43.Еволюція поглядів Карала Ясперса

Карл Ясперса називають основним представником екзистенціалізму. Він прийшов до нього від психіатрії.

Його перша книга під назвою "Загальна психопатологія" (1913) стала основою для дисертації на здобуття ступеня доктора психології. Свою дисертацію з психології Ясперс написав під впливом психологічних ідей раннього Гуссерля і "розуміючої психології" Дільтея. Але досить скоро його інтереси зміщуються в область власне філософії, в результаті чого він пише свою першу філософську роботу "Психологія світоглядів" (1919). Тут слід зауважити, що дуже рано Ясперс познайомився з філософією Спінози, яка викликала його пильний інтерес. Але цей інтерес, як констатує у своїй "Автобіографії" сам Ясперс, на жаль, не отримав подальшого розвитку. Але той філософський дух, який панував у той час в німецьких університетах, ніяк не стимулював інтерес до філософської класики. Ті лекції з філософії, які Ясперс слухав будучи студентом, зовсім його не влаштовували.. В результаті своїх філософських пошуків Ясперс був змушений винайти власну філософію. Це була спроба повернути духовність позитивістської і кантіанської філософії, які перетворилися в сухий і нудний формалізм. Крім Спінози, на формування світогляду Ясперса вплинули соціолог та історик М. Вебер, основоположник "філософії життя" Ф. Ніцше і російський письменник Ф. Достоєвський. Свої погляди в найбільш розгорнутій формі Ясперс виклав у роботі під назвою "Філософія" (1931 - 1932). У створенні цього тритомного твору, як і в житті взагалі, велику допомогу йому надала дружина, яка отримала філософську освіту. Тому можна вважати, що це до деякої міри праця двох, хоча робота і вийшла під прізвищем одного тільки Карла Ясперса. Крім зазначеної "Філософії", до відомих робіт Ясперса відносяться: "Розум і екзистенція" (1935), "Ніцше" (1936), "Екзистенціальна філософія" (1938), "Філософська віра" (1948), "Сенс і призначення історії" (1949), "Введення у філософію" (1950) та інші.. Уже в перших своїх роботах, включаючи "Філософію", Ясперс висловлює різке неприйняття того, що в сучасній філософії панує об'єктивізм в розумінні людини, характерним прикладом якого є установки позитивістів. До людини тут підходять як до об'єкта, доступному зовнішньому вивчення. У ньому бачать щось, що можна осягнути і вичерпати в науковому аналізі. І в цьому, згідно Ясперса, головна обмеженість всієї традиційної філософії. У дусі поглядів Вебера і неокантіанців Ясперс вважає, що в індивіді завжди є щось, що недоступно об'єктивного аналізу. Але, на відміну від неокантіанців Баденській школи, він вважає, що зазначене необ'єктивуючий початок особистості недоступний науці взагалі Це необ'єктивуючий початок особистості Ясперс іменує "екзистенцією". Також Ясперс зближує філософію і релігію і в чомусь їх навіть ототожнює. 44.Екзистенція, трансценденція та свобода у вченні Карала Ясперса

