74. Особливості співвідношення природи і суспільства у соціології.

Вплив суспільства в цілому на природу (антропогенний вплив) у незмірно більше число раз сильніше, ніж вплив однієї людини на природу. І, відповідно, те ж відбувається й у зворотному порядку. Природа на кожну окрему людину впливає менш помітно, чим на суспільство в цілому. У цьому складається один з парадоксів і причин екологічної кризи – недостатній зворотний зв’язок на людину результатів впливу суспільства на природу.

У тоталітарних суспільствах, у яких монополія на істину зосереджена в руках влада імущих, проблема вибору для Людини значно полегшена, тому що вступник до нього інформація вже оброблена належним чином, усічена й трансформована для спрощеного її споживання в тім виді, у якому це вигідно правителям суспільства. У цій ситуації Людин може навіть і не догадуватися про те, що у світі існують й інші типи інформації, сприйняття яких у Людини в такому суспільстві може бути повністю або частково атрофовано.

Аналіз питання про співвідношення природного, біологічного і суспільного в психіці окремого індивіда здійснюється О. Контом на ідеалістичних засадах. І хоч Конт твердить про первинність соціальних феноменів відносно індивідуальних фактів свідомості, ця «первинність» задається не через соціально-економічні стосунки, а шляхом органічного, спадкового наслідування.

Визнати людину соціальною істотою — цього ж замало для правильного розуміння її сутності. Треба вказати джерело соціальності. Так, хоча Конт вважав людину соціальною істотою, але соціальне трактував як продукт еволюції біологічного, як таке, що є вродженим, фізіологічне успадкованим.

75. Суспільство як система раціональних типів відносин у соціології.

Процеси позитивації права і юридифікації суспільства спричинені відмовою модерну пасивно рухатись за звичаєм, його установкою на раціональне перетворення як природного середовища, так і соціальних інститутів.

Однак, як показують останні десятиліття, раціональна діяльність, що спрямована на вивільнення людини від панування природи й традицій, сама стає причиною екологічних і соціальних криз. Високорозвинена промисловість, яка ґрунтується на науці, не просто забруднює довкілля, а й загрожує самим умовам людського існування. На відміну від епохи початкової індустріалізації, сучасні техногенні ризики не обмежені локально. Для них характерна тенденція до глобалізації, що перетинає національно-державні кордони. Це погіршує відносини між промислово розвиненими країнами і третім світом. Прогрес біотехнологій уможливлює цілеспрямовану зміну самої людської природи. Наслідки ж такої технізації природи людини для моралі й політики непередбачувані.

Класична концепція модерну виходила з ототожнення розуму з одним типом раціональності – цілераціональністю або інструментальним розумом, що реалізується в суб'єкт-об'єктних відносинах. Такий розум перетворює все у предмет можливої маніпуляції. На етапі простої модернізації перетворювальна діяльність людини була спрямована на задані наперед умови існування суспільства. Це стосувалося як природних ресурсів, так і традиційних норм та цінностей, які були породжені домодерновим суспільством і забезпечували його соціальну інтеграцію. Тепер суспільство повинно вирішувати проблеми, породжені самою модернізацією. Виснажені суспільною раціоналізацією традиційні джерела солідарності мають бути замінені рефлексивним виробленням соціальних зв'язків і нормативних угод. Це є задачею комунікативного розуму, який здійснюється в суб'єкт-суб'єктних відносинах. Вихід з апорій простої модернізації полягає не у відмові від універсальних норм і цінностей, на чому наполягають постмодерністи і близькі до них комунітаристи, адже це унеможливлює солідарну політичну дію. Комунікативна раціоналізація суспільства відкриває можливість створювати й обґрунтовувати нові легітимні правила соціального регулювання за допомогою дискурсивного формування суспільної думки й волі.