4.Марбурзька школа неокантіанства.

Ідеї Канта ніколи не зникали зовсім. Це напрям в руслі неокантіанства, представники якого зробили спробу трансцендентально-логічної інтерпретації вчення Канта. Свою назву отримала від імені міста, в університеті якого почав свою діяльність засновник школи - Коген, що згуртував навколо себе групу послідовників і однодумців (Наторп, Кассірер та ін.) Як і Кант, представники М.Ш. прагнуть пояснити можливість наукового знання (математичного природознавства, головним чином) і обґрунтувати його загальзначимість. При цьому їх не влаштовує широко поширена в той час завдяки Ф. Ланге психофізіологічна інтерпретація кантівського трансцендентального суб'єкта, яка виходить із його специфічної структурної організації, тотожність якої нібито й обумовлює загально значимість наукової картини світу. М.Ш. робить вирішальний акцент саме на наукове знання, яке існує у формі математичного природознавства, а в якості вирішальної завдання філософії проголошує пошук логічних підстав і передумов цього знання. Шлях вирішення даного завдання йде від самого факту наукового знання до його об'єктивно-логічних передумов. Аналогічна тенденція мала місце вже в теоретичній філософії (трансцендентальної логіці) Канта. Суть її висловлював сам трансцендентальний метод Канта.

Проблеми Марбурзької школи:

• - логіка

• - методологія

• - теорія пізнання.

5.Філософія культури е.Кассірера.

Ернст Кассірер (1874-1945) - німецький філософ і культуролог. Виконав складну творчу еволюцію, проте зберіг ті теоретико-методологічні установки, які засвоїв і розробив в перший період свого становлення як філософа, в який він, почавши з учнівства у Когена, зміг стати одним з визнаних лідерів Марбургськой школи неокантіанства.

3 періоди: від проблематики, пов'язаної з філософським дослідженням наукового пізнання, перейшов до рефлексії над проблемами культури та інших пізнавальних форм. Ключ до розуміння культури бачив у символі.

1-й: неокантіанство. «Поняття про асоціацію і про функцію» (1910), «Життя і вчення Канта» (1918).

2-й: цей етап його творчості (з 1920-х) може бути визначений як період "філософії символічних форм" або як період філософії культури. У цей час Кассірер сприйняв і критично переробив ряд ідей (нео) гегельянства (перш за все пов'язаних з "Феноменології духу" Гегеля) і досить далеко відійшов від ортодоксальної версії Марбурзького неокантіанства. У ньому помітний вплив на нього і кола ідей платонізму та філософії Лейбніца. «Філософія символічних форм в 3 т.» (1923,25,29).

3-й: «Досвід про людину» (1944), «Міф про державву» - опублікований після смерті. В останні роки життя інтереси К. дедалі виразніше стали зміщуватися в область філософської антропології: у 1939-1940 в Гете-Борго він читав відповідний курс. Крім ідей Шелера, які він радикальним чином оспорював (як раніше і ідеї Хайдеггера), велике значення в цей період для К. мали особистість і творчість А. Швейцера.

Основні роботи К.: "Система Лейбніца в її наукових підставах" (1902), "Поняття субстанції і функції" (1910, у російській перекладі відома і як "Пізнання і дійсність"); "Проблема пізнання у філософії і науці новітнього часу" ( т. 1-3, 1906-1920, четвертий том К. написав уже в еміграції), "Ідея і гештальт" (1921), "Про теорію відносності А. Ейнштейна" (1921) ; "Мова і міф" (1925), "До логіки наук про культуру" (1942).

Не жив у Марбурзі, не працював у Марбурзькому університеті, але за проблематикою дуже близько належав до цієї школи.

Філософії культури відповідає головна праця «Філософія символічних форм». Культура виражається у символічних образах, формах.

Мова

Міф

Релігія

Наука

Мистецтво

Історія

Вони по-своєму символізують дійсність, впорядковуючи її. Символи є результатом діяльності трансцендентної чуттєвості.