4. Контроль з боку центральних органів державної виконавчої влади.

Це контроль, який здійснюється міністерствами, комітетами, відомствами.Здійснюваний ними контроль може мати як відомчий, так і надвідомчий характер. Відомчий контроль — це контроль, здійснюваний центр органами держ виконавчої влади, їх структурними підрозділами стосовно організаційно підпорядкованих їм ланок. Надвідомчий контроль — контроль, здійснюваний стосовно об'єктів, які організаційно не підпорядковані органу держ виконавчої влади.

5. Контроль з боку місцевих органів державної виконавчої влади.

До місцевих органів державної виконавчої влади в першу чергу належать державні адміністрації в областях, районах областей, містах Києві та Севастополі та районах цих міст (ст. 118 Конституції), їх контрольні повноваження закріплені в Положеннях про державні адміністрації.

6. Контроль з боку органів судової влади (судовий контроль). Контроль органів судової влади — це заснована на законі діяльність судів щодо перевірки правомірності актів і дій органів управління, їх посадових осіб із застосуванням, якщо виникає необхідність, правових санкцій.

Основний зміст судового контролю як способу забезпечення законності полягає у правовій оцінці, яку дав суд, дій і рішень органів державного управління та їх посадових осіб..

7. Контроль з боку органів місцевого самоврядування.

Органи місцевого самоврядування та їх виконавчі апарати утворюються згідно з Конституцією України (ст. 140) і функціонують на підставі ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні".

8. Контроль з боку громадськості (громадський контроль).

Його суб'єктами є громадські організації, трудові колективи, органи самоорганізації населення, збори громадян за місцем проживання, громадяни.

Громадський контроль як засіб забезпечення законності в діяльності виконавчо-розпорядчих органів суттєво відрізняється від усіх інших видів контролю.

Ця відмінність полягає насамперед у тому, що громадський контроль не має державно-владного змісту. Тому рішення громадських організацій за результатами перевірок мають, як правило, рекомендаційний характер.

б) в залежності від компетенції суб’єкта контролю:

– загальний; – відомчий; – надвідомчий (міжвідомчий);

в) в залежності від стадії:

– поточний; – наступний (підсумковий); – попереджувальний;

д) в залежності від спрямованості:

– внутрішній; – зовнішній;

ж)за призначенням: − загальний; − цільовий.

66 Нагляд та його види

Нагляд – пасивний метод управління, що полягає у збиранні потрібних знань про діяльність об’єкта управління й їх оцінки, це юридичний аналіз стану справ додержання законності і дисципліни щодо об’єкту управління, який здійснюється суб’єктом управління із застосуванням відповідних, наданих йому законодавством форм, але без безпосереднього втручання в оперативну та іншу діяльність підконтрольного об’єкту.

Особливість нагляду полягає в тому, що органи, які його здійснюють, не мають право втручатися в оперативну та господарську діяльність об’єктів нагляду, або скасовувати акти органів державного управління.

Адміністративний нагляд — це здійснення спеціальними державними структурами цільового спостереження за дотриманням виконавчо-розпорядчими органами, підприємствами, установами і організаціями та громадянами правил, передбачених нормативними актами.

Його суб'єктами є спеціально створені з цією метою державні структури: а) інспекції; б) міліція.

Адміністративний нагляд поділяється на загальний і спеціальний.

Загальний адміністративний нагляд містить нагляд за дотриманням загальнообов'язкових та інших правил. До них належать: правила перебування іноземців, правила дозвільної системи; правила паспортної системи тощо.

Спеціальний адміністративний нагляд міліції — це нагляд за поведінкою певної категорії громадян.

Даний вид нагляду є примусовим заходом і встановлюється за звільненими з місць позбавлення волі відповідно до Закону "Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі"

Закон формулює поняття цього виду адміністративного нагляду як системи "тимчасових примусових профілактичних заходів спостереження і контролю за поведінкою окремих осіб, звільнених з місць позбавлення волі, що здійснюються органами внутрішніх справ".

