5. Сюжет українського весільного обряду.

Український традиційний весільний обряд – це не просто низка ритуалів, а ієрархічно виструнчений ритуальний комплекс.

Загалом, інтерпретації весільного обряду схематично можна звести до двох основних ліній. Перша з них, що має романтично-символічне забарвлення, започаткована О.Потебнею і дослідниками міфологічної школи, які шукали у весільному сюжеті відбитки давнього релігійно-міфологічного світогляду. Друга лінія розвивалася у річищі позитивістського підходу і розглядала обряд, в першу чергу, як відображення певних історичних реалій, соціальних інститутів та суспільних відносин. Вчені, що працювали у цьому напрямку, шукали історичні типи і форми шлюбу, зумовлені тими чи іншими суспільними відносинами, які знайшли своє відображення у весільному обряді. Через це містерійні, містичні та міфологічні інтерпретації весільного сюжету переважно відкидалися або заперечувалися. Відтак досить поширеною є точка зору на весільне дійство як на сімейно-побутову психологічну народну драму, основним конфліктом якої, за В.Охрімовичем, є «боротьба двох родів».

У весільному дійстві, як вважається, розігрується драма поєднання двох родів в особі її різностатевих представників. З огляду на асиметричність поведінки та дій кожного з членів майбутнього подружжя, вчені пропонують розмежовувати обряд на два окремих тексти – чоловічий та жіночий. Саме тому основна частина весілля поділяється навпіл: на першому етапі провідну роль відіграє наречена, на другому – її майбутній шлюбний партнер. Та водночас вона і її суджений мають особливі якості, приховують у собі чимало стародавніх уявлень та зберігають як реалістичні, так і міфологічні риси.

Сюжет українського весільного обряду зводиться до того, що воїн їде здобувати собі дружину. Бій відбувається безпосередньо перед воротами, так звана перейма. Вона може замінюватися викупом за наречену, іноді молодий має вступити в жартівливу боротьбу з кимось із чоловіків родини нареченої (на сучасному весіллі молодий має зрушити з місця батька нареченої, що стоїть при вході до кімнати нареченої).

Весільний обряд має свій сюжет. тому ми мабуть граємо весілля, а не відмічаємо як день народження. Сюжет складався дуже давно, ще в епоху індоєвропейської єдності, тому весільні обряди різних народів перекликаються між собою.

Офіційною частиною вважалися заручини, де молоді обмінювлися перстнями, давній прототип нашого розпису в загсі. Але дівчина продовжувала жити у своїх батьків, тобто перебувала у потойбічному світі. До речі, вінчання в церкві у 18 ст. не давало права молодим жити разом. Наречені розходилися по домівках і вели себе як неодружні аж до народного весілля. Існували навіть спеціальні накази Катерини 2 для українських селян, про те, що молодих під наглядом жандармів мали супроводжувати до оселі молодого і під загрозою штрафів не дозволяли дівчині вертатися додому.

В день весілля наречений збирав „військо”, „дружину” і вирушав у військовий похід здобувати свою наречену. Мати виряджала сина в похід, обсипала пшеницею, у піснях наречений ототожнюється з Дажбогом, що вказує на зв”язок космогонічних міфів і обряду весілля. По дорозі наречений мав подолати різні перешкоди. На початку вулиці чи села дорогу перегороджала молодь з хлібом-сіллю, і молодий Князь (найвище звання у давній військовій ієрархії) має від них відкупитися.

Далі військо молодого зустрічають зачинені ворота в двір нареченої. Там відбувається справжній бій, бояри мають перелізти ворота і відчинити їх, а родичі молодої їх захищають булавами із реп”яхів та палицями.

Молодого в дворі зустрічала мати молодої із пляшкою горілки. Двічі вона пропонує випити, але молодий виливає горілку через ліве плече (куди скидається все погане, що має зникнути з цього світу), на третій раз мати відпиває горілку, а молодий допиває після неї.

Перед дверима у хату нареченому пропонують інших молодих. У казках є подібні елементи вибору, коли наречений мав з кількох однакових дівчат чи зачарованих однакових істот вгадати саме свою. Перед тим, як наречений заходить до хати, на порозі поєднують дві свічі в один вогник, символічно пов”язуючи два родових вогні в один. Молодим дають рушник в руки і тримаючи за середину рушника тричі обводять кругом столу. Стіл за давніми віруваннями ототожнювався з жертовним алтарем і мав велике сакральне значння у багатьох обрядах. Після цього руки молодих пов”язували цим рушником і вони вважалися чоловіком та дружиною. Одним цілим тілесно і духовно.

Далі нареченій розплітали косу і одягали намітку. Цими діями змінювавася статус з дівчини у молодицю. Саме покривання мало дещо сексуальний відтінок. В українсткій мові є вирази, які показують символічний зв”язок покривання із сексуальним актом. Це наприклад такі евфемізми, як покрити корову чи кобилу (звести їх іх самцем) або слово покритка.

Після молода прощалася з батьками, двором, подружками і вирушала до оселі чоловіка.

Перед двором виливалося відро води, яка символізувала річку Дунай, що відділяла світ живих від світу мертвих.

У весільних піснях є дуже багато образів, пов”язаних з річкою Дунаєм. Дівчина, яка вийшля заміж – її успішно перейшла, чи її врятував від потопання милий. Утонути в Дунаї значило залишитися старою дівою. Дівчата, які вели сексуальне життя до заміжжя оспівувалися як ті, хто замочив фартушок у Дунаї.

Перед воротами у нареченого розпалювали багаття через яке мав переїхати віз із молодими, засвідчуючи таким чином, що повернення з потойбічного світу і світ живих відбувся.