21. Нормативно-правові акти центральних органів державної влади в системі джерел земельного права

Джерело – це зовнішня форма вираження права, прояву та існування земельно-правових норм.

Земельно-правова норма – це є встановлене або санкціоноване державою загальнообов’язкове правило поведінки загального характеру, що приймається у визначеному законом порядку , розраховане на неодноразове застосування.

Для джерел земельного права також характерні певні ознаки:

• офіційний публічний характер;

• приймаються державою, санкціоновані нею у визначеному порядку;

• мають документальний характер і зовнішню форму;

• розраховані на неодноразове застосування та поширені на невизначене коло осіб (мають нормативний характер);

• дотримання вимог забезпечується примусовою силою держави

• містять норми, які регулюють специфічне коло відносин;

• до складу джерел земельного права входять нормативно-правові акти колишньої СССР та УРСР, які регулюють ті земельні відносини, що не врегульовано законами України(ст.3 ЗУ «Про правонаступництво», Постанова ВРУ «Про порядок тимчасової дії земельних актів» 21.09.1991);

• земельне законодавство, яке вже втратило чинність, може застосовуватись до земельних відносин, які виникли під час його дії.

Існують наступні види джерел права:

• правові звичаї,

• правові прецеденти,

• правові принципи,

• нормативно-правові акти.

Накази міністерств, відомств, спрямовані на регулювання земельних правовідносин, є процесуальними нормами. (Наказ МОНПС «Про затвердження Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок»; Наказ Держкомзему «Про затвердження положень про територіальні органи земельних ресурсів»; Наказ Держкомзему, Мінагрополітики «Про Порядок нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів»; Державні стандарти-ГОСТИ).

22. Локальні нормативні акти органів місцевого самоврядування та органів державної виконавчої влади.

Джерело – це зовнішня форма вираження права, прояву та існування земельно-правових норм.

Земельно-правова норма – це є встановлене або санкціоноване державою загальнообов’язкове правило поведінки загального характеру, що приймається у визначеному законом порядку , розраховане на неодноразове застосування.

Для джерел земельного права також характерні певні ознаки:

• офіційний публічний характер;

• приймаються державою, санкціоновані нею у визначеному порядку;

• мають документальний характер і зовнішню форму;

• розраховані на неодноразове застосування та поширені на невизначене коло осіб (мають нормативний характер);

• дотримання вимог забезпечується примусовою силою держави

• містять норми, які регулюють специфічне коло відносин;

• до складу джерел земельного права входять нормативно-правові акти колишньої СССР та УРСР, які регулюють ті земельні відносини, що не врегульовано законами України(ст.3 ЗУ «Про правонаступництво», Постанова ВРУ «Про порядок тимчасової дії земельних актів» 21.09.1991);

• земельне законодавство, яке вже втратило чинність, може застосовуватись до земельних відносин, які виникли під час його дії.

Існують наступні види джерел права:

• правові звичаї,

• правові прецеденти,

• правові принципи,

• нормативно-правові акти.

Щодо нормативних рішень і розпоряджень органів місцевого самоврядування, а також місцевих органів виконавчої влади, то вони носять переважно деталізуючий характер.

Їх головне завдання полягає в забезпеченні конкретизації тих положень, які містяться в актах загального регулювання. До таких актів можна віднести рішення КМР: «Про затвердження грошової оцінки землі міста Києва»; «Про затвердження порядку набуття прав на землю юридичними особами та громадянамив місті Києві».