42. Методи управління ризиком: уникнення ризику; попередження ризику; прийняття ризику; оптимізація ступеня ризику.

Уникнення ризику означає просте ухилення від певного заходу, обтяженого надмірним (критичним чи катастрофічним) ризиком. Утім уникнути ризику для менеджера (інвестора) нерідко означає відмовитись від прибутку, а це пов'язано з ризиком невикористаних можливостей (“закопаних” талантів).

Попередження ризику — це досить ефективний засіб, який, однак, лише в окремих випадках дає змогу зменшити ступінь ризику в бізнесі (менеджменті). Існує багато шляхів щодо цього.

Прийняття (збереження чи збільшення) ступеня ризику — це залишення ризику за менеджером (інвестором), тобто на його відповідальність. Вкладаючи кошти в певну справу, менеджер має бути впевненим, що є змога покрити можливі збитки або що вони йому майже не загрожують.

43. Зовнішні і внутрішні способи зниження ризику. Зовнішні способи зниження ступеня ризику (передача ризику) свідчать про те, що менеджер (інвестор) передає відповідальність за економічний ризик (повністю чи частково) комусь іншому, прагне розподілити ризик серед головних суб'єктів, залучених до справи, чи, наприклад, передати його страховій компанії.

Розподіл ризику полягає в тому, щоб, наприклад, перекласти певну частку відповідальності за ризик на того співучасника реального інвестиційного проекту, який здатний його контролювати краще за інших. Основні суб'єкти певного реального інвестиційного (інноваційного) проекту можуть, наприклад, прийняти рішення, які розширюють або звужують коло потенційних інвесторів: чим більшим ризиком ці суб'єкти мають наміри обтяжити інвесторів, тим важче буде залучити досвідчених інвесторів до цього проекту. Тому безпосереднім учасникам проекту рекомендується, зокрема при проведенні переговорів, виявити максимальну гнучкість щодо того, яку частку ризику вони згодні взяти на себе. Готовність обговорити питання про прийняття на себе (головними учасниками реального проекту) більшої частки (питомої ваги) ризику відкриває простір (збільшує довіру) для залучення до цього проекту широкого кола інвесторів і може переконати досвідчених інвесторів дещо знизити свої вимоги (амбіції) щодо премії за ризик.

Внутрішні способи оптимізації (зниження) ступеня ризику досить різноманітні. Основними серед них є: лімітування; диверсифікація; створення запасів та резервів; здобуття додаткової інформації тощо.

Лімітування  це встановлення ліміту, тобто верхньої межі часу коштів, зокрема грошових тощо. Воно є важливим засобом зниження рівня ризику і застосовується, зокрема, банками, під час продажу товарів у кредит (за кредитними картками), за дорожніми чеками та єврочеками тощо; інвесторами  у визначенні обсягів вкладання капіталу в певний проект тощо.

Диверсифікація – це процес розподілу, наприклад, вкладених коштів між різними об'єктами (адресами) інвестування, які безпосередньо не пов'язані один з одним. На засадах диверсифікації ґрунтується діяльність інвестиційних фондів, які продають клієнтам свої акції, а одержані кошти вкладають у різноманітні цінні папери, які обертаються на фондовому ринку і дають відносно стійкий у середньому прибуток.

Створення резервів, запасів на покриття ймовірних майбутніх збитків є одним з поширених на практиці способів зниження ступеня ризику. Цей засіб є свого роду самострахуванням, яке дозволяє оперативно усувати тимчасові ускладнення у виробничій, фінансово-комерційній діяльності.

Здобуття додаткової інформації є одним з важливих способів зниження ступеня ризику. В умовах використання невичерпних, неоднозначних, неточних даних постає питання про доцільність їхнього уточнення. Що ж до середньо- та довгострокових заходів, які плануються, особливо щодо інноваційних проектів (технічних новинок), то потрібно з'ясувати: чи необхідно терміново почати їхнє впровадження, чи є сенс провести додатковий експеримент для уточнення техніко-економічних показників.

44. Загальні методи оцінки ризику. Ризик визначають як відхилення сподіваних результатів від середньої або сподіваної величини. Його також можна розглядати як шанс мати збитки або отримати дохід від інвестування у певний проект. Шанси отримати прибуток чи мати збитки можуть бути високі або низькі залежно від рівня ризику (непостійності сподіваних доходів), що пов'язано з певними інвестиціями.

Рівень ризику можна визначити шляхом порівняння ризиковості тих чи інших вкладів. Як приклад, ризик мати справи з великою і відомою компанією менший, ніж з невеликою фірмою. Є фірми більш і менш ризикові. Це важливо, бо менш ризикові компанії можуть позичати гроші під нижчий процент, ніж високоризикові. Для них ставка дисконту нижча, отже, доходи, які отримує менш ризикова компанія, цінуються більше, ніж такі саме доходи високоризикової компанії.

Шанси повернути інвестиції, вкладені у відому компанію, вищі, аніж вкладені у невідомі фірми. Звичайно, легше прогнозувати доходи від менш ризикових компаній, аніж від компаній з високим рівнем ризику. Бо несталість доходів компанії з низьким ризиком незначна, тоді як доходи високоризикових компаній можуть бути дуже несталими.

Ризик зростає з часом. Тобто що довший термін вкладу, то більший ризик. Якщо гроші вкладають на довший термін, кредитор повинен отримати винагороду за те, що взяв на себе ризик часу. Отже, ризик поділяють на безпечну ставку та премію за ризик.

Безпечна ставка – процентна ставка, що сплачується на неризикові активи або ті, що мають гарантований дохід. Ця безпечна ставка править визначником для оцінки ризиковості інших активів. Премія за ризик є необхідною нормою доходу понад безпечний дохід на капітал. Така оцінка ризику допомагає інвесторам визначити відносну ризиковість різних інвестицій.

Ризик можна визначити, підраховуючи мінливість сподіваних доходів за певним проектом. Якщо вона висока, шанси надійно передбачити, якими будуть надходження, менші, ніж коли доходи не дуже змінюються.