1917), Стара націоналістична Московщина з її старою традиційною

державою. Це підтверджують і самі визначні москвини, кажучи:

„Більшовицька реакція є закінченням доби європеїзації Московщини“161.

Національний інстинкт москвинів нехибно вказав їм на джерело їхньої

слабості, на їхню найбільшу державницьку помилку – Петрове „вікно в

Європу“. І вони знову замурували 1917 року це вікно... „Московщина

повернулася назад до XVI ст. до „Пыточного Приказа“, до опричнини, до

Соловків, до шукання „измены и подноготной правды“. Кремль, що

пам’ятав іванів, малют, годунових і „тишайших“, знову вступив на

історичний кін у знаних візантійсько-азійських шатах соціалістичного

православ’я – большевизму. І сучасні князі московські в СРСР, шукаючи

нових форм старого московського імперіалізму, старанно відбудовують

ідеї Івана ІV про ІІІ Рим та всілякі „електрифікації“ Петра І“162.

По 1917 році немосковські народи імперії, звільнившись з її обіймів,

БИЛИ ЇЇ, доки стало сили. Вогонь ненависті до „матушки“, що горів у

їхніх душах, спалахнув таким величезним полум’ям, що спалив те

зненавиджене ім’я на немосковських землях імперії. Не здолавши спалити

ті немосковські землі, змушені були москвини сховати стару ненависну

назву за якоюсь личиною. Обрали найбрехливішу з найбрехливіших

маску СРСР. Але кожна московська дитина знає, що „матушка Россия“

лишилася непорушною, незмінною. Після євреїв москвини є

найфанатичнішими націоналістами-шовіністами з усіх народів. У

Московщині всіх політичних барв, всіх громадських станів, і „матушка“

Андрія Боголюбського ХІІ ст. і „матушка“ Микити Хрущова були

ВЛАСНИЦЕЮ не лише їхнього тіла, але й ДУШІ. Заради неї приносяться

жертви людською кров’ю, муками (чужими і своїми) у всіх століттях

московської історії аж посьогодні. „Ми, москвини, віримо в державу, як у

Бога, і тому вважаємо великим злочином сумніватися у праві держави

робити все, що вона захоче“163.

ІХ. ТВОРЧА ЯЛОВІСТЬ МОСКВИНА

Московська людина має слабку мозкову

систему.

Академік І. Павлов

Московський народ не має ані натяку на

творчу здібність.

Г. Успенський

Московська нація не дала жодної творчої

ідеї.

П. Чадаєв

ТВОРЧИЙ ДУХ

Чому не кожна освічена людина може написати бодай слабенького

вірша чи створити хоч якусь мелодію? Чому з тисяч людей, що скінчили

консерваторії, лише десятки стають знаними композиторами? Чому серед

десятків тисяч професорів є лише сотні справжніх науковців, дослідників,

винахідників? Чому серед сотень тисяч політиків бачимо лише десятки

великих державних мужів? Чому з мільйонів людей з університетською

освітою маємо лише тисячі добрих письменників? І навпаки, чому багато

геніальних творців світової культури вийшли з нижчих верств

суспільства, часто не маючи освіти, не маючи якоїсь допомоги? Звідки

творці світової культури одержували свою силу? Творча сила виявляється

ще в дитинстві. Леся Українка почала віршувати на сьомім році життя.

Маленький Тарас розмальовував шмат паперу,– голодна, холодна,

кріпацька сирота. Мільйони розумних, спостережливих людей щодня

бачили, як „танцює“ накривка на посудині, коли кипить вода. Та лише в

голові хлопця Джіма Ватта зродилася думка: „Та це ж – сила“. В цю

хвилину й народилася парова машина, тобто ідея парової сили, ідея

використати ту силу. Чому ж ця ідея не зародилася в головах тисяч

розумніших, спостережливіших за хлопця, дорослих людей? Звідки Лесі,

Тарасики, Джіми одержували здатність ТВОРИТИ нові ідеї? Хто чи що

дав ту силу людям і то не всім, а лише обранцям? І хто визначає тих

обранців?

Дослідник природи та її законів переконується, що досконалу

гармонію мільярдів істот та речей від бактерії до планети могла сотворити

лише якась Найпремудріша Премудрість. Ії називають Богом. У

досконалій всесвітній гармонії її Творець визначив кожному творінню

своє місце. Людина має розбудовувати свою культуру і цивілізацію, щоб

пізнати і ліпше розуміти закони свого Творця і жити так, аби не

порушувати всесвітньої гармонії. Щоб усе виконувало своє призначення,

Творець дає відповідні органи, засоби, силу діяти так, а не інакше. І Всіх

об’єднав у Всесвітню Гармонію Божественної Краси.

Відомо, що два рідні брати не однакові. Від самого початку видно

різницю вдачі, розуму, здібностей, нахилів. Отже, навіть діти однієї

матері чи батька народжуються неоднакові. Отже, вираз „вроджені

здібності“ є глибоко правдивим. Одначе, Бог дав людині і вільну волю.

