33 Сутність та загальна хар-ка способів забезпечення законності в держ управлінні

"законність" розглядається як специфічний державно-правовий режим, за допомогою якого забезпечується загальнообов'язковість юридичних норм у суспільстві і державі. Її суть полягає в обов'язковості виконання приписів правового характеру.

Законність у сфері державного управління ґрунтується на таких принципах:

1) загальнообов'язковість законів для всіх без винятку органів, закладів, організацій, посадових осіб, громадян тощо;

2) єдності законності, тобто одноманітному розумінні і заснуванні законів на всій території держави;

3) неприпустимості протиставлення законності і доцільності. Це означає, що сам закон є вищим ступенем прояву доцільності.

Законність і дисципліну в державному управлінні забезпечують трьома основними способами — проведенням контролю, здійсненням нагляду й за допомогою звернень громадян. ЗУ «Про звернення громадян».

Забезпечення законності й дисципліни в державному управлінні досягається в процесі повсякденної діяльності державних органів і знаходить своє зовнішнє відображення в припиненні порушень законів і дисципліни; здійсненні заходів щодо ліквідації причин і умов, які їх породжують; відновленні порушених прав і законних інтересів громадян, громадських організацій; притягненні до відповідальності та покаранні осіб, винних у порушенні законності

Контроль — основний спосіб забезпечення законності й дисципліни в державному управлінні, один із найважливіших елементів державного управління.

Головними напрямами здійснення контролю в сфері державного управління є: 1) додержання планової, фінансової, ціноутворюючої, договірної, технологічної, виконавчої, трудової та інших видів державної дисципліни; 2) використання державних ресурсів; 3) виконання природоохоронного законодавства; 4) підбір і розміщення кадрів у державному секторі; 5) виконання соціальних програм та ін.

Нагляд же має за мету виявлення та попередження правопорушень, усунення їх наслідків і притягнення винних до відповідальності, без права втручатися в оперативну й господарську діяльність піднаглядних об'єктів, зміни чи скасування актів управління.

34 Функції управління культурою

Здійснюється Міністерством культури і туризму. ЗУ «Основи законодавства України про культуру»:

- реалізацію суверенних прав України у сфері культури;

- відродження і розвиток культури української нації та культур національних меншин, які проживають на території України;

- забезпечення свободи творчості, вільного розвитку культурно-мистецьких процесів, професійної та самодіяльної художньої творчості;

- реалізацію прав громадян на доступ до культурних цінностей;

- соціальний захист працівників культури;

- створення матеріальних і фінансових умов розвитку культури.

«Про телебачення і радіомовлення», “Про театри і театральну справу”, “Про охорону культурної спадщини”, «Про охорону і використання пам'яток історії та культури».

Систему регулюючих суб’єктів складають:

1 ВРУ – визначає пріоритетні напрями та встановлює правові, економічні та соціальні гарантії реалізації державної політики у сфері культури

2 КМУ – відповідно до ст.116 Ко України покладено функції проведення політики у сфері культури; розроблення та здійснення загальнодержавних програм в даній сфері

3 Президент У – основні повноваження у сфері культури окреслюються в ст. 106 Кон України і стосуються забезпечення додержання конст прав і свобод людини і громадянина в цій сфері, здійснення кадрових призначень, присвоєння почесних звань, нагородження державними нагородами, встановлення президентських відзнак та нагородження ними.

4 Міністерство культури і туризму (далі МКТУ) є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері культури і мистецтв, діє на основі Положення є правонаступником колишніх Міністерства культури і мистецтв України та Державної туристичної адміністрації України. КМУ Постановою «Про утворення Державної служби туризму і курортів» утворив у складі МКТУ Державну службу туризму і курортів як урядовий орган державного управління.

5 Державний комітет телебачення і радіомовлення України

6 Національна рада України з питань телебачення та радіомовлення

35 Управління внутрішніми справами

Центральним органом державної виконавчої влади у сфері внутрішніх справ є Міністерство внутрішніх справ України (МВС).

Специфічні завдання, функції і методи діяльності МВС України встановлюються спеціальним положенням про нього, яке затверджене розпорядженням Президента України.

Згідно з ним. МВС реалізує державну політику в сфері захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, організує і координує діяльність органів внутрішніх справ по боротьбі зі злочинністю, охороні громадського порядку і забезпеченню громадської безпеки.

У межах своїх повноважень міністерство організує виконання актів законодавства України і здійснює систематичний контроль за їх реалізацією; узагальнює практику застосування актів законодавства з питань, що входять до його компетенції, розробляє пропозиції щодо його вдосконалення та вносить їх на розгляд КМУ.

