33. Поняття та природа економічного ризику

Джерелом економічного ризику є невизначеність, пов’язана з випадковим зниженням конкурентоспроможності, зниженням довготермінової рентабельності. Цей ризик стосується майбутніх контрактних угод. Він має довготерміновий характер, пов’язаний з перспективним розвитком компанії (фірми). Вважається, що його не важко спрогнозувати.

Якщо компанії (фірми) регулярно купують чи продають товари за кордон, вони постійно обтяжені ризиком скорочення виручки чи зростання витрат, пов’язаних з несприятливими змінами курсів валют.

У міжнародній торгівлі економічний ризик існує завжди, і компанії (фірми) повинні прагнути до його максимально можливого скорочення.

Існують два головних наслідки економічного ризику для компанії у випадку несприятливої зміни обмінного курсу валют:

зменшення прибутку від майбутньої операції. Такий економічний ризик називається прямим; втрата певної частки цінової конкурентоспроможності порівняно з іноземними товаровиробниками. Такий економічний ризик називається опосередненим.

34. Поняття невизначеності. Невизначеність — фундаментальна характеристика недостатньої забезпеченості процесу прийняття економічних рішень знаннями стосовно певної проблемної ситуації. Це, зокрема, невичерпне чи недостовірне (неточне) знання щодо різноманітних параметрів у майбутньому, породжене різними причинами, передусім— невичерпною й недостовірною інформацією щодо умов реалізації рішення, зокрема пов’язаних із цим рішенням вигод і витрат, відсутністю чітко визначених цілей та критеріїв їх оцінки, а також багатокритеріальністю.

35. Основні види невизначеності :

1 — поведінка системи та її підсистем;

2 — вплив середовища на систему;

3 — інформація про систему та середовище;

4 — суб’єкт дослідження;

5 — процес концептуалізації інформації, одержаної суб’єктом дослідження;

6 — модель системи (об’єкта);

7 — сприйняття суб’єктом управління моделі системи;

8 — суб’єкт управління;

9 — керовані дії на систему.

Другорядні види невизначеності :

10 — вплив системи на середовище;

11 — вплив суб’єкта дослідження на систему і середовище;

12 — вплив моделі системи на суб’єкт дослідження;

13 — взаємодія суб’єкта дослідження та суб’єкта управління;

14 — вплив системи та середовища на суб’єкт управління.

Кожний із цих видів невизначеності породжує комплекс притаманних йому проблем і потребує сукупності методів його аналізу. Якщо в системі управління відсутня однозначна відповідність між вихідною та кінцевою керуючою інформацією, то можна говорити, що в системі управління діє чинник інформаційної невизначеності.

Запроваджене поняття інформаційної невизначеності не суперечить усталеній термінології, а лише уточнює її стосовно соціально-економічних систем управління. Так, невизначеність цілей не дозволяє системі управління однозначно оцінювати переваги ситуацій, що виникають. Система управління виявляється неспроможною здійснити повністю раціональний, формально-оптимальний вибір найкращого з існуючих у її розпорядженні варіантів поведінки. Невизначеність системи моделей не дає змоги однозначно сформувати послідовність причинно-наслідкових зв’язків. Таким чином, система управління неспроможна точно і однозначно передбачити всі суттєві для неї наслідки різних подій, зокрема і відносно повні наслідки власних команд. Невизначеність первісної інформації не дає змоги однозначно оцінювати реальну ситуацію на об’єкті управління і в зовнішньому середовищі. Суб’єкт управління не може бути впевненим ні в тому, що оцінювання правильне, ні в тому, що воно повне.