і людини. Це суспільство можна було б уподібнити клітці, якби не одна обставина: люди не усвідомлять своєї несвободи, своєї пов'язаності повелениями і заборонами, бо вони позбавлені здатності критичної оцінки і самостійного прийняття рішень. У цьому й немає потреби, за них все вирішено традицією, її диктат видається природним, єдино можливим, а аж ніяк не нав'язаним.

Відкрите суспільство - раціональне і критичне. У ньому панують розум і свобода. Тут відмінності між законами природи і суспільства цілком очевидні. Людина усвідомлює свою автономність, він - не клітинка єдиного суспільного організму. Звідси моральні колізії, необхідність приймати самостійні рішення. Суспільні проблеми служать предметом вільного обговорення. У системі управління відкрите суспільство демократично, в економіці воно вимагає вільного ринку. Поппер не приховує, що відкрите суспільство - це зображення (від себе додамо, дуже ідеалізоване) тих порядків, які встановилися в передових країнах Заходу. Вважаючи відкрите суспільство кращим з усіх можливих, бо воно створює передумови для прогресу, Поппер не ігнорує властивих йому протиріч. Багато членів відкритого суспільства "прагнуть піднятися по соціальних сходах і зайняти місця інших членів". Це може привести "до такого важливого суспільного явища, як класова боротьба", тоді як в організмі, яким є племінне суспільство, "не можна знайти нічого схожого на класову боротьбу" (I, 218). Перехід від закритого до відкритого суспільства Поппер характеризує як "одну з найглибших революцій", через які пішов людство "(I, 220). Він супроводжувався труднощами і напругою, пов'язаними з "проблемою тертя між класами, які вперше виникли при краху закритого суспільства". Цю найбільшу революцію почали греки, але вона "все ще знаходиться у своїй початковій стадії, а саме - у стадії переходу від закритого суспільства до відкритого" (I, 220).

Підхід Поппера до держави як соціального явища в значній мірі визначається його критикою марксистської методології. За Марксом, міркує Поппер, політика виявляється на останньому місці, вона залежить від системи економічних класових відносин, характер яких диктується розвитком техніки. Поппер приходить до протилежного погляду на речі. Для нього "політична влада має фундаментальний характер".