Додаток 4

Одержавши перемогу над ятвичами, князь Володимир забажав віддячити своїм богам кров’ю людською. За порадою бояр і міських старійшин наказав він кинути жереб, щоб дізнатися про жертву, і жереб випав на прекрасного юнака – Іоанна, сина одного з варягів, який прибув до Києва з Греції і сповідував разом із сином християнську віру. Даремно батько переконував присланих до нього з цією роковою звісткою, що боги язичницькі зовсім не боги, а бездушні істукани, творіння рук людських і що один є істинний Бог – Творець неба і землі. Це тільки дратувало посланців. Розлючені язичники увірвалися у двір християнина зі зброєю в руках, зруйнували огорожу і настійно вимагали в батька видати жертву, призначену богам.

Батько стояв тоді із сином у сінях свого дому і відповідав: «Якщо ваші боги справді боги, то хай вони пошлють одного із своїх, щоб узяти сина мого, а ви чого хочете?»

Розлючений натовп убив Федора й Іоанна в їхньому домі. Остання із кривавих язичницьких жертв у Києві стала першою християнською жертвою, подібною до розп’яття Христа).

(«Выбор веры святого князя Владимира» - С. 36 – 37 )

Додаток 5 «Сказання про Хрещення Київської Русі»

Жития Святых, на русском языке, изложенные по руководству Четьих – Миней святителя Димитрия Ростовского с дополн., объясн., примеч. и изображ. святых. Книга ІІ. Август. – Свято-Успенская Киево-Печерская лавра, 2000. – с. 732-786.

… Володимир тричі збирався прийняти Хрещення. Першого разу, вислухавши проповідників, кожний із яких схиляв його до своєї віри, князь вирішив відправити посольство в мусульманські і християнські країни, щоб на місці побачити, яка віра краща.

І коли повернулися вони, скликав князь Володимир бояр своїх і старійшин міських і сказав їм: «Ось прийшли послані нами мужі, послухаймо ж усе, що було з ними,» - і звернувся до послів: «Кажіть перед дружиною». Вони ж сказали: «Ходили в Болгарію, дивилися, як вони моляться в храмі, тобто в мечеті, стоять там без пояса; зробивши поклон, сидять і дивляться туди й сюди, мов безумні; і немає в них веселощів, тільки сум і сморід великий. Поганий закон їхній. І прийшли ми до німців і бачили в храмах їхніх службу різну, але краси не бачили ніякої. І прийшли ми в Грецьку землю, і ввели нас туди, де служать вони Богові своєму, і не знали – на небі чи на землі ми: тому що немає на землі такого видовища і краси такої, і не знаємо, як і розповісти про це, - знаємо ми тільки, що перебуває там Бог із людьми, і служба їхня краща, ніж у всіх інших країнах. Не можемо ми забути краси тої, тому що кожна людина, яка спробує солодкого, на захоче потім гіркого; так і ми не можемо вже тут перебувати в язичництві». Сказали ж бояри: «Якби поганий був Закон грецький, то не прийняла б його бабця твоя Ольга, а була вона мудріша з усіх людей». І спитав Володимир: «Де приймемо Хрещення?». Вони ж сказали: «Де тобі любо».

… Другий раз Володимир збирався охреститися, коли на вимогу віддати йому за дружину Анну імператори відповіли так: «Не пристало християнам віддавати жінок за язичників. Якщо охрестишся, то й її одержиш, і в Царство Небесне увійдеш, із нами однієї віри будеш. Якщо ж не зробиш цього, то не зможемо видати сестру за тебе.

«Зачувши це, - каже літописець, - сказав Володимир посланцям до нього від царів: «Скажіть царям вашим так: я охрещуся, тому що це раніше я пізнав Закон ваш і люба мені віра ваша і Богослужіння, про яке розповіли мені послані нами мужі».

Але й цього разу князю не судилося прийняти Святе Хрещення … Володимир затіяв з імператорами суперечку про те, що має відбутися в першу чергу – хрещення чи приїзд нареченої. Час ішов, а поступатися ніхно не хотів.

Тоді князь обступив Корсунь. Захопити добре укріплене місто було майже неможливо, але … «якийсь муж – корсунець, на ім'я Анастас, пустив стрілу, таке написавши на ній: «Перекопай [водогін] і перейми воду, іде вона по трубах із колодязів, які за тобою на сході. Володимир же, почувши про це, поглянув на Небо і сказав: «Якщо збудеться – охрещуся!». І зразу ж звелів копати труби і перехопив воду. Люди знемогли від спраги і здалися», - свідчить літопис.

Утративши Корсунь, імператори Василій і Костянтин змушені були виконати свою обіцянку й відправили нарешті сестру Анну, з пресвітерами й вельможами, до Володимира. З царівною прибув висвячений святим Патріархом Миколаєм ІІ Христвергом на Руську кафедру митрополит Михаїл Сірин із кліром, мощами та іншими святинями.

Очікуючи в Корсуні прибуття нареченої, Володимир несподівано захворів хворобою очей, від якої зовсім осліп. Преподобний Нестор Літописець так розповідає про це: «Провидінням Божим захворів у той час Володимир на очі й не бачив нічого, і сумував дуже, і не знав, що робити. І послала до нього Царівна сказати: «Якщо хочеш позбутися хвороби цієї, то охрестись пошвидше; якщо ж не охрестишся, то не позбудешся недуги своєї». Зачувши це, Володимир сказав: «Якщо справді збудеться це, то істинно Великий Бог християнський». І звелів охрестити себе. Єпископ же Корсунський із прибулими священиками став хрестити Володимира. І коли поклав руку нього, тієї ж миті прозрів Володимир. Володимир же, відчувши своє раптове зцілення, прославив Бога: «Тепер пізнав я Істинного Бога». Багато хто з дружинників, бачивши це, охрестилися. Охрестився він у церкві Святого Василія, а стоїть церква та в Корсуні посеред міста, де збираються корсунці на торг».

… У древньому Херсонесі, де кожен камінь ще пам'ятає святого Андрія Первозванного і солунських братів Кирила і Мефодія, відбулося вінчання Володимира й Анни Багрянородної …

… Після всього цього Володимир узяв царицю й Анастаса, і священиків корсунських із мощами святого Климента, і Фіва, учня його, узяв церковне начиння та ікони як благосволення собі. Звів і церкву в Корсуні на горі, яку насипали посеред міста, крадучи землю з насипаного валу; стоїть церква та і нині.

… У 988 році князь Володимир повернувся до Києва зовсім не таким, яким він покинув місто, вирушаючи в похід.

… Повернувшись до Києва, звелів князь скинути ідолів – одних порубати, а інших – спалити. Перуна ж наказав прив'язати до хвоста коня й волочити його з гори Боричевим узвозом до Ручая і приставив дванадцять мужів бити його палицями.

… Потім послав Володимир по всьому місту з повелінням зібратися усім жителям на березі Дніпра, підкріпивши заклик усією силою своєї князівської влади: «Якщо хто не прийде – багатий чи бідний, жебрак чи раб, - буде мені ворог!»

Настав незабутній і єдиний в руській історії ранок Хрещення киян у водах Дніпра.

… Увійшли у воду і стояли там одні по шию, інші – по груди, молоді ж біля берега по груди, декотрі тримали немовлят, а вже дорослі бродили, священики ж творили молитви, стоячи на місці. І була видна радість на Небі і на землі з приводу спасіння стількох душ.

У рік Хрещення Русі Володимиру виповнилося 25 літ.