Основними завданнями МВС України є:

організація і координація діяльності органів внутрішніх справ по захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, охороні громадського порядку і забезпечення громадської безпеки;

участь у розробці і реалізації державної політики щодо боротьби зі злочинністю;

забезпечення запобігання злочинам, їх припинення, розкриття і розслідування, розшук осіб, які вчинили злочини, вжиття заходів до, усунення причин і умов, що сприяють учиненню правопорушень;

визначення основних напрямків удосконалення роботи органів внутрішніх справ, подання їм організаційно-методичної та практичної допомоги;

забезпечення виконання крим покарань, участь у ресоціалізації засуджених; організація роботи, пов'язаної із забезпеченням безпеки дорожнього руху та пожежної безпеки.

У сфері охорони громадського порядку і боротьби зі злочинністю МВС України забезпечує реалізацію держ політики, визначає основні напрями діяльності підпорядкованих органів, підрозділів і установ та ефективні засоби і методи виконання покладених на них завдань; організує роботу органів внутрішніх справ по охороні громадського порядку на вулицях, майданах, у скверах, парках та інших громадських місцях, запобіганню та припиненню адмін правопорушень і забезпеченню провадження у справах по них (розгляд яких законом покладено на органи внутрішніх справ).

МВС України також організує здійснення ОВС профілактичних і оперативно-розшукових заходів щодо запобігання, виявлення, припинення і розкриття злочинів, провадження дізнання і попереднього слідства у справах про злочини, розслідування яких законом покладено на органи внутрішніх справ; організує і проводить розшук громадян у випадках, передбачених законодавством та міжнародними угодами.

36 Управління освітою

“Про освіту”, “Про загальну середню освіту”, “Про вищу освіту”, “Про професійно-технічну освіту”, Указ президента України “Положення про Міністерство освіти науки, молоді та спорту”.

Мета державної політики щодо розвитку освіти полягає у створенні умов для розвитку особистості і творчої самореалізації кожного громадянина України, виховання покоління людей, здатних ефективно працювати і навчатися протягом життя, оберігати й примножувати цінності національної культури та громадянського суспільства, розвивати і зміцнювати суверенну, незалежну, демократичну, соціальну та правову державу як невід’ємну складову європейської та світової спільноти.

Система освіти України складається із навчальних закладів, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти.

Структура освіти включає: а) дошкільну освіту; б) загальну середню освіту; в) позашкільну освіту; г) професійно-технічну освіту; д) вищу освіту; е) післядипломну освіту; ж) аспірантуру, докторантуру; з) самоосвіту.

В Україні встановлюються такі освітні рівні: 1) початкова загальна освіта, 2) базова середня освіта; 3) повна загальна середня освіта, 4) професійно-технічна освіта, 5) базова вища освіта, 6) повна вища освіта.

Встановлюються такі освітньо-кваліфікаційні рівні: а) кваліфікований робітник, б) молодший спеціаліст, в) бакалавр, г) спеціаліст, магістр.

В управлінні освітою держава повинна забезпечувати:

- виховання особистості, яка усвідомлює свою належність до Українського народу, сучасної європейської цивілізації;

- збереження та збагачення українських культурно-історичних традицій, виховання шанобливого ставлення до національних святинь, української мови, а також до історії та культури всіх корінних народів і національних меншин, які проживають в Україні;

- виховання людини демократичного світогляду, яка дотримується громадянських прав і свобод, з повагою ставиться до традицій, культури, віросповідання;

- формування у дітей та молоді сучасного світогляду, розвиток творчих здібностей і навичок самостійного наукового пізнання, самоосвіти;

- підготовку кваліфікованих кадрів, здатних до творчої праці, професійного розвитку;

- створення умов для розвитку обдарованих дітей та молоді;

- підтримку дітей та молоді з особливостями психічного і фізичного розвитку;

- стимулювання у молоді прагнення до здорового способу життя;

- розвиток дитячого та юнацького спорту, туризму;

- етичне, естетичне виховання.

До державних органів управління освітою та наукою в Україні належать: а) Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України, б) міністерства і відомства України, яким підпорядковані навчальні заклади; в) Вища атестаційна комісія України; г) Міністерство освіти Автономної республіки Крим; д) місцеві органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Ліцензування навчальних закладів — це система державного визнання спроможності навчального закладу здійснювати освітню діяльність за заявленими обсягами підготовки відповідно до державних вимог щодо кадрового, навчально-методичного та матеріально-технічного забезпечення.

Акредитація напрямів (спеціальностей) навчальних закладів - це підтвердження здатності вищих навчальних закладів (ВНЗ) здійснювати підготовку фахівців на рівні державних вимог з певного напряму (спеціальності) - інститут державно-громадського визнання такого статусу. Термін дії сертифіката про акредитацію має бути 5 р, для національних вищих навчальних закладів - 10 р.