Людина вже сама визначає, як з вроджених здібностей скористатися: на

добро людям і собі, чи на зло, а може і не виявляти, занедбати дані їй

Богом здібності. Але як пояснив нам Син Божий, за зловживання і

занедбання даних здібностей Бог карає. „Кому більше дано, з того більше

й вимагатиметься“,– каже закон Божий. Не на зле, а на добре дає Бог

здібності людині. Поняття „творити“ означає не лише будувати, робити,

працювати, здійснювати, виконувати і т. п., синонімом „творити“ є

„народжувати“. Тим-то й кажемо: „народилася ідея“, „народилася думка“.

Отже, творити – це породити щось таке, чого ще не існувало. Будівничі

цивілізації будують з матеріалу, що вже існує. Творці ж культури мусять

створити нову ІДЕЮ, тобто те, що досі не існувало. Це – чудо. А чудо

може творити якась НАДЛЮДСЬКА сила. Мікроскопічній порошинці у

всесвіті – людині несила творити чуда. І справді, всі великі творці світової

культури: поети, письменники, музиканти, малярі, скульптори, науковці-

дослідники, винахідники – всі вони свідчать у своїх життєписах, що

творили вони ЛИШЕ тоді, коли приходило до них НАТХНЕННЯ. Не

знати звідки прилітали до їхньої свідомості нові ідеї, нові думки, нові

прекрасні образи, нечувана ще мелодія. Ніби хтось незримий стояв за

плечима і підказував. За таких хвилин рука письменника чи композитора

ледве встигала записувати. Вони свідчать також, що коли не було

натхнення, лише марнували години, дні, тижні, місяці, нічого не

створивши. Науковці, винахідники також свідчать, що якось раптово

(часом у сні) розв’язка сама приходила до голови, і вони хапалися її

записати, доки не „відлетіла“.

Незаперечним історичним фактом є те, що великі творці культури були

глибоко побожними людьми. Побожність – не тільки виконання церковних

обрядів. Це той стан душі, що породжує непереборний потяг до всього

високого, великого, красивого, що охоплює слово „Бог“. Щира (часом і не

висловлена) молитва – це ЄДНАННЯ людської душі з тим великим,

високим. „Глибока віра в Бога і щира молитва заспокоює нерви і тривогу,

проганяє страх і журбу, поборює все те, що спричиняє половину всіх

хвороб тіла, розуму і душі. Глибоко щира, побожна людина ніколи не

мала нервових чи розумових хвороб. Всі мої понад 35-річні пацієнти

захворіли лише тому, що втратили віру в Бога. Ті, що повернулися до Бога

– вилікувалися. Ті, що не повернулися – не вилікувалися“164.

Інший лікар підтверджує: „Молитва – це сила така ж реальна, як і

земний магнетизм. У своєму лікарському досвіді я бачив чимало людей,

яким не помогли жодні ліки, а вилікувала щира молитва. Подібно до

радію, молитва є джерелом снаги (енергії). Побожна людина, молячись,

звертається до невичерпного джерела снаги – до Бога, щоб посилити свою

ослаблу. Вірючи в те джерело – в Бога, людина по щирій молитві справді

почувається сильнішою, здоровішою і то не лише душевно, а й фізично.

Так молитва може вилікувати (і часом виліковує) навіть і фізичні хвороби,

а душевні та розумові – напевно. Самозрозуміло, вилікує лише дуже щира

молитва. Ми, лікарі, не вважаємо лікування молитвою за чудо“165.

Творчість – не що інше, як молитва, злет душі до праджерела її сили –

до її Творця. Наші т. зв. „шевченкознавці“, власне, НЕ знали Т. Шевченка.

Вони роками досліджували все в житті поета, аж до дрібниць його спроб

оженитися, але джерела його пророчої сили не змогли збагнути, бо самі

живилися ідеями матеріалістичного світогляду. Глибину Шевченкової

побожності простацьки пояснювали впливом села, читанням церковних

книжок тощо. Щойно Д. Донцов показав нам справжнього Тараса-

Пророка, вказавши на саме джерело безсмертної його сили в нашому

народі166.

Той, хто відкидає Бога, викидає зі своєї душі все Божественне,

насамперед – ВІРУ. А віра – крила душі. Без неї душа не може полинути в

небо, в безмежне царство Духу; жалюгідно борсається, лише намагаючись

творити. А з порожнього не наллєш. Порожня, БЕЗБОЖНА ДУША –

ЯЛОВА. Це і бачимо у москвинів. Наведемо кілька прикладів.

Московські емігранти, та й деякі наші, пояснюють творчу

безплідність, яловість в СРСР браком свободи творчості. Це, звичайно,

невігластво. Московські письменники, митці, науковці та ті, хто слугує

Москві, мають у СРСР найліпші умови для творчості (лише московської).

Одержують платню, часом більшу за міністерську. Всі видавництва –

державні, отже, платить їм держава. Лише за три роки (1955–1958)

держава дала до т. зв. Літературного фонду 237 млн. рублів. За гроші

фонду збудовано 15 будинків творчості, на утримання яких витрачається