Визначає його завдання: "Адмін нагляд встановлюється з метою запобігання вчиненню злочинів окремими особами, звільненими з місць позбавлення волі, і здійснення виховного впливу на них".

Цей вид адміністративного нагляду встановлюється лише стосовно чотирьох категорій повнолітніх осіб:

а) визнаних судами особливо небезпечними рецидивістами;

б) засуджених до позбавлення волі за тяжкі злочини або засуджених два і більше разів до позбавлення волі за умисні злочини, якщо під час відбування покарання їх поведінка свідчила, що вони вперто не бажають стати на шлях виправлення і залишаються небезпечними для суспільства;

в) засуджених до позбавлення волі за тяжкі злочини або засуджених два і більше разів до позбавлення волі за умисні злочини, якщо вони після покарання або умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, незважаючи на попередження органів внутрішніх справ, систематично порушують громадський порядок і права інших громадян, вчиняють інші правопорушення;

г) засуджених до позбавлення волі за один із злочинів, пов'язаних з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів.

Адміністративний нагляд у всіх випадках встановлюється в судовому засіданні одноосібне суддею районного (міського) суду або за місцем дислокації виправно-трудової установи, або за місцем проживання особи, щодо якої встановлюється адміністративний нагляд.

67 Державний контроль в управлінні та його види

Контроль – це активне втручання суб’єкта управління в діяльність підконтрольного об’єкта. У цілому сутність контролю як соціального явища полягає в перевірці відповідності діяльності учасників суспільних відносин встановленим у суспільстві приписам, у межах яких вони мають діяти. Мета такої діяльності полягає у виявленні результатів впливу суб’єктів на об’єкт, допущених відхилень від прийнятих вимог, діючих принципів організації і регулювання, причин цих відхилень, а також визначення шляхів подолання наявних перешкод для ефективного функціонування всієї системи.

Найчастіше пропонуються такі класифікації:

а) залежно від місця суб'єкта (що здійснює контроль) в системі державного управління виділяють такі види контролю: 1) контроль з боку органів законодавчої влади (парламентський контроль); 2) контроль з боку Президента України та його апарату (президентський контроль); 3) контроль з боку Кабінету Міністрів України (урядовий контроль); 4) контроль з боку органів центральної виконавчої влади; 5) контроль з боку місцевих органів, органів державної виконавчої влади; 6) контроль з боку органів судової влади; 7) контроль з боку органів місцевого самоврядування; 8) контроль з боку громадськості (громадський контроль);

б) залежно від належності суб'єкта до державних або громадських структур виділяють: 1) державний контроль; 2)громадський контроль;

в) залежно від адміністративно-правової компетенції суб'єкта виділяють: 1) загальний контроль; 2) відомчий контроль; 3) надвідомчий контроль;

г) залежно від управлінської стадії, на якій здійснюється контроль, виділяють: 1) попереджувальний контроль; 2) поточний контроль; 3) наступний контроль;

д) залежно від спрямованості контролю виділяють 1) зовнішній контроль; 2) внутрішній контроль;

е) залежно від призначення контролю виділяють: 1) загальний, що охоплює всі сторони діяльності суб'єкта, що контролюється; 2) цільовий контроль окремого напряму роботи.

68 Акти прокурора в порядку загального нагляду.

Протест прокурора (Ст. 21. ЗУ «Про прокуратуру») Протест на акт, що суперечить закону, приноситься прокурором, його заступником до органу, який його видав, або до вищестоящого органу. У такому ж порядку приноситься протест на незаконні рішення чи дії посадової особи. У протесті прокурор ставить питання про скасування акта або приведення його у відповідність з законом, а також припинення незаконної дії посадової особи, поновлення порушеного права.

Протест прокурора зупиняє дію опротестованого акта і підлягає обов'язковому розгляду відповідним органом або посадовою особою у десятиденний строк після його надходження. Про наслідки розгляду протесту в цей же строк повідомляється прокурору.