Екзистенція і трансценденція За Ясперсом, світ взагалі не можна мислити як предмет, як об'єкт пізнання або місце програми практичної дії. Людину ж не можна розглядати об'єктивно, як це робила попередня філософія. Але як можна зрозуміти людину? Людину, за Ясперсом, треба зрозуміти як екзистенцію. Це центральне поняття екзистенціалізму. Специфіка екзистенціалізму Ясперса проступає в його вченні про "прикордонні ситуації", яке послужило в подальшому основою для захисту "культурно-психологічної цінності". Згідно Ясперсу, справжній сенс буття відкривається в людині лише в моменти найглибших життєвих потрясінь (хвороба, смерть, неіскупімая вина і т.д.). Саме в ці періоди відбувається "крах шифру": людина звільняється від вантажу своїх повсякденних турбот (від "наявного буття-в-світі") і від своїх ідеальних інтересів та наукових уявлень про дійсність (від "трансцендентального буття-в-собі"). Перед ним відкривається світ його глибоко інтимного існування ("осяяння екзистенції") і його справжні переживання Бога (трансцендентного). Основною темою навчань Ясперса є людина та історія як початкове вимір людського буття. На відміну від природничих наук історія вивчає людини, а тому відмінні і методи вивчення. Щоб зрозуміти історію, необхідно дати собі звіт в тому, що ж таке людина, у свою чергу, людське існування розкривається через час, через історичність. Проблема людини спочатку стала перед Ясперсом під особливим кутом зору. Він почав свою діяльність як лікар-психіатр і відразу ж зіткнувся з труднощами спілкування з душевнохворими пацієнтами. Ясперс виявив обмеженість підходу, при якому хвороба досліджується переважно фізіологічними способами і, отже, лікуванню піддається тіло. Однак при цьому не враховується, що "життя людини не є щось суто об'єктивне, подібне життя тварини, а становить одне ціле з душею, яка настільки ж залежить від тіла, як зі свого боку визначає його". Метод психотерапії, створений Фрейдом, не становить винятку: психоаналітик, незважаючи на видимість комунікації з хворим, розглядає його не як особистість, а як досліджуваний об'єкт. Таким чином, тільки при відношенні до людини як до екзистенції, тобто при особистому до нього ставлення, можливо найбільш ефективне лікування. Для розуміння людини, за Ясперсом, необхідно "вчувствоваться", "вмисліться" в нього, в суть його поведінки. Це і призвело до поняття екзистенціальної комунікації. За Ясперсом: "Людина як ціле не об'ектівіруясь. Оскільки він об'ектівіруясь, він є предмет ... але в якості такого він ніколи не є він сам. Тепер вже не можна сплутати об'єктивно-предметне в людині ... в емпіричному сенсі з ним самим як екзистенцією, що відкривається в комунікації ". Екзистенція - це те, що не може ніколи стати об'єктом, а тому є предметом не тільки наукового пізнання, а й філософського споглядання. Перше схильне ототожнювати її з готівковим емпіричним сущим, у кращому випадку з "свідомістю взагалі", а друге - з духом. Екзистенція не може бути "знайдена" серед предметного світу, бо екзистенція є свобода. Звідси випливає наступне: "або людина як предмет дослідження - або людина як свобода". Тут виникає проблема суперечності розуму і душі. Ясперса, почав свій шлях з критики раціоналізму і сцієнтизму, в 1930-і рр.. довелося зіткнутися з нелегкою дилемою: або формальна раціональність, яка не залишає місця для екзистенції і свободи, або бунт проти розуму, як його здійснював Ніцше. За Ясперса, "сьогодні завдання полягає в тому, щоб справжній розум обгрунтувати знову - в самій екзистенції. Зв'язок між ними настільки тісна, що кожен з цих моментів виявляється втраченим, якщо втрачається інший. Екзистенція - є джерело буття, розум таким джерелом не є, проте без нього екзистенція, що спирається на почуття, переживання, сліпий порив, інстинкт і свавілля, стає сліпим насильством ". Екзистенція - це на відміну від емпіричного буття людини, "свідомості взагалі" і "духу" є такий "рівень" людського буття, який вже не може стати предметом розгляду науки. "Екзистенція, - пише Ясперс, - є те, що ніколи не стає об'єктом, є джерело мого мислення дії, про який я говорю в такому ході думки, де нічого не пізнається". З точки зору Ясперса, екзистенція нерозривно пов'язана з "трансценденцією", з богом. "Екзистенція, - пише Ясперс, - потребує іншого, а саме в трансценденції, завдяки якій вона, не створює сомою себе, вперше виступає як незалежне джерело в світі; без трансценденції екзистенція стає безплідним і позбавленим любові демонічним упертістю". Екзистенція як буттєве ядро ​​особистості з особливою силою відкривається самому людині в "прикордонних ситуаціях", про які говорилося вище. Найбільш яскравий випадок прикордонної ситуації, що відкриває кінцівку екзистенції, - це смерть. Не тільки смерть, а й смертельна хвороба, страждання, вина, боротьба теж ставлять індивідуума в прикордонну ситуацію, роблячи неминучим усвідомлення власної кінцівки, вириваючи його зі світу повсякденності, турботи, пристрасті та гніву якого виявляють тепер свою несуттєвість. І лише по-справжньому переживши тендітність і кінцівку свого існування, людина може відкрити для себе трансцендентний світ, піднятися над існуючою реальністю і відчути безсмертя, силу свого духу.   Свобода та керування Важливим поняттям філософії Ясперса є свобода. Ясперс пише про свободу так: "Немає свободи поза буття самості. В матеріальному світі немає ні місця, ні отвори, де б вона могла поміститися". "Або людина як предмет дослідження - або людина як свобода". "Свобода не може бути пізнана, вона жодним чином не може мислитися об'єктивно". За Ясперса, екзистенція - це і є свобода. В результаті своїх роздумів Ясперс формулює висновок: пізнання - справа науки, свобода - справа філософії. Людське буття у Ясперса, так само як і у Хайдеггера, є завжди "буття з іншими". Розв'язати питання про зв'язок розуму та екзистенції (вільної душі) Ясперс намагається на тому грунті, на якій з самого початку будувалося його вчення: на грунті комунікації. Спілкування людей, зв'язок їх із собі подібними - це структурний момент людського буття. Поза комунікацією неможлива, отже, і фізична і душевна свобода людства. Таким чином, вища форма комунікації постає тепер як спосіб поєднати просвітлений розум і "темну душу" людини. "Якщо екзистенція - це буття, то розум вносить в неї початок розуміння, освітлення спочатку темного буття". Комунікацію розглядає Ясперс як один з основних моментів екзистенції. "Порівняння людини з твариною, - пише він, - вказує на комунікацію як на універсальне умова людського буття. Вона настільки є його всеохоплююча сутність, що все те, що є людина і що є для людини ... знаходиться, в комунікації ..." Оскільки не існує екзистенції поза комунікації, остільки - згідно вище розглянутої тотожності екзистенції і свободи - поза комунікацій не може бути і свободи З точки зору Ясперса, комунікація - це не те спілкування, в якому людина грає певні соціальні ролі. У екзистенціальної комунікації виявляється, що таке сам "актор", хто грає різні ролі.