84. Стадії розвитку соціальних систем.

Існування та розвиток соціальних систем немислимі поза інтенсивного обміну інформацією між системою в цілому та середовищем, між елементами всередині системи та кожного з них із середовищем. Тим самим забезпечується зв'язок суб'єктів та ооєктів управління. Ознака інформаційності також характерна для соціальних систем.

Тісно пов'язаною з названими рисами є ознака відкритості соціальних систем, оскільки вони інтенсивно обмінюються з навколишнім середовищем людьми, предметами та повідомленнями. Ступінь їх відкритості різний; він залежить від об'єктивних та суб'єктивних факторів. До перших відносяться природні обмеження, що обумовлені необхідністю дотримувати державної, службової та професійної таємниці і т.д.; до інших – обмеження, що надумані, бюрократичні, особливо характерні для періоду культу особистості та суспільного застою. На сьогодні гласність все ширше та впевненіше входить до нашого повсякденного життя, служить засобом, який забезпечує відкритість соціальних систем.

Усі соціальні системи в принципі керовані. Однак ефективність управління ними теж визначається об'єктивними та суб'єктивними факторами. Важливе значення тут мають структура, функції, правовий статус даної системи, а також її здатність до самоуправління, тобто до підтримки своєї цілісності, в умовах зовнішніх та внутрішніх збурюючих впливів..

Головною, кінцевою метою системи управління є не особиста діяльність, а організація та забезпечення належного стану її об'єкта. Останній може розглядатися двояко: як організована підсистема системи управління і як об'єктивні явища, процеси матеріального світу, що підлягають впливу, перетворенню та використанню в інтересах людей. Цілеспрямований вплив на об'єкти складає основний зміст управлінського процесу. Зміни в об'єктах зумовлюють етапи розвитку системи управління та оцінку ефективності її функціонування.

85. Формаційний підхід до аналізу особливостей суспільного розвитку.

Формаційний підхід вирішує цю проблему так: історія є прогресом, сходженням від менш розвиненої до більш досконалої формації. На відміну від нього, цивілізаційний підхід до історії не передбачає заданого сценарію майбутнього розвитку, заперечує наявність закономірностей історії. Коротко проаналізуємо сутність цих підходів.

Формаційна теорія базується на розумінні суспільства як соціально-економічної системи, в ній вирішальна роль відводиться економічному фактору. Згідно К.Маркса, який вперше висунув ідею матеріалістичного розуміння історії, суспільно-економічна формація – це конкретно-історичний тип суспільства, послідовна “сходинка” історичного розвитку, обумовлена певним способом виробництва і своєрідною формою виробничих відносин, перш за все – формою відносин власності.

Згідно з формаційним підходом, спосіб виробництва визначає все багатоманіття суспільних зв’язків і відносин. Основними елементами суспільно-економічної формації є базис і надбудова. Базис – це сукупність виробничих відносин, яка складає економічний лад суспільства, від нього залежать всі інші суспільні відносини. Базис визначає характер і зміст надбудови, тобто ідеологічних, політичних, правових та інших відносин та ідей, організацій та установ, через які здійснюються ці відносини.

Отже, суспільно-історична формація виступає загальною характеристикою основних типів суспільства: первіснообщинне, рабовласницьке, феодальне, капіталістичне та майбутнє комуністичне суспільство – такі “сходинки” розвитку людства.