Припис прокурора (Ст. 22. ЗУ «Про прокуратуру»)

Письмовий припис про усунення порушень закону вноситься прокурором, його заступником органу чи посадовій особі, які допустили порушення, або вищестоящому у порядку підпорядкованості органу чи посадовій особі, які правомочні усунути порушення. Письмовий припис вноситься у випадках, коли порушення закону має очевидний характер і може завдати істотної шкоди інтересам держави, підприємства, установи, організації, а також громадянам, якщо не буде негайно усунуто. Припис підлягає негайному виконанню, про що повідомляється прокурору. Орган чи посадова особа можуть оскаржити припис вищестоящому прокурору, який зобов'язаний розглянути скаргу протягом десяти днів, або до суду.

Подання прокурора (Ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру»)

Подання з вимогами усунення порушень закону, причин цих порушень і умов, що їм сприяють, вноситься прокурором, його заступником у державний орган, громадську організацію або посадовій особі, які наділені повноваженням усунути порушення закону, і підлягає невідкладному розгляду. Не пізніш як у місячний строк має бути вжито відповідних заходів до усунення порушень закону, причин та умов, що їм сприяють, і про наслідки повідомлено прокурору.

Постанова прокурора (Ст. 24. ЗУ «Про прокуратуру»)

У разі порушення закону посадовою особою або громадянином прокурор, його заступник, залежно від характеру порушення закону, виносить мотивовану постанову про дисциплінарне провадження, провадження про адміністративне правопорушення або про порушення кримінальної справи щодо цих осіб. Постанова про порушення дисциплінарного провадження або провадження про адміністративне правопорушення підлягає розгляду повноважною посадовою особою або відповідним органом у десятиденний строк після її надходження, якщо інше не встановлено законом.

69 Поняття та основні риси державної служби

Державна служба — один з важливих видів суспільно корисної діяльності, зміст якої полягає у виконанні завдань і функцій держави відповідно до обсягу компетенції відповідного органу державної влади.

Принципи державної служби визначають: сутність державної служби, її найважливіші риси;

-  загальний характер управлінської, законотворчої, організаційно-розпорядчої,   консультативно-дорадчої  та   іншої  діяльності   державних службовців;

-  закономірності в системі організації та функціонування державної служби;

-   значущість,   законність  і   соціальну   цінність   правовідносин,   що виникають у системі державної служби;

-  об'єктивні зв'язки, що виникають у системі державно-службових правовідносин .

Принципи державної служби закріплюються в Конституції України, Законі «Про державну службу» (стаття 3) та інших нормативно-правових актах. Єдиного вичерпного переліку нормативно закріплених принципів немає. Вони є досить різноманітними, багаточисельними і взаємообумовленими один одним. Відповідно до статті 3 Закону державна служба грунтується на таких основних принципах, як:

служіння народові України;

демократизм і законність;

гуманізм і соціальна справедливість;

пріоритет прав людини і громадянина;

професіоналізм, компетентність, ініціативність, чесність, відданість справі;

персональна відповідальність за виконання службових обов'язків і дисципліни;

дотримання прав та законних інтересів органів місцевого самоврядування;

дотримання прав підприємств, установ і організацій, об'єд нань громадян.

Поняття державної служби поєднує найголовніші елементи змісту с л у ж б о в о ї д і я л ь н о с т і:

а) держави служба в Україні — це професійна діяльність, осіб, що займають посади в державних органах та їх апараті;

б) вона є частиною або однією із сторін організаційної діяльності держави;

в) ця організаційна діяльність спрямована на комплектування особового складу державних органів та інших організацій і правове регулювання роботи державних службовців;

г) зміст діяльності державних службовців полягає в практичному виконанні завдань і функцій держави;

ґ) особливість державної служби пов'язана з оплатою праці осіб, що на ній перебувають, з державних коштів.